Звідси й щогла з прапором, який вони підносять не тільки в дні загальних свят, — ні, прапор підносять, коли щось робиться в домі трошки вище за норму. Прапором, як із суден, салютують. Хазяїн справляє весілля — на щоглу по шворці підіймається догори прапор; у сусіда вродилась дитина — всі сусіди кругом салютують піднесеними прапорами.
Острови й пароплави
Коли ви з-за міської височини глянете на Осло й околиці, то побачите, як Осло-фйорд, завернувшись коло міста великим коліном, заходить майже назад і кінчається ятірним мішком затоки, що зветься Бунде-фйорд. А на водяній рівнині міста побачите накидану окрошку ґранітових скель, що творять острівці, як-от Говелен, Ліндоен та інші. Як малесенькі кузочки, поміж ними пролазять великі морські пароплави, щоб притулитись у порту до берега. Ви, охопивши загальний розполіг міста, що його під горою вигріває сонце з півдня, спускаєтеся назад у центр підземною електричною залізницею, що продовбана в дикому камені. Кінцевий пункт її коло Національного театру.
Королівський палац і півнячі строї ґвардії
Звідси, глянувши догори, ви бачите королівський палац у звичайному стилі спрощеного ренесансу, в якому будують завше так звані "присутсвенні". Фронтон над колонадою робить традиційний виступ перед цим великим і скучним чотириповерховим будинком, що ізольовано стоїть на пагорку майдану, оточений з боків чистим і симпатичним садом.
У цьому королівському саду, як і попід самим палацом, ходить, хто хоче і коли захоче, бо вартові королівської ґвардії, що маршують швидким кроком взад і вперед поперед палацом у якихось смішних, півнячих строях, ці ґвардійці існують виключно як декоративний реквізит, бо ні сили, ні влади норвезький король Гокон (Haakon), звичайно, не має.
Норвезький король, або дешево й декоративно
Він існує в силу традиції для внутрішнього представництва, для дуже визначних парадів, відкриття різних виставок, сесій тощо. Король — річ дешева, дешевша за президента, якого треба обирати, витрачати час, енерґію, кошти на вибори, заводити круг нього боротьбу партій, віддавати йому голоси, а значить, будувати його авторитет, надаючи йому, таким чином, дійсної влади. Виходить, що коли ображати президента — виборці образяться і т. д. і т. ін.
Зовсім інша справа з норвезьким королем. Його ніхто не обирає, він абсолютно ні на кого це спирається. За браком відповідних бюджетових асиґновань, він навіть не має потрібної кількости придворних, так що навіть придворної інтрижки повести нікому. Стортинґ час од часу бере й зрізує річний бюджет короля, мовляв, все одно даремні гроші, аби жив та імпозантно тримався: будинок має, на грошах ініціяли карбують — буде з нього. За такого стану не дивно, що король швидше опереткова постать, яку й показують іноді в оперетках, ба навіть, кажуть, у тирах трапляється лялька у вигляді короля, яку б'ють клейтухами з повітряної рушниці, а вона дриґає й підстрибує, коли її поцілити.
Коли я запитав в одних людей, як би мені побачитися з Гамсуном, мені відповіли:
— По-перше, Гамсун живе на провінції, де в нього, кажуть, цілий власний маєток, ціле село. Ця місцевість в стороні від залізниці, і туди, значить, незручно їхати. А по-друге, Гамсун уже старий і дуже характерний, він нікого не хоче приймати — так що Гамсун а в десять разів трудніше побачити, ніж короля. Побачення з королем вам можна влаштувати — як раз чхнути. Хочете?
Я відмовився.
Нічна електрична рекляма
Вечір… Ніч… Місто липко туркоче автомобілями, що прошмигують по мокрому камені. Реклями сяють. Ось із різнобарвних лямпочок вимальовується ціла картина, й блідорогий електричний місяць щось хитро вичитує на цій картині. Може, він смакує в уяві шоколяду тієї фірми, що так себе багато реклямує? Рекляма гасне.
Над самим дахом на одному місті крутяться колеса автомобіля, складеного з електричних лямпочок. Так само вискакують проміні з лямпочок поперед цим автомобілем, немов їх випускають прожектори. Раптом все це гасне, залишаються лише літери, що з'явилися несподівано звідкись. Ви читаєте прізвище свого старого знайомого: Форд. Люд розходиться по ресторанах, по кінематографах і ревюшках. Ви поспішаєте назад до свого пристановиська — пансіону фру Торкільдсен, щоб добре повечеряти, а головне, роздивитися людей в їхній побутовій обстанові.
Діялог з адьютантом у спідничці
Ви робите все, що культурні люди роблять перед тим, як іти їсти, і думаєте, чи не пора шукати своєї вечері. Але попередливий ад'ютант фру Торкільдсен у білій накрохмаленій наколці чемно й попередливо постукує до вас у кімнату й нагадує щось. Жінка не знає іншої мови, крім норвезької, і тому діялогвідбувається дуже характеристичний і майже клясичний у таких випадках. Чужоземець починає одразу говорити всіма мовами світу, особливо частіше налягаючи на рідну мову та на вираз очей і рухи пальців, а хазяїн, в даному випадку, хазяйка країни (її всюди розуміють, крім одного чужоземця, — значить, їй запобігати нічого) тримається твердо своєї національної говірки, але й собі починає робити вправи пальцями. І коли справа доходить до того місця, коли пальці жінки показують на рот, а рот її починає мальовничо плямкати, немов їсть, в перервах повторюючи іще слово — "спісе", то автор цих рядків нарешті догадується, що це щось близьке до німецького "шпайзе", що, до речі, пишеться "speise", — а це значить — "їжа" (бачите – спільний німецький корінь), і не знає, далі що робити. Тоді адьютант фру Торкільдсен, показуючи на двері, нарешті бере чужоземця за руку й веде за собою на нижчий поверх. Справа в тому, що господиня не поінформувала як слід чужоземця, що в Норвегії в пансіонах треба самим сходитись їсти в одну залю, де збираються всі гості-пасажири. Чужоземець гадав, що тут робиться за німецьким зразком: істи кожному в своїй кімнаті, отже, виведений за руку білявою жінкою на коридор і, йдучи сам східцями на нижчий поверх, він незрозуміло озирався, що, мовляв, з ним хочуть зробити. Чи не думають часом тут його самого "спісе"? Нічого подібного.
