Яблука з райського саду (збірка)

Ви йдіть.

– А ти?

– А що – я? А ми – залишимось.

– "Ми?" Ти не замалий для неї? – намагався я впли­нути на нього.

– Я? – він повільно посміхнувся. – А чого це? На ній непогані кольори, не гірші, ніж на вас.

Він лагідно оглядав прибулицю, дійсно, жодна фан­тазія, навіть з комп'ютерних ігор, не здатна би породити таку довершеність, навіть би й фантазія вуаєриста.

Із з-під самого Харкова

Повість – міні-апокриф

Чому він там народився? І це не просто так було, бо коли він саме підріс, тут і почалася війна. Хоча він весь час хотів бути борцем класичної боротьби, бо в його була дуже велика сила, бо в нього ідеал був сам Іван Піддубний, великий всесвітній земляк-чемпіон.

І ж от його беруть на фронт. А машина туди їде і гар­мату везе, з якої їх ще не встигнуто навчити стріляти, а німець баче це, бо він на самольоті "Фокке-Вульф", і по­чинає її бомбить за це. Що всі поховалися навколо, всі, окрім грузовика. Особливо фотокореспонденти цент­ральних газет. Доки фашист не заспокоївся він, бо поба­чив, як одна з бомб, випущених на ходу, попала під машину нещасну полуторку, котра собі тягала велику гар­мату. І тому літак полетів собі спокійненько знову на заправку бомбами і пальним.

Це зрозумів лише наш борець.

– Зара вернеться! – зрозумів він.

– Чого ти такий вумний? – уриває його комбатареї.

– Бо він побачив, що тепер велика гармата стоїть не­рухома, і тепер її можна спокійно добить.

Бо гармата, бо така, що стріляє по танках – який же німець після цього її пощадить? Якщо порівнять собівартість великої гармати і простої дешевої бомби.

– Тут треба швидко мінять колесо! – кричить наш борець так, щоб усі почули і також начальство.

Ті чують, але нічого не роблять, бо тоді був такий час, що скрізь у ньому був недокомплект – особливо не було домкрата, здавалося б, найпростішої речі в автомобілі.

І ж тоді він бере своєю силою той грузовик. І піднімає од землі вісь, і держе її сам, доки вони нове колесо туди не вставили, і встигли звідти поїхать, бо коли німець при­летів (а літаки дуже швидко літають) то не побачив там нічого, окрім пустої своєї воронки од своєї бомби.

Так само, як і кореспонденти, які бачили весь подвиг із укриття, як чоловік рятував гармату, вони його описа­ли, за що він був нагороджений орденом Героя. Но Зірка ця не змогла його догнать, бо не знала, хто він, і куди поїхав на полагодженій машині.

Бо вони швидко приїхали на позицію і почали роз­вертати позицію, але не встигли її, бо німець ударив її з танка перший, бо він розумів, що треба встигнуть, бо інакше він може не встигнуть. Снаряд влучив поруч, і комбатареї, побачив, що гармату перекинуто оним.

– Одступать к пункту сосредоточенія! – наказав він і сам перший почав виконувати наказ.

"Стривай, – устиг подумати в цей момент наш бо­рець, – якщо я піднімав автомашину, то я чи й ж не підійму гармату?"

І йому так стало це інтересно, що він вирішив спро­бувати, що він і зробив не жалкуючи своєї сили. І тут він баче, що танк вже їде, думаючи, що вже нічого йому не грозить. А за ним потроху інщі танки й самоходки, такі ж розумні.

– Еге, – каже наш.

Він бере і починає наводить гармату, хоч він ніколи її не наводив, не кажучи вже про те, що з її не стріляв, але він подумав:

"Як я з мисливської рушниці це робив, то чим, ціка­во, вона відрізняється від неї? Нічим".

