Беріть усе! Ви, пани, забирайтесь зараз вранці з своїми статками, бо поки сонце стане на південь з цього замку зостанеться руїна. Людською кривдою він ставився, нехай пропада!.. Нуте, хлопці, прикликати мені всіх красноставчан! Вже дніє надворі. Їм я теж маю дещо сказати. Надворі розвиднілося. Світла в замку блідли…
– Є тут між вами який реєнт? – питав Остап панів.
Виступив старий шляхтич.
– Пиши, пане, грамоту, що я, Станіслав Овруцький, пан цього замку й усіх сіл до того приналежних, усім моїм підданим даю на вічні часи волю. Знімаю з них панщину й усякі повинності, а за те, що вони стільки літ на мого батька й діда працювали, віддаю їм на власність усю землю з лісами, ріллями й ставами, цю, що тепер мають і яка належала до економії. Усе напиши докладно, аби людям по тому не було клопоту.
Поки спорядили грамоту, Остап звелів виносити все багатство на замкове подвір'я. Усе те припало на здобич козакам. Пани-шляхта дуже були раді, що вийшли з цілою шкурою, збирали мерщій свою мізерію й виїздили з замку. Вже стало ясно надворі, як посходилися красноставчани на замок. Спочатку боялися якої біди, та, бачачи козаків, заспокоїлися.
Остап вийшов на ґанок і звелів реєнтові прочитати грамоту.
Люде не могли з дива отямитись, що воно таке сталося. Народ дуже зрадів.
– Тепер у мене прохання до вас, люде добрі. Усе, що тут є, то ваше. Та я вас ще прошу, не проклинайте моєго батька та помоліться за його душу, простіть його так, як хочете, щоб Господь простив вам на страшнім суді.
Остап, зворушений, зійшов по ступнях на подвір'я й тут обняв першого діда, якого стрів, і поцілував. Се був Прокіп Верета. Він спирався на палицю – руки й ноги у нього тряслись.
Народ став плакати з радощів:
– Нехай пану Господь простить…
– Нуте, хлопці, – гукав Остап. – Я й забув. Пошукати мені десь у льоху того шляхтича, якого вчора замкнули за правдиве слово.
Народ кинувся шукати. Слуги зараз показали. За хвилинку вивели зв'язаного Ярчевського.
Він, коли дізнався, що тут сталося, дуже зрадів і обняв Остапа.
– Спасибі, пане-брате, – таким ділом змиєш усі гріхи твого нещасливого батька, якому єзуїти розум затьмили.
– Еге ж! А де єзуїт, славний капелан?
– Ото! Йому одному не повелося, – говорив один козак. – Його зразу повісили.
– Тепер ідіть собі, люди добрі, додому, – привітайте від мене своїх жінок та діток, – грамоту віддаю вашій старшині громадській…
– Грамоту треба занести до актів, – каже реєнт.
– Роби, як знаєш, аби добре було й по закону. А тепер, хлопці, прошу вас, зруйнуйте це прокляте кубло, щоб не зосталося й каменя на камені. Я вже не пан його, а простий козак, ваш товариш. Тепер ти, батьку отамане, приказуй далі.
Карпо розпорядивсь, як треба. Навантажили вози усяким добром. Замок згорів, а решту поруйнували, підпаливши порох у льохах. Козаки" відпочивши між красноставчанами, помандрували на Січ.
Карпо передав ватагу найстаршому сотникові, а сам з Остапом поїхав у ліс, у балку, поклонитися могилі незабутнього діда Охріма та навідатися до Максима.
КІНЕЦЬ
Примітки: 1 Богдан Хмельницький (1648-1657)
* За перемір'ям 1667 знову частина земель Украіни (до речі і місто Овруч) увійшло до Польщі.
2 Іван Виговський (1657-1659)
3 Юрась (Юрій) Хмельницький (1659-1663)
4 Павло Тетеря, правобережний гетьман (1663-1665)
5 Іван Брюховецький, лівобережний гетьман (1663-1668)
6 Степан Опара, правобережний гетьман (1665)
7 Петро Дорошенко (1665-1676)
8 Суховієнко, кошовий гетьман (1668-1669)
9 Дем'ян Многогрішний, лівобережний гетьман (1668-1672)
10 Михайло Ханенко, правобережний гетьман (1669-1674)
11 Іван Самойлович (1672-1687)
12 Іван Мазепа (1687-1709)
13 Іван Скоропадський (1708-1722)
14 Пилип Орлик, гетьман в еміграції (1710-1742)
15 Павло Полуботок, наказний гетьман (1722-1724)
16 Данило Апостол (1727-1734)
17 Кирило Розумовський (1750-1764)
18 Петро Конашевич Сагайдачний (*1570, Кульчиці — 10 березня 1622, Київ) — шляхтич червоноруський з Перемишльської землі, козацький ватажок, кошовий отаман Війська Запорозького, Гетьман реєстрового козацтва