Шевченку в Афінах. Допомагала підбирати місце для нього, камінь для постаменту, складати сценарій свята. Хвилюється за калину, яку привезли з України. Але "приживеться, бо живуча, як і ми..."
- усміхається.
В "Українсько-грецькій думці" я побачив щирість, відкритість, інтелігентність — риси, які зустрічаються далеко не в усіх малих та великих товариствах українців за кордоном.
Вулиця Ахарнон
Є в Афінах на вулиці Ахарнон єдиний на всю Грецію греко-католицький храм Святої Трійці. Щовечора, щонеділі та на свята тут збираються наші заробітчани. Все частіше й частіше під час відправ отець Любомир оголошує: "Відбуває в Україну сім'я прихожанина такого-то..." Потім виходять ті, про кого йдеться, вклоняються образам та людям, дякують усім, прощаються. Решта людей утирають сльози.
- Багато наших людей зрозуміли, що час повертатися на Батьківщину, бо життя на чужині безперспективне, — каже отець Любомир.
- Передайте нашим верхам, хай не на словах, а на ділі щось роблять для того, аби ми всі повернулися на Батьківщину, — просила одна з прихожанок, колишня тернополянка Оксана Середа.
До стратегічного партнерства
Усі наші заробітчани, з якими я зустрічався, ніби змовившись, хвалили наше посольство. Його двері тепер відкриті для всіх українців, у той час як ще п'ять років тому доступ в нашу амбасаду був обмежений. Генеральний консул України у Греції Володимир Коваленко проблеми заробітчан не лише вивчає, а й розв'язує. Звичайно, в межах своїх повноважень і можливостей. Більшість із них стандартні: смерть або правопорушення заробітчанина, затримання нелегала тощо. Наші вмирають доволі часто: через спеку, важкі умови праці, відсутність вчасної медичної допомоги, бо господарі, та й самі нелегали, бояться по неї звертатися. Велика проблема відправити тіло померлого на Батьківщину. Коштів на це у держави немає. Доводиться звертатися за допомогою до нашої церкви, колег та колежанок. Бувало навіть таке, що все село, звідки приїхав покійний, збирало гроші на його повернення у домовині. Ось і зараз у морзі два тіла...Щодо правопорушень... Наші, порівняно з іншими мігрантами, вважаються найзаконослухнянішими. Проте буває, що й вони втрапляють у різні халепи. Наприклад, один наш хлопець Першого травня напідпитку сів за кермо автомобіля і проїхав проти руху два квартали, пошкодивши близько тридцяти автомобілів. Певна річ, потрапив за грати. Інший на Різдво вдягнув маску, взяв іграшкового пістоля і зайшов до супермаркету. За цей жарт бідолаху позбавили волі на два роки. Загалом у грецьких в'язницях відбувають покарання близько півсотні наших громадян. Це переважно моряки, яких затримано й засуджено за перевезення нелегальних мігрантів із Африки та Азії. Раз на три роки грецька влада здійснює масову легалізацію заробітчан. Але претендувати на це можуть лише ті, хто приїхав до країни легально і увесь час сплачував податки.
Відчувалося, що посольські та консульські працівники допомагають заробітчанам не лише з професійного, а й із суто людського обов'язку. Інакше безліч проблем залишилися б нерозв'язаними.
Становище заробітчан залежить значною мірою від стосунків між двома державами. Вони теплі, дружні, але цього ще не достатньо, аби співпраця у всіх сферах динамічно розвивалася. Тож слід прагнути до стратегічного партнерства, вважає Надзвичайний і Повноважний посол України в Грецькій Республіці Валерій Цибух. Рух до цієї мети, на жаль, повільний. Хоча є всі умови для того, щоб її вже досягти. По-перше, спільна історія. Саме в Україні на початку XIX століття зародився революційний рух, який призвів до визволення Греції від турецького поневолення. Мабуть, у жодній країні світу немає такої потужної грецької діаспори, як в Україні. Наша держава створює всі умови для забезпечення її освітніх та культурних потреб. Одне слово, в грецько-українських стосунках визрів момент, коли їх треба виводити на вищий рівень, переконаний посол.
Жовтень 2008року.
Сталь проти хліба
Філософське осмислення українського Голодомору.
Погляд із Греції
Нікос Лігерос — відомий грецький поет, драматург, філософ, професор інформатики Ліонського університету (Франція), викладач філософії, історії та інформатики Афінського університету ім. І. Каподістріса, Фракійського університету ім. Демокріта, Вищої школи при Міністерстві національної оборони Греції, Академії при Міністерстві внутрішніх справ Греції, Вищої школи військової авіації Греції, голова наглядової ради мистецьких шкіл, що діє при Міністерстві освіти і релігій Греції. Він — визнаний геній, чиї розумові здібності за показником ай-кью перевершують навіть інтелект Ейнштейна. Через останню особливість став об'єктом посиленої уваги журналістів усього світу. Мені навіть здалося, що Нікос чимось схожий на Сократа в молодості, яким його зображали скульптори. Останніми роками молодий учений захопився дослідженнями геноциду кількох народів і, зокрема, українського Голодомору. Розмова з ним відбулася в грецькій столиці Афіни.
- Дехто вважає, що український Голодомор — це трагічна випадковість, яка сталася внаслідок неврожаю тощо. Що це було насправді, на Вашу думку?
- Згідно з Хартією ООН від 1948 року, геноцид — це "систематичне винищення людей". Дехто з дослідників акцентує увагу на понятті "винищення", однак, на мою думку, головним у цьому словосполученні все-таки є слово "систематичне". Бо для визначення геноциду важливо не лише те, що це був злочин, а і його масовий характер. Така ознака свідчить, що його вчинено проти людства. До цієї категорії злочинів безумовно слід віднести масові вбивства вірмен (1 500 000 жертв) та понтійців (353 000). По-перше, український Голодомор значно перевершує ці трагедії за кількістю загиблих людей, по-друге, винищення здійснювалося з ініціативи тодішньої влади, що підтверджують численні документи, по-третє, він мав не місцевий, а геополітичний характер. Тож у мене немає жодного сумніву — це геноцид, один із найстрашніших і наймасштабніших в історії людства.
- Що відрізняє Голодомор-1933-го від геноциду інших народів?
- Кожен геноцид має своє підгрунтя: расистське, політичне, економічне. В основі геноциду українців — політичний фактор. Вони винищувалися задля того, аби захистити ідеологію тодішньої влади. Річ у тому, що комуністичний режим став у ті часи радикалізуватися. Він не терпів найменшого спротиву та інакомислення. Через це почалися репресії проти старих комуністів. Вивчаючи документи, бачимо, що влада вважала українських селян перешкодою великому соціалістичному механізму, який "продукує щастя та успіх". Бо селяни, на думку вождів, мали дрібнобуржуазну психологію. Партії Сталіна, яка здійснювала тоді індустріалізацію, здавалося, що ця програма розгортається не досить швидко через пасивний опір українського селянства, котре, будучи на той час власником стратегічного продукту — хліба, нібито віддавало його державі неохоче.