Бо, якщо хорошо подумать, то танк, як мішень, він і значно крупніший, скажімо, за мисливського зайця, і, до речі, не такий прудкий. І так борцю стало це цікаво пе­ревірити, що він почав націлять її, і хоч на ній не було мушки, він уявив її, що така є уявна, бо флагманський танк був увже недалеко. Коли пролунав перший постріл, який тут же з першого разу й влучив. Танк горить. А інші танки думають:

"Тут не одна гармата – тут же треба бути дурнем, щоб не поставити тут їх десяток в такому зручному для цього місці".

І давать драла.

А він продовжував громити ворога, доки він не втік, рятуючи свої недобитки.

– Головне не кидати бойову зброю! – пам'ятав наш чоловік з-під Харкова. Бо їх не встигли ще нічому навчи­ти з артилерії, але суворо попередили, що втрата її не­припустима.

І хоч він полагодив автомобіля, його поруч не було. Бо той саме виконував наказ про відступ, вивозячи лічний состав на чолі з полковником.

Тоді чоловік бере і впрягається. В гармату, бо йому інтересно, чи вистачить йому сили тягти її по ріллі? П'ять чи сім кілометрів, яких потім виявилося десять. До траси, а там, може, вже хтось підвезе. І хоч він прибув на пунк сосрєдоточенія своєї воїнської часті, но, певно, з ве­ликим запізненням.

– Під суд! – кричить комбатареї. – Ти як посмів опоздать? Коли було сказано? О котрій? А ти що собі позволив?

Бо він наказ свій про відступ виконав вчасно. І тут же оддав борця під суд – а суди були тоді ще швидші, ніж запізнення на пунк сосрідоточенія.

І ву самий цей час сюди прибуває командування. Бо воно представило до нагороди того героя к Другій зірці Героя, хто одбив танкову атаку і врятував цілий фронт, не дая німцеві зайти з флангу.

– Де лічно цей чоловік?

А ніхто не може сказати, де, бо суди були секретні, й не розголошували своїх присудів, бо покараних відправ­ляли на смертну кару шляхом штрафбату.

Але, певно, це командування виявилося дуже вдячним за порятунок фронту, що воно само об'їхало усі навко­лишні штрафбати, й нікого там не знайшли, бо велика на той час була плутанина в списках. І не довелося, правда, не довелося виконатися й нагородитися Зірці Героя.

І от ідуть бої і ними далі йде війна, й доходить вона до Дніпра і треба їй його форсувати. А як це зробити? Бо це був неприступний Букринський плацдарм у вигляді дуже високого неприступного протилежного берега, тут ще треба сказати, що не дивлячись на крутизну берега, німці його чомусь дуже сильно укріпили. Саме тут було вирішено червоними командармами зробити одвлікающий маневр перед штурмом Києва, а що це значить? От то ж бо. Тому сюди й позтягали усіх навколишніх штрафників з України, які були на окупіруваній її території не досягши призовного віку; а шоб німець повірив у це, командувать назначили не кого, а лічно Жукова.

– Значить так, бодренько, – наказує він нашим бійцям, пряча зловісну посмішку свою. – Хто перщий до­пливе до того берега – Героя зразу – раз! І перший хто на ньому закріпиться – тому одразу! Героя – два! Без проволочок – ордени Героїв і Золоті Зірки його!

Но це легко сказать, а ще важче уявить. Бо коли ти не один, а з гарматою – це ж не жарт, перегребти її на той бік такої великої ріки – яка була наша, а тепер її ворог відібрав – для того, щоб тепер її забирать назад.

Но тут борець точно розрахував одну свою вигадку, яку йому тут же чомусь захотілося перевірить. І ж він ху­тенько взяв плот і поштовхав його з гарматою перед себе, замість того, щоб по інструкції наказано тягнуть. А штовхаючи, закриваючися тим самим броньованим щи­том її од ворожих куль, яких тут виявилося раптом дуже багато. Тому, що їм дуже зручно згори високого нашого колись берега вбивати наших же людей. Але того, хто хитро вигадав затулятися, вони не змогли – що він пер­ший доплив до протилежного берега і підняв вгору руку:

– Я! Я перший!

