Хоч і немала, звісно, крапля. Десь має бути тайник. Шукайте краще!
Пошукали краще — теж нічого не знайшли. ...Діодор Аристархович задоволено додивлявся останні кадри дворового детективу, захоплено перемикав дзеркало-телевізор то на квартиру Тягниряднів, то в котельню, то на горище. Випадково ввімкнувши квартиру Тюті, він придивився до заглибленого в хімічні заняття хлопця і раптом... скрикнув:
— Ти що робиш? Що з чим мішаєш, Тютя ти нещасна? Бережись!
Діодор Аристархович не встиг вимовити жодного чаклунського слова, як гучний вибух струсонув будинок.
— Що? Де? Хто?— Міліціонери кинулися з горища по сходах вниз. А міліціонер Ци5улько зачудовано і заворожено дивився, як од вибуху хитнувся і почав осідати старий димар. Одна стінка його повільно зсунулася вниз і оголила раптом...
— Ого! Тут ціла печера Алі-Баби,— здивовано присвиснув міліціонер Цибулько і голосно засюрчав у міліцейський свисток.
Слідчий вимчав нагору. Обличчя його розпливлося у щасливій усмішці:
— Оце воно і є! Я не помилився.
Біля міліцейської машини юрмилися всі сусіди. Мама, тато і бабусі обнімали і цілували свою Орисеньку, яка (треба ж!) натерпілася такого страху. Тимчика теж зовсім зацілували. Тут були і тітонька Надя, і Самотній Чоловік, і сім'я дядька Кузі. А в машині понуро сидів під вартою Раймонд Якимович Тягнирядно. І вже ніщо і ніхто не заважали йому думати. Думав у самотині, бо Сусанна Охрімівна, скориставшись метушнею, зникла безслідно.
Під'їхала "швидка допомога". З будинку винесли на нопіах Тютю із забинтованими руками. Слідчий стривожено спитав лікаря:
— З хлопцем щось серйозне?
— Та нічого. За кілька днів буде вдома. Це наш старий знайомець.
"Швидка допомога" від'їхала. Слідчий підізвав Орисю й Тимчика:
— Молодці! Завтра приходьте з батьками у відділення міліції. Одержите грошову винагороду за допомогу у відшуканні "Маленького Моцарта" і тайника громадянки Залізняк. І тому перекажіть... хіміку. Бо якби не він, ми б ще довго шукали тайник цих спекулянтів...
Повертаючись додому, тітонька Надя зачула нявчання із запломбованої міліцією квартири Тягниряднів.
— Звідки там взялася кішка? Адже у Тягниряднів ніколи не було тварин. Може, випадково забігла, а її там і замкнули?..
І тітонька поспішила знову у двір. На щастя, міліцейська машина ще не від'їхала. Двері відчинили, і з квартири Тягниряднів повагом вийшла повненька й пухнаста сибірська кішечка. Всі здивувались. У їхньому домі ні в кого такої не було, і водночас вона ніяк не скидалася на приблудну. Кішечка підійшла до тьоті Наді і почала тертися їй об коліна і муркотіти. Тітонька Надя взяла кішку на руки і, зітхнувши, понесла додому. Вдома вона смачно нагодувала кішечку і наказала Вассіанові не кривдити нову приятельку. Кішечка, наївшись, розляглася в м'якому кріслі і солодко задрімала.
А тітонька Надя поспішила до крамниці. Треба було прикупити ковбаси. Адже тепер її сім'я збільшилась.
Міліцейська машина від'їхала. Люди розійшлись по домівках. У дворі залишились тільки Самотній Чоловік і кербуд. Тітонька Надя сказала Самотньому Чоловікові:
— Ви людина інтелігентна. Порадьте мені якесь вишукане ім'я для моєї нової кішечки. Може, назвати її Альбіною? Або Генрієттою?
Самотній Чоловік всміхнувся:
— Назвіть її Сусанною. На честь нашої сусідки, що зникла.
