Перелітні птахи (збірка)

Іван Керницький

Сторінка 15 з 19
Ми вам Польщу завалили?.. А звідки взялося в німецькому полоні 45 тисяч наших, українських бойсів? Ваші штабові офіцери поховали за пазуху штаби золота і повтікали до Румунії, а наші хлопці боронили Львів доостатку перед рускими і німаками! І так — як довга ваша і наша історія ми завжди наставляємо за вас дурні голови. Хто вам зробив "Цуд над Віслою?" Ми!.. Хто зробив "Цуд під Ґрунвальдом? Ми!.. Тільки й того діла, що ми вам робимо "цуда", а ви нам — пацифікацію!
Тепер поляк трохи змітиґувався і почав з іншої бочки:
— Пане после, каже, я знаю, що в нас, в Польщі, не все було в порядку. В Польщі панувала диктатура, це правда, але, признайте самі, при такій диктатурі ще якось люди клигали. Як вас польський поліцай взолив по зубах, то щось трохи вилетіло, а решта лишилася, та коли вас ґештапівець замалював, то вже ґуд-бай! Так, була Береза Картузька, але з Берези ще люди виходили живі, а вже, скажім, з такого Катиня, чи Осьвєнціма, чи Майданка, то пиши пропало!.. Та й вам самим, пане после, не діялась завелика кривда: щомісяця йшла вам гарна пенсія — тисяча злотих на руку, трен і трамвай ви мали задурно, і з канцелярії щось капнуло — якось в'язалися кінці, ну, ні?
Видно, що поляк промовив нашому до серця, бо тепер пан посол зідхнув і каже:
— Та, коли вже вибирати між холєрою, чумою і шкарлятиною, то хай би там була шкарлятина…
Так і стало на цій шкарлятині, бо, власне, прийшов час на полуденок і Волтер сказав їм:
— Ол райт, бойси, коман їсти.
Посідали вони їсти оба вкупі, а цей третій, що возив цемент, присів трохи подальше. Видно, що мав добру гімнастику коло тих тачок і змахався неякбудь, бо накинувся на сендвічі, як вовк! А нашому і польському — нічого не смакує, тільки воду п'ють, а стогнуть, а нарікають… Очевидно — на стару еміграцію. "Пане после, каже поляк, те вшистке моє родакі, то саме ковбоє!" "Гм, а мої що, ліпші? — говорить наш. — То ж самі хомути!" А потім скритикували цілу Америку: що в Ню Йорку вулиці не позамітані і п'яні боми тиняються по тротуарах, що дівчата сидять в корчмі разом з парубками, а жінки носять ногавиці… Так вони собі нарікають, а цей третій далі закладає за драбини: вже три сендвічі споров, батлю молока випив та й ще кейка витягає… Аж нашому і польському досадно стало:
— О, такому, то добре, — каже поляк. — Моцний як мула, нічим не журиться, має апетит, то що йому біда зробить? Цікаве — чим такий чоловік міг бути вдома?
— Певно каміння товк на гостинці, або бочки з оселедцями вантажив на трока — додумувався наш, українець.
А той чоловічина наївся, закурив файку та й приступає до наших:
— Пробачте, каже, панове, чи ви не будете скитальники?
— Є, ми скитальники, — помахали тамті головами.
— Де-цо? Бо я також скиталець!.. Буду дуже радий познайомитись з вами.
Рад-не-рад встає поляк перший, подає руку і представляється:
— Єстем Мостовіч, капітан Войска Польскєґо! Встає і наш, каже своє ім'я, а наприкінці додає: — Адвокат і бувший посол.
А тамтой сказав лише як називається — Рачкіс-Пачкіс, чи як там, а про титули нічого не згадує. Але тим двом цікавість не дала спокою і самі спиталися.
— А чим ви, пане, були в Краю?
— Міністр праці Естонської республіки — спокійно відповів Рачкіс-Пачкіс, а тоді нашим якби замурувало.