І ж одразу почав закріплятися на березі, прикриваю­чись гарматою, рия укріппункт для себе й для неї. Прикриваючись нею для цього. І знову підняв руку і прокричав:

– Я закріпився перший!

Натякаючи на ще одну, додаткову, Зірку Героя.

І ж тут німці зрозуміли, що тепер на крутий берег він не зможе сам-один штовхати перед себе гармату. І тому почали бити прицільно, так, що тепер вони могли це робити не лише кулями, але й мінометами – бо їм дуже заважала тут чужа гармата, яка тільки того й жде, аби до неї переправили рікою ще й і снаряди.

Бо міни можуть падати дуже навісно, не дивлячись, що берег дуже крутий, бо їм дозволяє їхня траєкторія, і вони робили це доти, доки перший десант був убитий там же, де він уперше й висадився. Хто його зна, а може так зробили для того, щоб чужими патронами істребить геть усіх штрафників, яким тоді їхнє командування й не силь­но довіряло?

І вже потім газети і ще один дуже хороший фільм знятий з Оляліним, де будуть казати, що з усіх тих пер­ших героїв там лишилося чотирнадцять чоловік живих. Це неправда, бо їх лишилося лише троє поіменних.

Бо коли на їхніх плечах на Букринський плацдарм увірвалася ціла вже армія, скориставшися з того, що німці усі свої міномети зосередили на героях, то потім лише прийшов наказ похоронить тих, хто там загинув, і похоронна команда поховала усіх. Окрім трьох живих. І от вони носять трупи і бачать, як з-під землі з під гарма­ти стирчить ще одна, четверта рука. І рука, певно, почала це відчувати, бо почала собою ворушить, так, що ті спер­шу не повірили, бо чому це рука звідти ворушиться, нічо­го при цьому не кажучи:

– Я перша!

Вони ж не розуміли, що це ж, може, тому, що їй в рот набилася земля. Яка привалила її разом з цілою гарма­тою, яка виявилася цілою й неушкодженою, чого не мож­на було сказати про героя, якого дуже ті міни порвали на шматки. Коли його одкопали, то він встав. Так, що він потім ішов і ніс свої кишки в руках, доки не дійшов до медсанбату, хоча нога в нього теж була вся порвана, особ­ливо ліва.

– Одрізать негайно ногу! – наказав за це хірург.

І хоч він був старший за військовим званням, бо він був майор, наш чоловік знайшов у собі силу вийняти із розтер­заного галіфе пістолет "ТеТе" і направити його на лікаря:

– Я запрещаю тобі ампутацію! – наказав він. – Бо за­раз пульой ампутірую за це твою голову!

– Як, ти мені, майору, можеш наказувать? – розсер­дився той.

– Дуже просто, бо це моя нога, а не твоя! – була відповідь.

І от тут же починається найцікавіше, бо ще дві Зірки Героя за взяття Букринського плацдарму не можуть най­ти його, бо його швидко весь час перевозять з одного госпіталю до іншого, бо він же був при двоїх своїх ногах, а не при одній лишній. Як і ті, ще дві попередні сохраньонні. Де він, лежачи, зібравши усю свою силу направив її на заживлення ран, і вони підкорилися, потроху починають од цього заживать, але роблять це дуже повільно.

Так, що війна встигла кінчиться.

Тим часом його гармату, з якої він зробив усі свої подвиги, поставили на П'єдестал пошани й написавши, хто саме з неї це зробив.

Що тепер робити? Коли ти завоював оно скільки Зірок Героїв Радянського Союзу – найбільше в світі, а не можеш получити ні одної?

І ж от скориставшися з того, що поранений може з госпіталю їхати безкоштовно, він їде до Москви по прав­ду.