Дурна, дурна...
Плюйко знову добув мені трохи масла і яєць, — спасибі йому. Дуже він мене підтримує.
Пишу мемуарний нарис до музею. Текст до "Києва" давно готовий, але ніхто за ним не впоминається: др. Ульнер, полетівши до Берліна, застряг там, а тепер виявляється, що його взято там до армії. З ким же розв’язувати мені справу? І чи Заплатять тепер? Отакі "заробітки"... Погано, геть погано.
15/ІХ — 42 р.
Вчора почав клопотання про виїзд до Львова. Підстави: офіційний виклик з генерал-губернаторства, який прислала Рута. В штадскомісаріаті поставились уважно і прихильно, скерували із своїм листом-запитанням до СД. Сьогодні був зранку в СД — тут справа ускладнилась. Сказали, що їм треба вияснити всі обставини, і, залишивши в себе мої документи, просили зайти через тиждень.
Лесика, дуже можливо, виряджу через днів 4—5. От коли б справді пощастило!
Сьогодні дуже холодно, хоч сонячно. Чутка в дворі, що нас виселюватимуть, бо ввесь цей будинок потрібно німцям.
Читаю В. Садовського "Національна політика совітів на Україні" — дуже поважно, вдумливо, добре написано. Цю книжку слід було б за першої ж нагоди видати якнайбільшим накладом. Тут, на великій Україні, вона зробила б величезне діло. Прочитав брошуру В. Дорошенка "З історії укр. політичної думки за часів світової війни". Теж добре, цікаво, корисно. Прочитав № 1 "Вісника" за 1939 р. (Львів, редакція Б. Окниша) — так собі, слабенька публіцистика, а прози зовсім нема.
Всі ми похворіли на шлунок. Зараз багато народу так хворіє. Запевняють, що від хліба — хліб гіркий, важкий, розсипчатий, ще й пахне чимсь злеглим, наче цвіллю. Запевняють, що в ньому багато домішки проса й каштанів. Зараз чимало його лежить на полицях крамниць, і люди не беруть, дарма що їм належить і що взагалі тут завжди товпилась черга за хлібом. Чорт його зна, можна й отруїтись! Та ще мені з моїм шлунком — це просто заріз. А добути десь кращого хліба — нема навіть за гроші.
Аркадій Любченко 19/ІХ — 42 р.
Рік, як Київ здобутий німцями.
Вчора вдень зайшов до інституту довідатись про дрова. Інститут замкнено. Чому? А сьогодні виявляється: прийшло вчора нім. начальство, запропонувало протягом 15 хв. очистити приміщення, залишивши в ньому недоторканними всі документи. Тут тепер буде нім. педаг. інститут. Що ж до ук-го, то нічого невідомо. В інституті якраз перший день учительської конференції, скликано 300 чол. Тепер їм ніде притулитись, нема й можливости матеріали дати.
Секція мистецтв при відділі культури м. у. перестала існувати. Рік тому в цей день я лежав дуже хворий у вузенькій кімнатці в Харкові. Паніка серед харк. письменників — ажіотаж евакуації. До мене все надсилають, повідомляють, пропонують, щоб брати виїзні талони на потяг і точно вказати день, коли я іду. Це були критичні, тяжкі, незабутні хвилини. Особливо заповзявся на мене Л. Юхвід (жид, секретар партосередку). А ще й Іра Дудник розповсюдила чутку, ніби я хвалю німців, запевняю, що вони порядним людям нічого поганого не роблять і не знущаються так, як це змальовує дурна сов. пропаганда. Я справді мав необережність таке сказати в її присутності. Але хіба ж міг я припускати, що вона (та ще й родичка!) такою сволотою буде?
20/ІХ — 42 р.