ЗЛИЙ ДУХ ПІД БОЖИМ ДОМОМ

Це безсумнівний факт і його, здається, не треба скріплювати доказами, що нова еміграція поволі завойовує Америку. Досі завоювала вже сходи під церквою св. Юра, а також сумежний клапоть 7-ої вулиці, через цілу її ширину. Не знаю, може за декілька років завоює ще Народний Союз, але, покищо, треба вдоволитися "степсами" та хідником.
Кожна богомільна душа, що в неділю терпеливо тупцює по тому хіднику, напевно пригадує собі особу пана Крука. Та й то невелика штука затямити пана Крука, бо він щонеділі службово стирчить на сходах "Самопомочі" і то на найвищому їх ступні. Правда, декого може збити з пантелику ця обставина, що пан Крук приходить під церкву кожної неділі в іншому, моднішому, краще скроєному гарнітурі. Ця зміна декорації чи не буде зв'язана з тим, що достойна постать пана Крука прибирає з кожним тижнем все кругліші, випукліші форми. Як би там не було — пана Крука нарід знає, не тільки під церквою, але й поза нею, а його ім'я відоме навіть тим, що приїхали до Ню Йорку вчоршнім транспортом.
Хто ж такий пан Крук, старий, чи новий еміґрант? Ні, бачите, такий середній. Три роки тому назад, коли забирали до Америки сиріт, панові Крукові пощастило переконати комісію, що він теж сирота безрідний і на тій основі пан Крук мав щастя бути одним з перших скитальців, що ступили на вільну американську землю.
А тут, на цій вільній землі, вже його дожидало інше щастя: як то кажуть — вон-ту-трі знайшов собі жінку, родовиту американку! Правда, вона була так з десять років старша за нього, вдова і мати двох синів, та це зовсім не перешкодило панові Крукові незабаром стати батьком ще й третього її "бойса". Вдова пригорнула сироту, відгодувала і приодягла, хоч і не в кармазини, як співається в народній пісні, але теж цілком пристойно. Далі навчила сироту п'яте через десяте по-англійськи балакати, втовкмачила йому в голову основні положення конституції ЗДА і на тій основі пана Крука постигла ще одна щаслива нагода — його, оце, недавно кликали по "другі папери".
Де ж пан Крук робить? — спитаєте. Чим займається, яка його спеціяльність? Ну, на ці питання годі дати задовільну відповідь. Де робить, чи там робив, і чи він, взагалі, щонебудь коли робив — те все оповите серпанком таємниці. Знаю тільки, що пан Крук довго, дуже довго шукав роботи, а його дружина за той час працювала. Аж в останньому півріччі, коли почався масовий приплив нової еміграції, пан Крук посвятив себе беззастережно і з повною самопосвятою народнім інтересам. То значить — став працювати для загального добра.
Що ж пан Крук робить для загального добра і як він ущасливлює народ?.. Власне, точніше кажучи, пан Крук є самоохотником-аґентом від розшуків за мешканнями. А це сьогодні важлива суспільна функція! Всякому відомо, як тепер тісно з мешканнями і як важко всім новоприбуваючим знайти дах над головою. А тут, у такій скрутній ситуації, виходить вам назустріч такий ось милосердний самаританин, ні ваш брат, ні сват, а цілком чужий чоловік, простягає помічну руку та веде до вимріяних "румів"! Правда, неоцінений пан Крук простягав помічну руку в той спосіб, що кожний, навіть недоумковатий, здогадався б, що в цю руку треба щось встромити, як не сотку, то дві. Та це вже така самозрозуміла річ, що про неї і згадувати зайво.
