На дверях були наліплені ксерокопії всіх документів про його співробітництво з КГБ, які голова міста отримав напередодні в розпечатаному конверті, що невідомо як опинився в його кабінеті. Внизу рукою було написано: "Наразі це один екземпляр! До зустрічі на телефонному дроті о дев'ятій годині!".
"Гад", — прошепотів голова міста. Злодійкувато озираючись, він зірвав ксерокопії і, зіжмакавши, кинув їх до дипломату. Водій, який відвозив голову міста на роботу, вдавав, що нічого не бачив. Але чим більше він це вдавав, тим більше голова міста розумів, що той усе бачив, а, можливо, й встиг прочитати.
Видавши вночі самому собі індульгенцію на відпущення гріхів, голова міста дратувався від того, що ось така несподівана справа, про яку він забув, вилізає з минулого саме зараз, у час найбільшої політичної напруги, ніби всі змовилися проти нього.
Всю дорогу до "білого дому" голова міста мовчав, хоча щодня розпитував у водія, як йдуть його справи, а водій оповідав свої байки, бо був за натурою веселим чоловіком, і його язик спочивав дуже рідко. Тепер вони двоє ніби набрали у рот води, і голова міста остаточно переконався, що водій про все знає.
Зайшовши у кабінет, голова міста зачинив двері, розкрив дипломат, розгладив на столі зіжмакані ксерокопії й ще раз уважно перечитав, хоча, здається, мав би знати те все напам'ять.
До дев'ятої залишалося п'ять хвилин, і голова міста, не усвідомлюючи, що робить, відключив свій міський телефон.
Хвилини тягнулися довго й тривожно. Ось уже й дев'ята, п'ять по дев'ятій, десять... Голова міста вже налаштувався думати, що все це дурний сон, який минає безслідно, коли залунала "вертушка". Враховуючи вчорашній конфуз з головою обласної ради, голова міста мав би з великим небажанням говорити з обласним шефом. Але в даній ситуації він мало не з радістю вхопив слухавку, бо в його уяві це було все-таки меншим злом.
Однак на "вертушці" сидів учорашній любитель доларів:
— Даремно ви уникаєте зустрічей зі мною, шановний пане голово, — голос був сухий, з претензією на ввічливість, хоча вчорашньої чемності вже не було. — Ви, очевидно, зрозуміли, що наші можливості безмежні. До речі, ваш заступник виявився більш лояльним, сплатив нам тисячу доларів, і ми будемо думати, чи не висунути його в мери на наступних виборах. Отже, ви прийняли рішення?
— Але я не знаю, з ким маю справу! — загнаний у глухий кут, особливо нахабною звісткою про свого заступника, голова міста кричав у слухавку.
— Отже, ви ще не прийняли рішення, — розчаровано мовив невідомий. — Ну, що ж, ми даємо вам ще добу на роздуми. Але це вже буде коштувати вам дві тисячі доларів. Я зателефоную завтра о дев'ятій годині.
Не встиг голова міста щось підтвердити чи заперечити, як пролунали короткі гудки.
10
У якомусь стані невагомості голова міста просидів невизначено довго, аж поки не почув, що в двері до нього хтось стукає. Підвівши з крісла своє тіло, яке враз поважчало, голова міста тихо й нечутно підійшов до дверей і відчинив їх.
Перед ним стояла секретарка, яка нагадала, що у нього сьогодні прийомний день і вже є перші відвідувачі.
— Скажіть людям, що я хворий, і нікого приймати не буду. Де заступник?
Секретарка мовчки проковтнула звістку про те, що голова не буде приймати мешканців міста, бо не знала, як зможе пояснити це людям. Але те, що голова не знає, де його заступник, здивувало її.
— Він зранку був і сказав, що їде на тижневі курси до Києва і що ви в курсі справи.
Голова міста глянув на секретарку, як на марсіанку. Він уже був готовий до будь-яких випробувань долі, а тому змучено запитав:
— Свіжі газети є?
Секретарка знітилась, якось непевно помовчала і віддала голові міста купку газет.
Поки голова міста поволі йшов до свого столу, він подумки встиг зматюкати з ніг до голови заступника. Мало того, що той був винен у тупих ножицях, ймовірній зупинці ліфта ("Підлаштував спеціально, гад", — подумав голова міста), то ще й тепер виклав за своє кагебістське минуле тисячу доларів, випередивши шефа, поїхав на якісь курси в Київ та ще й має перспективу стати головою міста.
Секретарка мала всі підстави боятися давати голові міста свіжі газети.
Державна обласна газета внизу на третій сторінці вмістила дрібним шрифтом коротюсіньке повідомлення про введення в експлуатацію дев'ятиповерхового житлового будинку з ліфтом. Прізвище голови міста навіть не було згадане. Якби не тупі ножиці й зупинка ліфта, то цій події державна обласна газета віддала б усю першу сторінку, а фотографію з головою обласної ради голова міста показував би онукам. Третя сторінка, дрібний шрифт, відсутність його імені означали крах кар'єри голови міста.
Зате позбиткувалися над головою міста дві інші обласні газети, засновниками яких були журналістські колективи редакцій. Газета націоналістичного спрямування згадала його недавні загравання з осередком соціалістичної партії, що напівлегально діяв у місті, подавала думки медиків і освітян, яким уже три місяці не давали платні, робила аналіз діяльності голови міста на цій посаді за п'ять років і приходила до висновку, що нічого путнього, виявляється, голова міста не зробив.