— Ви праві! Сусанна — дуже гарне ім'я. Так і назву! — зраділа тітонька Надя. А Костянтин Борисович, який чув цю розмову, чомусь винувато хмикнув.
До Самотнього Чоловіка підійшов кербуд:
— Це ви самовільно вселилися у флігель, який іде на злам?
— Я.
— Доведеться виселятись. Його от-от знесуть.
— А навіщо? Кому він тут заважає? Адже будиночок ще справний, не один десяток років прослужить.
— Ремонтувати дім дорого, дешевше знести.
— А якщо я сам відремонтую дім?
Кербуд знизав плечима:
— Це треба ще обміркувати!
Кербуд відійшов, а Самотній Чоловік уважно оглянув флігельок, в якому так затишно жилося йому з Рексом, і сумно засвистів...
Рекс, мовби зрозумівши господаря, ворухнув хвостом.
І вони пішли з двору. Снігова Баба знала, куди пішов Самотній Чоловік. Довго і сумно дивилась вона крізь золотий прямокутник підворіття на вулицю, де перед вітриною універмагу стояли людина і собака...
Ішов голубий сніг...
Розділ 27
ОСТАННІЙ ДЕНЬ СТАРОГО РОКУ
31-ше грудня! Останній день старого року. Який це чудесний, казковий, радісний день! Школа зустріла Орисю й Тимчика густим, свіжим запахом велетенської ялини, дзенькотом скляних прикрас, бахканням хлопавок і кольоровим снігом конфетті. Музика гриміла на всіх поверхах — у залі, в коридорах і у святково прикрашених класах. Ніякої книги не вистачить, щоб описати, як радісно святкували маленькі школярі новорічне свято, скільки було сміху, пісень, танців і подарунків. Як жваво танцював з ними довкола ялинки симпатичний Дід Мороз! Як весело було вгадувати під масками своїх однокласників.
А потім почалась новорічна вистава. Орися дзвінко і голосно проказала свій віршик. її викликали "на біс". За костюм Орися теж отримала першу премію — великого білого зайця з голубими очима.
А Тимчик спершу був сумний, бо не міг співати, як колись. Але потім він одержав перший приз на виставці саморобок: змайстрував складну модель космічного корабля. А ще Тимчик багато разів перемагав у різних жартівливих змаганнях, іграх та вікторинах. Бо Тимчик був кмітливий і меткий хлопчик. А головне — працьовитий. Він і вчився відмінно, і мамі завжди допомагав. І Тимчик теж розвеселився.
Додому вони з Орисею йшли такі збуджені і рум'яні, так жваво обговорювали свято і сміялись, що, дивлячись на них, ніяк не можна було повірити, що вчора вони пережили таку лиху пригоду.
По обіді прийшов тато. Він звелів покликати Тимчика, і вони втрьох пішли в міліцію. їх запросив до кабінету той самий симпатичний молодий слідчий. Він з повагою потиснув руки всім трьом.
Так-от, вас, мабуть, цікавить, що відбувалося у вашому будинку. Слідство ще йде, всіх обставин справи ми поки що не з'ясували. Але в основних рисах ситуація така: громадянин Тягнирядно багато років займався продажем творів мистецтва, сучасного і старовинного, а також усяких коштовних виробів. До останнього часу Тягнирядно не вдавався до музейних крадіжок: він тільки незаконно перепродував те, що люди приносили в крамницю "Старовинні речі". Але якось до нього в магазин прийшла працівниця музею, громадянка Залізняк, і запропонувала купити у неї кілька речей. Тягнирядно одразу зрозумів, що речі крадені з музею. Тим краще. За них можна було заплатити дрібницю, а отримати від клієнтів — тисячі. Громадянка Залізняк викрадала експонати не сама, а тільки простежувала, щоб, коли треба, хід на горище був відчинений, і віконце на горищі — теж. Крав Микола Чаплюк.
— Колька Чапля?