Кожної неділі, в 11-ій годині ранку, ще перед закінченням "Великої" Служби Божої, пан Крук уже займає свій пост на сходах "Самопомочі", завжди гладенько поголений, напахчений, обов'язково у взористо-яскравій краватці, на якій майстерно вигаптований — як не краєвид з Каліфорнії, то погоня за індіянами, або якась інша інтригуюча історія. З старими емігрантами дружньо здоровкається окликом "Гелов", на сіру масу нових споглядає співчутливо і з деяким призирством із висот найвищого ступня сходів. Тільки декому з колишніх друзів з еміграції ласкаво кивне головою, а, в вийнятковому випадку, подасть кінчики пальців пухкої, завжди споченої руки.
Сіра скитальська маса, переважно з двох-трьох останніх транспортів, задирає голови і з шанобою глядить на визначну особистість, шушукаючи одні до одних: "Бачите, пане раднику, то є, власне, пан Крук! Ага, це він!.. " Коли вже довкола назбирається достатня кількість "грінорів", пан Крук витягає з задньої кишені штанів хустинку, втирає зрошене потом чоло і м'ясисту потилицю і починає промовляти до народу:
— А я, каже, не знаю, чого той наш бідний Ді-Пі сюди їде?.. Жиди до Палестини так не пхаються, як русини до Америки! Лисен, ви ще не знаєте Америки, бо ви тут свіжі, грінори. Але того, що я тут витерпів і зазнав за три роки часу, — того і на воловій шкурі не списав би. Слово чести даю, деколи бувало, що чоловік думав: краще було дати себе репатріювати додому, а там — піти з хлопцями в ліс і чесно згинути в бою, в однострою українського повстанця, як бути тут погноєм, попихачем, робучою худобою!
Вступ із виразно замаркованими патріотичними нотками робить належне враження на слухачів, що як ті овечки збилися в купку довкола пастиря, задивлені в пана Крука, неначе в якого пророка.
А пан Крук далі пророчить:
— Люди, каже, це вже не тая Америка з часів добробуту, коли все було дешеве, коли бос шукав робітника, а не робітник боса. Нині все змінилося. Настала дорожнеча, податки скакають догори, а наш чоловік не має права дістати доброго джабу, бо юнія вас не прийме, юнія має вас усіх за непотрібів, які приїхали сюди відбирати хліб американському робітникові!.. А з мешканнями, то вже цілком погано! — перескакує пан Крук на свого улюбленого коника. Нема гавзів, нема румів, нема даху над головою, хоч сідай на вулиці і плач у гіркі кулаки. А чому так є?.. Бачите, ви цього не розумієте, бо ви ще свіжі-зелені, отож я хочу вам все об'яснити. Під час війни всі будови були припинені, бо продукція йшла на воєнні потреби. Тарах! — скінчилася війна, військо прийшло додому, почалася еміґрація — наїхало багато свіжого народу, а мешкати немає де! Ви собі гадаєте, що тільки ви, скитальники, не маєте де голови приклонити?.. Тепер так є, що й деякі наші, американські бойси, хоч і справжні громадяни і кров свою на фронті проливали, проте і вони, деколи, не годні дістати румів! А ви ж не можете себе з ними рівняти? Що ви тут є?.. Ніщо, полова, зайві люди, де-цо!
Чим довше пророкує новітній Єремія, тим тісніше стискаються в громадку збаранілі овечки, залякані, пригноблені, прибиті горем. Кожне слово пана Крука гатить їх, немов обухом по голові, підриває ґрунт під ногами, який ще в декого не вспів і добре встоятися після морської хвороби.
Хтось з відважніших пробує вхопитись за якусь дошку рятунку:
— Може вибухне війна та й поїдемо додому, — каже несміливо.
— Ба, коби вибухла! — декламує пан Крук схвильований, з полум'ям в очах. — Ви гадаєте, що в такому випадку я сидів би тут довше, як годину? Та ніколи!.. Я не дбав би про це, що маю громадянські папери, кинув би жінку-діти і перший поїхав на Батьківщину! Бо наше місце не тут, а там— там! — гукає патетично пророк і показує пальцем ніби на книгарню "Сурма", ніби на поблизький ресторан-музей містера МекСорлі.
13 14 15 16 17 18 19