Але найбільш дошкульною була критика з боку молодіжної газети, яка не пошкодувала барв, аби розповісти читачеві про тупі ножиці, зупинку ліфта, втрачений вигляд голови міста після мовчазного прочухана від голови обласної ради. Тут же були вміщені його фотографії, на яких він виглядав жалюгідним і зневаженим.
Голова міста мало не заплакав, коли те все почитав і побачив. Він просто уявив, з якою радістю й насолодою читали всю цю базгранину його вороги. Навіть півпляшки коньяку "Белый аист", яку голова міста видудлив прямо з горла, не змогла хоч трішки притупити біль від несправедливості.
11
Коли голова міста трішки отямився від прочитаного в обласних газетах, секретарка повідомила йому, що з ним хотів би зустрітися начальник міського відділу СБУ по якійсь дуже важливій справі.
"Так, ще цього мені не вистачало", — з жахом подумав голова міста. Він розумів, що пауза затягнулась, секретарка чекає на відповідь, а нема що їй сказати.
— Скажіть, що я сам зателефоную до нього, — нарешті видусив із себе голова міста.
З начальником міського відділу Служби безпеки в голови міста були напружені стосунки. Ще на зорі демократичних перетворень того перевели в місто з іншого райцентру області. Голова міста, вихований совєтською системою, думав використати й СБУ для розправи зі своїми політичними опонентами. Зокрема, він організовував перевірки на тих підприємствах, керівництво яких було проти нього. І якщо податкова інспекція, КРУ повинні були щось "знаходити", то начальник міського відділу СБУ категорично відмовився від цього, посилаючись на те, що функції його організації змінились у незалежній Україні. Звичайно, напряму відмовитися від економічних чи фінансових перевірок він не міг і робив їх без голови міста і його вказівок, але відверто заявив, що не збирається пов'язувати це з великою чи малою політикою. Голова міста тоді добре запам'ятав ці слова, а, головне, — тон, яким вони були сказані, й з того часу затаїв образу на начальника міського відділу СБУ.
Взаємини у них були чисто службовими. Начальник міського відділу СБУ, маючи свою думку про стиль і методи керівництва голови міста, не набивався до нього в друзі, звертався по службі лише тоді, коли це конче було необхідно — і то здебільшого з метою інформації, тобто ставив до відома голову міста про те, що вже зроблено. Одного разу голова міста в невимушеній обстановці спробував, принижуючись, попросити начальника міського відділу СБУ, аби той хоч трішки наперед, якщо це можливо, попереджував його про свої можливі дії. Таким чином голова міста хотів хоч якось допомогти своїм спільникам, над якими нависали грозові хмари. Але начальник міського відділу СБУ не пішов і на це, відмівши — і то в рішучій формі! — всі намагання голови міста.
Голова міста подумав, що начальник міського відділу СБУ вже знає про анонімний лист, телефонні дзвінки і хоче з цього приводу зустрітися з ним. "Ну, що ж, — подумав голова міста, — як кажуть москалі, "чему быть, того не миновать", — і рішуче набрав номер телефона до начальника міського відділу СБУ, а коли той підняв слухавку, запросив до себе.
Начальник міського відділу СБУ був уже буквально через декілька хвилин. Це ж з якою швидкістю треба було гнати машину, аби так оперативно доїхати!
Сухо привітавшись, начальник міського відділу СБУ відразу ж пояснив мету свого візиту. З'ясувалось, що працівники СБУ "накопали" багато негативного на одному з міських заводів, директором якого був відданий голові міста чоловік. Мова йшла про притягнення того до кримінальної відповідальності. Оскільки директор заводу був депутатом міської ради, начальник міського відділу СБУ м'яко, але наполегливо пропонував голові міста посприяти, аби на сесії директора заводу позбавили депутатського імунітету.
Зайнятий своїми проблемами й налаштований на те, щоб, власне, про ці проблеми говорити, голова міста не відразу второпав, при чім тут директор заводу, якого треба притягнути до кримінальної відповідальності.
А начальник міського відділу СБУ, завершуючи розмову, сказав:
— У мене все. Можливо, у вас є щось до мене?
О, в голови міста були запитання до начальника міського відділу СБУ, але в даній ситуації він сказав, що нічого до нього не має.
12
Тільки-но начальник міського відділу СБУ встиг вийти з кабінету голови міста, як залунав телефонний дзвінок. Голова міста підняв слухавку і почув голос людини, яку він ненавидів, здається, більше за всіх на світі.
— Моє шанування, пане голово! Даремно ви не запитали в нашого есбіста те, що хотіли запитати. Чи знає він, що ви були сексотом? Здогадується. Чи залишилися копії досьє сексотів з часів КГБ? Була вказівка все знищити. Хтось устиг всі дані внести в комп'ютер. Ми ж зняли копії досьє найбільш перспективних сексотів. Вам тоді ще було далеко до голови міста, але, як бачите, ми не помилилися у вас. Повірте, ми не хочемо нічого поганого вам зробити, але за нашу далекоглядність і ризик треба платити, погодьтеся з цим.
Голова міста хотів щось сказати, але йому забракло повітря.
— Отже, завтра о дев'ятій годині я вам телефоную і отримую згоду на дві тисячі доларів, — невблаганно говорив незнайомець, — бо післязавтра це вже буде коштувати три тисячі.