— Ходіть, хлопці, сюди!
Чорти стали, ніби врубалися в болото. Тоді Андрій важко звівся, підійшов ближче й почав їх пильно обзирати.
— Ти їх торкни, — порадив Вася з калюжі. — Бо, може, це наваждєніє!
Андрій торкнув одного під бороду.
— Пуцю, пуцю! — сказав.
— Я тебе як пуцьну, п'янице проклятий, то й зубів не збереш! — розлягся тверезий і грубий, але хто-зна чи чоловічий, чи жіночий голос.
— Ну-ну! Пуцю, пуцю! — Андрій знову залоскотав чорта під підборіддям.
Важкий удар відкинув його до паркану. Вдарився спиною, аж тріснула прогнила дошка.
Псиця вилизувала помнуту коробку з-під торта. В неї також виросли на голові роги, а коли повернулася до Андрія — засміялася цілим ротом. Тоді повільно, вихилясом підійшла майже впритул до Андрія і раптом міцно поцілувала його в губи.
— Пішла вон! — загорлав той на псицю, яка миттю від нього відскочила. Відтак зареготала по-демонському і пошкутильгала на трьох геть.
— А щоб ви всі поздихали! — з серцем сказав Андрій і пошукав очима приятеля, який мав сидіти по-турецькому в калюжі. Але з тим почало чинитися чудне. Лице Васине почервоніло, а найбільше — його кругла лисинка, що палала, ніби сонечко, очі вибалушилися, а сам він повільно опускався в калюжу. Але не кричав, мав намертво зціплені зуби, і тільки очі відбивали його відчай.
— Да, Вась! — скрушно сказав Андрій, похитуючи тілом. — Дурману ми понапивалися добрячого. Перекажеш привєт, Вась, мому покойному дєдушкі!
На це слово Вася ніби провалився в землю, а за мить з калюжі висунулася чорна, обліплена багном голова, роззявила червоного рота і зробила вигляд, ніби регоче.
— Да! — сказав Андрій, знову позирнувши на захід, де помічалося, як він подумав, щось на краще. І його
серце щасливо йокнуло, бо побачив там голубу смужку. Навіть більше, побачив захід сонця, воно вже майже сховалося за окоемом, але ота смужка із синім тлом була залита вогнем. І того вогню було так багато, що він дійшов і до втомленої Андрієвої душі і налився в неї, як вільжиста благодать, і освіжив його мозок, і розбудив його серце в грудях, і вимів звідтіля сум його, бо та несподівана блакитна смужка на заході також перейшла йому в душу й на мить обігріла її. Андрій узявся руками за голову, і його охопив раптом жаль. Чув їдкі перекоти, хлюпало на нього хвилями запаху матіол — це була ще одна ознака, що наставав вечір, а від хат, наче червоні очі, дивилися маки.
Він заплющив очі, слухаючи, як приходить до нього тиша, а коли знову глянув, побачив на заході чисто-блакитну смужку. Палала жовто-синім вогнем, і він відчув раптом якесь невідоме хвилювання. Дивився довго й важко. Тоді звівся, сплюнув, засунув заболочені руки в кишені, кинув байдужим поглядом на калюжу, в якій пропав його друг Вася, там на краю її сиділа жаба, але йому було цілком до неї байдуже, й поплентався через завулок до вулиці. Його велика постать коливалася сірою тінню, а він ішов й ішов, опустивши голову й заплітаючи ногами.
— Так воно й случилось, цьоць, — сказав уголос. —Все це ті кляті чорти. І той Васька — чорт, і та псиця! А я цьоць, нє?..
1965-1967 р. Опрацювання 1994 року.