Локшину на переміну — говорять ще "на переміжку" — про легші страви, які подають між м'ясними.
Локшина — "замісити пшеничне тісто на яйцях, розкачати в тонкий корж, нарізати вузькими смужками і зварити у воді з маслом або на молоці" (Маркевич. — С. 157).
Куліш — густа юшка з пшона. "Змити крупу або пшоно в горшку, залити водою і зварити з олією, коров'ячим маслом або свинячим салом" (Маркевич. — С. 153).
Лемішка — "піджарити гречаної муки, розвести її солоним кип'ятком; скласти в горщик, поставити в піч на одну годину; подавати з піджареною на коров'ячому маслі або на олії цибулею" (Маркевич. — С. 156).
Зубці — кутя з очищених зерен ячменю, зварена з потовченим і пересіяним на сито конопляним сім'ям.
Путря — "зварити кутю з ячменю; викласти її в ночовки, обсипати житнім солодом, добре перемішати, викласти в діжечку, залити солодким квасом, поставити в тепле місце на добу" (Маркевич. — С. 157).
Кваша — колись одна з популярніших страв ("борщ, каша, третя кваша"). "Взяти житнього борошна, гречаного і солоду, висипати в діжечку, розмішати горячою водою (але не кип'ятком), дати півгодини або годину побродити; добре закип'ятити другу воду і розводити на смак, щоб було рідше або густіше, хто як любить; поставити на печі на тепле, щоб прийняло кислоту, тоді варити в горшку і подавати" (Маркевич. — С. 156). В квашу також часто кладуть для смаку і гостроти сушені груші, сливи чи якісь інші фрукти.
28. За панським столом, можливо, кожен гість мав кубок. Одначе за давньою народною традицією обносили і частували всіх гостей по кругу однією чаркою. В народних звичаях живе цілий кодекс правил, хто і в якій послідовності підносить гостям чарку, з кого починати частування.
Мед, пиво, брагу, сирівець — названі найдавніші відомі в нас напої. Перелік по низхідній, від кращого до найдешевшого — сирівцю, єдиного в цьому ряду безалкогольного напою.
Ялівець (Juniperus) — рослина родини кипарисових, росте кущами, рідше невеликими деревами. Він і зараз поширений на Україні. Використовується як декоративне дерево. Має гострий смолистий запах. Дим з ялівця (плоди і стебла тліють на гарячому вугіллі) має лікувальні властивості.
Горлиця — давній український танець. Танцюють парою: дівчина ("горлиця") і парубок. Пісня до танцю часто варіюється, імпровізується залежно від обставин. У піснях такого типу тільки перший куплет рідко зазнає якихось змін. Подаємо ближчий до Котляревського в часі запис пісні, опублікований у 80-х роках минулого століття з приміткою: "Останні два куплети виконував Семен Степанович Гулак-Артемовський", відомий український композитор і співак, автор опери "Запорожець за Дунаєм".
Ой дівчина-горлиця
До козака горнеться;
А козак, як орел,
Як побачив, так і вмер.
Умер батько — байдуже,
Вмерла мати — байдуже,
Умер милий, чорнобривий,
Жаль мені його дуже.
І за батька "отче наш",
І за матір "отче наш",
За милого ж душу
Танцювати мушу
(Пісні, думки і шумки руського народу на Подолії, Україні і в Малоросії. — К., 1885. — С. 128).
Зуб — танок, який танцювали під сопілку. Один з різновидів сопілки називається "зубівка".
Дудка, інакше "дуда", "коза", "волинка" — музичний інструмент, що складається з шкіряного міха і вставлених у нього двох, інколи трьох трубок. На одній, як на сопілці, грають мелодію, інші дають фон, незмінний тон (див. також коментар: І, 37).
По балках — танцю чи пісні під такою назвою виявити не вдалося. В перших двох виданнях "Енеїди", здійснених без участі Котляревського, було: "Ой, ненько, на цимбалах грали".
Санжарівка — темпераментний розгульний танець. Приспівки до "санжарівки":
Ішли дівки з Санжарівки,
А за ними два парубки;
А собаки з маківок,
Гав-гав на дівок.
Ой дівчина кумина
Поїхала до млина.
Зачепила в сухий пень
Та й стояла цілий день.
Продай, мамо, дві корови,
Купи мені чорні брови,
На колодці стояти
Та на хлопців моргати.
Чом, чом боса ходиш-
Чому чобіт не заробиш-
Ой не жалуй дурнички,
Купи нові черевички!
(Закревский Н. Старосветский бандуриста. — М., 1860. — Кн. 1. — С. 75). У чотирьох "граючих" рядках 28-ї строфи першої частини "Енеїди" блискуче виявився дивовижний музикальний слух Котляревського (він грав на скрипці). Спробуємо проаналізувати звукову інструментовку рядків. Тут необхідне вдумливе вчитування в текст, вслухування в мелодію і наростаючий темп.