Автоматичні телефони
Мадам Торкільдсен стояла в прихожій нижчо поверху і набирала на вертушці-автоматі п'ятизначний номер телефона, щоб з кимсь поговорити. Вона, побачивши чужоземця, привітно й гордовито заворкотала своїм могутнім контральто привітання, запросила зайти в залю, де вже гості вечеряють, і зайнялась своїм ділом.
Телефон, що нараховує десятки тисяч абонементів, працює автоматично, без телефоністок, і тому відгукується в ту ж секунду. Ви не ламаєте апарату, не нервуєтесь. Коли номер зайнятий, вам відповість, звичайно, автоматичний гудок; коли там, куди ви дзвоните, нікого вдома немає, то ви сами догадаєтесь про це. Ніякої плутанини, ніяких нервових розмов із засмиканими телефоністками. Звідси висновок: висока техніка — полегшує життя, низька техніка — лише ускладнює його.
Не гаркають, а чемно прислужують одне одному
Ви заходите до залі, де завеликим столом сидить уже з десяток люду. Заля повна яркої електрики; жолудем од люстри звисає дзвінок, щоб кликати служницю. Вас знову-таки привітно зустрічають, розкланюються з вами, знайомляться.
Ваше місце вже заздалегідь вільне. Гості розсуваються, щоб передбачливо дати вам змогу краще влаштуватись, і починають наперебій підсувати вам різні закуски. Те саме вони роблять одне, і тому загальна ввічливість, куди я попадаю, не є якимись особливими виключеннями до чужоземця. Просто так уже в них ведеться.
Це пансіон для небагатих, а тому ви зустрічаєте тут найрізноманітніший народ. Ось кривенький, невисокий на зріст білявий студент-хемік. Він говорить німецькою мовою, яку мусять розуміти всі хеміки світу, бо, як відомо, німецькі хемічні думки і техніка ведуть перед у цілому світі.
Студент ще молодий, але каліцтво відкинуло його од спорту, — він нервовий, трохи виснажений, але настійно говіркий, бистро помахує й стріпує лляним волоссям, що рівно стовбурчиться і каскадами спадає на очі та на крутий, високий лоб. Він заправляє палку під криву ногу, щоб зручніш сидіти. Хваткі руки його жовті від сулеми, мов у старого купця від тютюну. Довгими білими сухорлявими пальцями він з тріском ламає кнекеброд — оту скандінавську мацу, що її подають замість хліба. І, підгортаючи нею гарячу картоплю з рибою, перебалакуючись, їсть. Інші ще закусують.
На столі стоїть ціла батерія наїдків: малинові бурячки, мариновані з кмином, сири голяндські, швейцарські, якісь норвезькі, поцвілі й вонючі, під скляним ковпаком, ковбаса, шинка, шпроти, мариновані оселедці, ще якісь рибки мариновані з пахучим насінням і травами, кав'яр, нарешті, круглі білі булочки, масло, чорний хліб. Ви можете брати, чого захочете і скільки захочете, аж поки не наїстеся. Так само роблять і ваші сусіди.
Ось поруч вас добродушний шофер з грузовика якоїсь фірми. Він, як і студент, у пансіоні постійно живе і тут кормиться. Платить він, здається, за все карбованців з 1 ½-2 на день, бо ж оптом. Поруч його робітник із механічної майслерні, теж постійний мешканець пансіону. Він має руки з ознаками машинової чорноти і навіть з уразками. На простому ланцюжку його годинника багато всяких брелочків. Він кудись поспішає і тому дає змогу побачити і свій металічний годинник, але це аж ніяк не перешкоджає йому чемно підсунути картоплю жовтоволосій, некрасивій масажистці, що сидить поруч нього. Вона зморщує очі й носа в посмішку і, кількаразово вклоняючись, дякує йому. Але він чемний іще більше. Він зауважив, що сусіда його, той самий естонець-артист, що ми з ним уже познайомились, випив свою чашку кави і йому не вистачає налляти другу повну. Механік підводиться, натискує жолудеву кнопку під люстрою, і другий, чорнявий, адьютант фру Торкільдсен улітає в залю, з дверей запитуючи, чого нам треба. З'являється другий кав'ярник, порскаючи парою, і вечеря продовжується.
Я зауважую ще скупченого, добре одягненого високого з рижим ластовинням на лиці мужчину, що своїм енерґійно-міцним обличчям, трохи прилизаним, виділяється на тлі цього людського конґльомерату. Це, як мене інформує естонець російською мовою, прикажчик чи аґент якоїсь мануфактурної фірми.
Норвезькі кмини й радянський дипломатичний перець
Майже всі страви в Норвегії й Швеції оздоблюють різним запашним насінням, кминами, укропами, перчиками, імберчиками, корінням і листям.