Скрута. "Роліт" виселюють. Вчора вже оголосили. Мені, правда, дозволено лишитися в своїй кватирі, але де певність, що через тиждень-два не зміниться хтось з нім. начальників (тепер вони міняються мало не щодня) і не запропонує мені виїхати за 24 години? Треба, поки тепло, домогтися іншого приміщення, десь далі від центру, і перебратися.
Скрута з грішми щораз більша: зароблених на кінофабриці ніяк не вирву, бо там чимале безладдя і договором роботу мою не оформлено. А продаж речей не дає того, на що я розраховував — не вмію я спекулювати, але доведеться просто рушати на базар і зайнятись комерцією.
Скрута з дровами — досі не привезли, хоч два складометри давно оплачені. А тепер інститут прикрили, і вся ділова господарська його робота припинилась.
Скрута з малим, бо виїзд його на Волинь теж пов’язаний з дошкільною секцією педінституту.
Скрута із власним здоров’ям: від цих грубих і просто шкідливих харчів почався у мене коліт, якого вже тиждень не можу спинити. Геть знесилився.
Срашна скрута, але треба, треба виборюватися і духом не занепадати.
Нарешті — лист від Рути! Яка радість!
21/ІХ — 42 р.
Ну, як не дивуватись? Позавчора сниться мені: добуваю я собі дві новенькі блакитні сорочки й одну українську вишивану, теж блакитну. Питаю вранці маму, що це могло значити? Каже: буде якась приємна вістка. Не дуже я в це повірив, аж другого дня зовсім несподівано — лист від моєї дорогої Рути. Вона мені теж пише — "дорогий Аркадій". Це вперше вона так звертається. Вона була у Відні, там щось студіює, але що саме — не каже. Вона дуже стурбована, що я досі не одержав документів, посланих на Харків, і береться знову клопотатись за документи. Вірить, що вдасться перетягти мене до Львова, й мене накачує такою ж вірою. Але в листі є дещо непродумані речення. Коли б це зараз не дало якраз негативних наслідків, бо саме тепер документи є в СД, і через три дні мені треба піти туди одержати остаточну відповідь. От і може статися, що навесні вона добула дозвіл, а восени сама ж його необережністю зліквідувала (лист ішов аж два тижні!) Ну тепер уже все одно — як доля судила, так і буде.
А снилось іще, ніби я йду над широко розлитою мутною водою, з якої стирчать верхівки затоплених кораблів тощо. Це — сліди сучасних боїв, руїна війни. Я проходжу над нею недокін-ченим мостом, дерев’яне брусся якого дуже слизьке. Але я дуже спритно перестрибую, перебіг — і раптом мостовиння урвалось. Я спинився. Треба злізти поверхом нижче. Зліз. Тепер треба пролізти дуже вузьким риштуванням, біля якого стоїть варта. Зодягаю чорненьку шапочку, пригинаюсь, присідаю і, на диво собі, досить легко пролажу! Мама каже, що це дуже добрий сон.
І зараз же опісля цього снилось, ніби я опинився на естраді з якоюсь молодою дівчиною. В залі повно глядачів, які ждуть мого виступу. Я напізодягнений, але, незважаючи на це, починаю експромптом веселий скеч. Дівчина розуміє мене з півнатяку, підхоплює, виступ відбувається прекрасно, глядачі щиро регочуться з моїх дотепів і, коли ми кінчаємо, щедрі оплески сиплються нам в нагороду. Завіса упала. Зала спорожніла. Я з дівчиною йду купувати якісь хороші речі, бо зразу збагатів. І всі зустрічні шепчуться, озираються на мене, вітають, запобігають, всіляко виявляють пошану й радість мені, талановитому життєрадісному артистові. Мама знову каже, що це прекрасний сон — великий успіх у житті.
І цієї ж ночі ще снилось, ніби я їв багато дуже смачних вареників із сиром. Тут уже мама уникає пояснень, лише зітхає.
23/ІХ — 42 р.
Сьогодні помер Юрій Будяк-Покос. Похорон завтра на Ку-ренівці.