"Бандура горлиці бриньчала" — чуються перебори струн бандури в помірному темпі. "Сопілка зуба затинала" — прискорення темпу і підвищення тону; після двох "бринь" попереднього рядка (причому перше тихіше — "ба", друге голосніше — "бринь") — три такти сопілки, кожний голосніший попереднього: "со" (глухий приголосний і голосний), "зу" (дзвінкий приголосний і низький, приглушений голосний), "за" (той же дзвінкий приголосний, але вже в парі з високим голосним). "А дудка грала по балках" — вступає інструмент, голосніший, ніж два попередніх, з іншим забарвленням тембру, росте темп: після "ду-ду" ідуть варіації.
"Санжарівки на скрипці грали" — дальше підвищення темпу і тону. Завдяки нагромадженню дзвінких приголосних та свистячих рядок немов зіграний на скрипці. Вслухаймося у вступні акорди: "с", "н", "ж" — на два такти — "ду-ду" — три перебори пальців скрипаля, три порухи смичка. Звернімо увагу на те, що інструменти починають звучати у певній наступності. Першою — порівняно неголосна бандура, за нею голосніша — сопілка, потім ще голосніша — дудка. І нарешті всіх покриває цариця музики скрипка. Народним танцям властивий органічний синкретизм, єдність ритму танцю, музики, співу. Пісня для танцю втілює його ритм і дух, без нього вона, як і без мелодії, за висловом Лесі Українки, "тільки наполовину жива". Одяг, в якому виходять на круг, а особливо взуття ("Дам лиха закаблукам, Закаблукам лиха дам! Дам лиха закаблукам, Дістанеться й передам") часто фігурують в піснях до танцю, і не просто так, до слова, а тому, що вони є неабиякою складовою частиною святкового дійства. Демонструють не тільки силу і вправність у танці, а й одяг, убори. Недарма дробушкам, чоботам і свиткам присвячений окремий рядок коментованої строфи.
Дробушка — жіноча картата плахта, вважалася особливо нарядною. Плахта — верхній одяг типу спідниці, зроблений із двох, зшитих до половини кусків картатої шерстяної тканини. Святкове вбрання. З народної пісні:
Вийди, вийди, молодице, з відром по водицю,
Нехай же я подивлюся на плахту-дрібницю.
(Собрание русских народних песен с их голосами. — СПб, 1805. — С. 182).
29. Проворну, чепурну і гарну — народний ідеал дівчини, прикмети названі в порядку їх важливості. Пор. змалювання молодиці Дідони (І, 21), дівки на виданні Лависі (IV, 21 — 22).
Юпка — верхній жіночий одяг у вигляді довгої корсетки, переважно з рукавами. За призначенням близька до сучасного легкого демісезонного пальта чи плаща.
Запаска — жіноче вбрання, що заміняє спідницю. Кусок чорної, звичайно шерстяної тканини (власне запаска) обвивався кругом стану так, щоб кінці його сходилися попереду. Поверх запаски у вигляді фартуха був кусок тканини синього кольору (попередниця). Запаску і попередницю підперізували червоним поясом. У Ганни запаска з фланелі (франц.flanelle) — дорогої фабричної тканини. Святкове вбрання її, так само як Дідони та Енея, пошито не з домотканого полотна та сукна, а з купованих тканин, що в ту пору могли дозволити собі тільки заможні люди.
Стьонжки, стьожки — кісники.
Ковтки — сережки.
Третяк — потрійне притоптування в танці. Часто викликають у танець, особливо дівчата, не словами, а танцем. Вихилясом — танцюють, нахиляючись то вправо, то вліво, приваблюють, розпалюють свою пару, заглядають їй в очі, викликаючи на круг. Чому в танець з Енеєм іде не Дідона, а її молодша сестра, дівка Ганна— Тому що молодицям та ще вдовам не годилося танцювати разом з дівчатами та парубками, тим більше не годилося вдові з першого знайомства припрошувати до танцю парубка. Прийнято, розпочавши, танцювати до тих пір, поки грають музики. Вийти з танцю раніше, особливо парубкові, означало показати слабість. Хто доведе свою пару до найбільшої втоми — той кращий танцюрист (див.: К. с. — 1898. — Т. 61. — Кн. 4. — С. 10 другої пагінації).
30. Гоцак — те саме, що тропак — народний танець.
Гайдук — народний танець. Садив гайдука — танцював навприсідки.
Не до соли — примовка "Тепер мені не до солі" пішла від народного оповідання, відомого у варіантах. Наводимо поданий у "Трудах" Павла Чубинського, підготовлених у 70-х роках минулого століття: "Послав батько сина за сіллю, дав йому гривню грошей.