Він ледь не викликав на дуель поручика Сабанєєва за те, що той тримав мене за руку.
— І ти мовчала?! – округлила очі тітка.
-Ох, Настасю Яківно, це все так неоднозначно. Може мені тільки здалось, — Хелен було тягостно продовжувати цю розмову. – Якщо щось зміниться я обов'язково скажу.
Глава 15
Провокація чи холодна люб'язність, от в чім питання. Хелен покусувала губки в роздумах, вирішуючи яку сукню одягти на сьогоденний вихід. Зрештою вирішила одягати сукню, пошиту у Франції, а лінію поведінки обирати по ходу п'єси. Все залежатиме виключно від князя. Якщо він буде вести себе привітливо, то Хелен теж не стане артачитись, і відповість люб'язністю на люб'язність. Але якщо Олександру Івановичу вистачить нахабства знову хамити і демонструвати байдужість, в яку Хелен відверто не вірила, після всього, що вже між ними відбулось, то нехай начувається. Вона добряче провчить його світлість.
Сукня була червона. Що вже граничило на краю пристойності, адже молодим дівчатам, не заміжнім, личило обирати світлі пастельні тони для свого парадного вбрання. Та Хелен спокусилась на фасон і покрій, вирішивши, що рано чи пізно знайде привід одягти невагоме шовкове диво кольору недозрілої вишні. Сукню прикрашало мереживо, біле і тонке, немов сплетене з павутини, із срібними нитками. Піна з оборок кілька разів оповила пишну спідницю, більше відкривала, ніж прикривала груди, і ховала пів долоні в подовжених рукавах.
Для званої вечері така сукня точно не підійшла б, всі рукава в соусі можна було б вимочити. Але головним її фінтом було не сріблясте мереживо, і не провокативний яскравий колір. Річ у тім, що спереду сукня була цілком невинною, декольте округле, в рамках допустимого, комір стягнутий біля гола срібним шнуром, закривав плечі, та на спині був іще один виріз. І він був скандальний, адже досягав середини сини і був нижче лопаток. Створюючи ефект абсолютної відсутності корсету.
Насправді це було не так. Корсет був, що правда укорочений, і частина шнурів тілесного кольору ховались під сріблястими широкими стрічками, які хрест навхрест перетягували спину, і були пов'язані акурат на поясниці пишним бантом, але про це ніхто окрім Хелен і Джейн не знав.
Доповнювали образ срібні сережки з рубінами, і черевички із срібними носами. А зачіску прикрашала усипана дрібними камінцями срібна діадема. В цілому Хелен залишилась задоволена своїм зовнішнім виглядом.
На власному екіпажі граф і графиня Верьовкіни прибули до театру. Ложа генерала була не далеко від ложі самого графа Воронцова, і з неї був чудовий огляд на сцену. Панству подали фрукти і вино, щоб бува спрага не мучила, і чоловіки завели тиху бесіду про політику, допоки не розпочалась вистава. Хелен ховала обличчя за віялом, очікуючи прибуття князя Оболенського з матір'ю Маргаритою Вікторівною. В середині у неї все солодко завмирало від передчуття, і було важко не ковзати на місці від нетерпіння. І тільки витримка і нагадування раз поз раз, що вона шляхетного роду, змушувало Хелен незалежно зиркати по сторонах, в легким кивком приймати нав'язливі компліменти, зазирнувши привітатися гостей.
Сукня як вона і передбачала викликала фурор. Дівчина ще в холі шкірою відчувала маслянисті, цупкі погляди чоловіків і незадоволені — від жінок.
— Люба, ти впевнена, що це остання французька мода? – схилившись до дівчини запитала Настася Яківна, коли усвідомила масштаб скандалу, навколо персони своєї племінниці. – Ще не пізно повернутись додому і переодягнутись.
— Буде Вам, тітонько, — випромінюючи впевненість, яку на справді не відчувала, відповіла Хелен. – Відразу після війни, якщо я не помиляюсь, дами взагалі носили напівпрозорий шифон, як імператриця Жозефіна, і нічого.
— Точно, — Перо Верьовкін з насмішко поглянув на дружину. – У тебе самої така сукня було, якби не трико під нею, всі принади були б видні.
Графиня покрилась рум'янцем, і пробурмотівши щось, про те, що молодим треба все спробувати, розмову про вбрання перевела на іншу тему.
На щастя, в генеральській ложі спину мадемуазель Долинської ніхто не бачив, адже вона була прикрита спинкою м'якого сидіння. Вже перед самою виставою з'явилась Маргарита Вікторівна, сама. Хелен ледве подавила стогін розчарування. Це було неприємно, здалось Олександр умисно не прийшов, щоб уникнути зустрічі з нею. І дівчина відчула поряд з ревнощами і біль приниженого самолюбства. Але по при власні любовні муки вона пригадала і слова матінки Фло. "Іноді взагалі варто відступитись від об'єкта своїх бажань, — наставляла стара іспанка. – Не навкруги одного цього чоловіка обертається світ. Перестаньте на кілька днів плести навколо нього свої тенета, і переключіться на щось інше. І якщо по спливу цього часу ваша рішучість не розтане, то почніть усе з початку".
Що ж, вона спробує вести себе відсторонено. А завтра в морі подивиться як вести себе далі.
Хелен трішки заспокоїлась, зосередившись на дійстві на сцені. Що ж Олександр Оболенський сам того не відаючи, визначив стратегію на сьогоднішній вечір. І вже не важливо, з'явиться він чи ні. Хелен Долинська сьогодні ним цікавитись не буде. Поступово народні пісні і чудова оркестрова музика захопила Хелен, і вона не зчулась як стала співпереживати сценічній Марусі, яку покинув коханий, а зажерливий тисячник хоче насильно оженити на собі.