— Так, він. Керівництво музею не одразу помітило крадіжки, бо крали не із залів, а із запасника. Але от якомусь дуже грошовитому спекулянтові будь-що захотілося мати у своїй колекції виріб невідомого старовинного майстра, статуетку "Маленький Моцарт". І хоч Тягнирядно розумів, як це ризиковано, зажерливість все-таки перемогла. І от одної ночі Колька Чапля викрав "Маленького Моцарта", передав його громадянці Залізняк, а та віддала Тягниряднові. Але тут трапилося непередбачене. За Тягнирядном давно вже стежив міліціонер Цибулько. Він бачив, як Чаплюк виносив чемодан од Тягниряднів. У нього на квартирі ми і захопили цей чемодан. Хоч "Маленького Моцарта" в чемодані не виявилось, зате були знайдені інші, дуже переконливі докази злодійської діяльності Тягнирядна. Я зробив висновок, що у Тягнирядна мусить бути ще десь великий, дуже цінний тайник. І ми, як ви знаєте, знайшли його завдяки вашому не дуже вдатному хімікові. До речі, я дзвонив у лікарню. Здоров'я Дениса Тютіна поза небезпекою, сьогодні по обіді його відпустять додому. Буде лише приходити щодня на перев'язки.
Допомогли нам і діти. Адже тайник у громадянки Залізняк теж не з простих. Я ще раз висловлюю вам щиру подяку і прошу пройти до бухгалтерії..Ваші нагороди вже ждуть вас. Бажаю щасливого Нового року!
Вони дружньо розпрощалися зі слідчим, одержали гроші і пішли додому. Дорогою гаряче обговорювали і шкільне свято, і дворові події, а найбільше сперечались, на що витратити одержані в міліції винагороди. У Тимка вагань не було.
— Купимо пральну машину, бо мамі важко прати. А якщо вистачить — може, скрипку...— тихо додав він.
Він же не знав (тільки Орися знала, бо мама сказала їй по секрету), що чудесна скрипка вже лежала в коморі, схована од Тимчика, і ждала новорічної ночі.
А Орисі з татком багато чого хотілося купити: і спортивний костюм для тата, і нову сукню для мами, і бабусям що-небудь.
— Про бабусь не турбуйся. Ми з мамою вже приготували для них подарунки. А нам з тобою, Орисенько, не завадило б купити по парі добрих лиж.
— Ой, справді!
Та коли вони порівнялися з магазином "Старовинні речі" і глянули на вітрину, Орися раптом подивилася на тата, тато — на Орисю, і обоє, не змовляючись, увійшли до магазину...
Мами вдома не було, бабусі про щось гомоніли на кухні, і тато обережно сховав великий згорток у свій письмовий стіл.
А потім прийшла мама, і вони всі разом почали ставити ялинку. Це було так приємно! В кімнаті пахло святом — це був запах ялинки, свіжоспечених пирогів і мандаринок. Тато обережно підтесав стовбур і вставив його в дерев'яну хрестовину. Потім прив'язав ялинку ще линвою до цвяха, вбитого в стіну. Ялина виглядала таємничо, урочисто і трішки похмуро. Але тато вже розвішував кольорові ліхтарики, мама прив'язувала ниточки до іграшок і ретельно витирала кожну скляну кульку. А Орися з Тимчиком розвішували прикраси на гілках. Бабусі сиділи поряд на дивані, спостерігали і командували. Дзявчик крутився під ногами, весь у клаптиках вати і стрічечках серпантину. А Фрейліна вилетіла з переляку аж на буфет, і звідти поглядала то одним, то другим критичним оком на метушню в квартирі. "Це добре, що ставлять ялинку,— думала вона.— Отже, сьогодні — новорічна ніч, і я полечу на бал. Треба піти виспатись, щоб мати гарний колір обличчя". І курка пішла спати.
Бабуся ввімкнула телевізор. Всі прикрашали ялинку і дивилися веселий новорічний мультик про Чуди-ще-Сніжище, а потім — циркову виставу.