Одержав листа від Й. Гірняка й Гр. Лужницького. Просять до Львова, ждуть нетерпляче.
Був у СД з приводу перепустки на Львів. Це вже втретє призначають мені і ніяк не можуть розв’язати справи — нема Губерта, від нього, виявляється, чимало залежить. Призначено прийти в суботу, 26-го, о 9-й год. ранку.
26/ІХ — 42 р.
О 9-й ранку був у СД з приводу перепустки. Губерт каже: "Що ж, не подобається вам в Києві? Хочете до Львова? На постійно чи тимчасово?"
— На постійно. А в Києві мені якраз подобається, тут же моя сім’я, мої родичі і взагалі це моє рідне місто. Тільки роботи нема І потім — операцію мені конче треба зробити, а тут це неможливо.
— Але у вас нема дозволу на проживання у Львові, тільки право на в’їзд.
— Я думаю так: раз дозволено в’їзд, то дозволяється й проживання. В усякому разі на місці, коли б треба було, я це все поладнаю. Я певен.
— Ні. Тепер треба мати спеціальний дозвіл. Отже, я виясню остаточно справу в генералкомісаріаті. Приходьте через тиждень.
На цьому розмова скінчилась. Правда, додав іще він:
— У нас письменників і так зовсім мало, а ви ще хочете нас залишити...
Все це, звйчайно, дуже мене здивувало. Перспективи на виїзд геть захмарились.
Ах так! Ще запитання:
— Що то за з’їзд письменників має відбутися у Львові? І коли?
Я докладно розповів про листа від Гр. Лужницького й передачу цього листа до секції мистецтв.
Позавчора стало мені відомо, що до педінституту надійшов лист з Берліна, де запитують і про мене. Побіг, піймав увечері у дворі пед-ту Завитневича (там зібрались бездомні співробітники і-ту, бо будинок зайнятий і під замком). Дає він мені листа такого змісту:
Vineta Berlin С 2, den 8 Septem.
Служба пропаганди, Схід Е, V 1942
Наша признака: керівництво справами
(при відповіді просимо посилатися)
Münzstrasse, 12 Fernsprecher: 416241 Ukrainische Paedagogische Institut Kiew, Bulevard Schewtchenko
Є намір панів: Аркадія Любченка, проф. Марківського, Петра Горецького, Базилевського, Ковальова залучити для співробітництва на особливій службі Vineta Райхсміністерства На-родньої Освіти і Пропаганди, відділу схід. Названі нами рекомендовані для служби п. проф. Павлом Зайцевим, і ми просимо подати точні відомості про тих панів.
Heil Hitler!
Vineta
Служба пропаганди Сходу Європи (підпис)
На це вчора складено відповідь про трьох: мене, Ковальова, Горецького (Базилевський відсутній, а Марківських є два — отже, кого з них запрошують?). В якісь наслідки цієї справи я мало вірю. А втім, зараз може все статися.
Здається, Лесика таки пощастить 30-го відрядити на село. Сон сьогодні: вперше за дуже довгий час бачив Юлька. Він був високо на горі і звідти дуже мене лаяв за якусь статтю. Каже: "Це належало б Вишні Остапові зробити — той зробив би як слід!" Потім я сварився з мамою за шматок якогось сирого м’яса (до речі, одержали пайки м’яса, і воно у нас іще не використане). Потім: уночі (місячно) якась дівчина увесь час при мені, вона хоче зі мною злягтися. Аж раптом усі пішли гуляти до млина, в сад, а я залишився сам на високому голому пагорбі. Я пішов з того пагорба, дорога крем’яниста, як у Криму, але задоволений, що взутий і що ступаю крутою дорогою вільно.
28/ІХ — 42 р.
Такої скрути я ще, здається, не зазнавав. Головне, що не сам, а двоє голодних ротів. В хаті з’їдено все до кришиночки. Грошей ні копійочки! І позичити ніде — вже позичено, де можна було.