Нарешті опера досягла свого апогею, і зал зірвався оплесками. Хелен теж вскочила з місця, і відкинувши бінокля, шалено заплескала в долоні. Артисти вийшли на поклон. Партер повнився вигуками "Браво!".
— Прекрасна вистава, — промовила Маргарита Вікторівна, яка реагувала набагато стриманіше, теж кіль разів плеснула в долоні. Але погляд її був спрямований десь вище голови Хелен, і дівчина теж озирнулась. Щоб втонути в сполохах блискавок, потемнілих від емоцій очей князя Оболенського. Як давно він тут стоїть?
Серце завмерло, але Хелен все-таки змусила себе байдуже відвернутись. Сховавши за віялом обуявшу її радість. Тільки не сьогодні, мстиво подумала вона, і повернулась до сцени. Але занавіс вже впав. Граф Верьовкін вітався з князем. Хелен знову окинула його поглядом, з під вій. Оцінюючи зовнішній вигляд. Як завжди бездоганний. І ґудзики на мундирі начищені, до блиску, і еполети сяють, і зачіска вкладена ідеально, а щоки вибриті, на баки лише натяк. Генерал Щеголєв із своїми баками до самого підборіддя схожий на лева. Порівняння князя з генералом викликало сміх у дівчини і трохи зняло напругу. Не зрозуміло тільки, чому гнівливо тріпотять крила аристократичного носа. Це він що її так не радий бачити? Дуже треба!
Хелен на князя навіть не дивилась, проходячи повз. Ніби він пусте місце. Олександр роздумував на цим несподівано для себе весь залишок шляху до будинку генерала Щеголева, де був влаштований невеликий прийом для гостей ложі і приятелів генерала. Невже дівчина прислухалась до голосу розуму, і відмовилась від своєї манери зваблювати навколишніх чоловіків? Судячи з її сукні, горіти в пеклі тій модистці, яка її пошила, то мадемуазель Долинська від легковажної поведінки не відступила ні на крок. Здавалось вона не одягла корсет, як простолюдинка, або куртизанка якась. Проте навіть так затягнута у шовк фігура була ідеальною.
І розуміння того, що дівчина більше не звертає на нього жодної уваги, люб'язно розмовляючи то з генералом Щеголевим, під пильним поглядом Оксани Володимирівни, генералової дружини, то злить своєю присутністю Наталю Микитівну, наречену корнета Кіліна, кокетливо махаючи віями перед ним. І жодного, навіть таємного, погляду в бік князя Оболенського. Князь звик до жіночої уваги. Навіть встиг звикнути до того, що Хелен Долинська намагається якимось чином його звабити, і по при власні протиріччя очікував нового раунду цієї битви.
Він з не задоволенням мусив заїхати до Воронцова, облишивши матір біля театру, оскільки короткій записці Єлизавета написала, що зустріч термінова і не терпить відкладення. Яким же було його розчарування, коли виявилось, що графиня Воронцова продовжує грати роль свахи, і насправді ніякої важливої справи немає, а є Катерина Местмахер, з якою як сподівалась Єлизавета Ксаверівна, у князя зрештою зав'яжеться кохання. Ледь стримуючи роздратування, князь відбув необхідний час у вітальні графині, і поспішив в театр, як раз до завершення вистави.
Добре хоч поручика Сабанєєва немає, подумав князь, споглядаючи як до Хелен Долинської підійшов Лев Фіцман, престарілий власник кількох доходних будинків і фабрики на окраїнах міста. Ось він схилився на протягнутою рукою, і Хелен нагородила чоловіка сліпучою посмішкою, від якої жид почервонів, немов юнак.
Князя затопила нова хвиля роздратування. Слуги почали прибирати меблі, звільняючи простір для танців. І саме в цей момент з'явився Кирило Сабанєєв. Поручик окинув поглядом вітальню, і впевнено направився до Хелен Долинської. А князь міцно стиснув кулаки, марно намагаючись зосередитись на розмові з Опанасом Новіковим, який саме ділився новинами про ціни на зерно за кордоном.
Кирило підійшов до Хелен. І привітавшись з графинею Верьовкіною, звернувся до дівчини:
— Чи дозволите Ви принести свої вибачення, мадемуазель? Ви вкрали моє серце і затьмарили розум, і всі ці дні я щиро каявся в своєму вчинку.
Вигляд у поручика був як у побитого собаки, і Хелен важко зітхнула, уважно дивлячись на залицяльника.
— Більше жодного неприпустимого дотику чи погляду, — продовжив поручик, збадьорений її увагою. – Ви пробачите мене, Олено Іванівно?
Хелен не втрималась,і коротко зиркнула в бік князя Оболенського. Як же складно їй було різко відчуваючи його присутність у вітальні, робити вигляд, що Олександра не існує. Від його присутності було тісно в кімнаті, а погляди пекли шкіру, та дівчина вперто слідувала своєму плану. І зараз ковзнувши по чоловікові поглядом, побачила що він сидить хмурий, як грозова хмара. Що йому знову не так? І чи буває взагалі у цього чоловіка гарний настрій?
Дівчина перевела погляд на поручика, який все ще очікував її вердикт.
— Всі заслуговують на другий шанс, — зрештою рівно промовила вона. – Забудемо досадне непорозуміння, за умови, що ви не дозволите собі забути про те, що у мене є жених.
— Я буду щасливим бути вашим другом, — схиляючись на дівочою рукою промови Сабанєєв.