У палаці нікого не було, щоб витовкмачити князеву поведінку на який-небудь свій лад, тому він продовжував розглядати картину.
Якщо одягнути цю фігуру у якесь пристойне франко-італійське шмаття, то буде вилита чи то Бріджит Бардо, чи то Джина Лоллобриджида. Князю стало жарко. Що, ще один попаданець? Білявка, але волосся можуть бути крашеними. Помітив відтінок шкіри та волосу у пахві лівої руки, піднятої для балансировки, чи що, які сказали, що це аж ніяк не середньо земно морська раса, а абсолютно нордичний тип краси.
Але ж найдревніша жіноча професія Магдалини повинна була відбитись на її тілі. Бо слабосилі власники денаріїв усіляко травмують груди і все тіло коханки, що тимчасово знаходиться у їх оренді, щоб доповнити своє основне півторахвилинне задоволення, щоб "відбити кошти".
Що ще? Не перелякано-ховаючий вигін тіла, а спокійне розуміння своєї жіночої сили і можливостей випромінювала ця постать. Можна було зробити чіткий висновок, що вона вже була в чоловічих обіймах. Але їх по життю було не так і багато, як підсвідомо вважають всі читачі древньої легенди, зачаровані самим визнанням Магдалини хвойдою.
Професор згадав дитинство, коли навчався у технікумі, мама розказала, що молоду сусідку по вулиці п'яну хлопці привезли на полуторці та поклали у теплу пилюку липневої вулиці, а вона, згорнувшись калачиком, продовжувала спати. Піввулиці ходило на неї дивитись, поки не прибігли батьки, обтрусили та повели додому.
Через двадцять років Всеволод приїхав з свого першого інституту, де почав викладати після університету, мати знов почала розказувати ту ж саму історію.
– Мамо, – сказав він, – це ж було давненько. А як же зараз?
Мати, що здається слово в слово збиралась повторити давнє повідомлення, наче отямились і, помовчавши, сказала:
– Та вона вже років двадцять, як заміжня, двоє дівчаток вчаться у тому ж технікумі, де й ти колись вчився.
Тобто патріархальне суспільство вішає ярлики з одного разу і назавжди. У всякому випадку непристойне ремесло ще не забило природну самоповагу і внутрішню єдність цієї натури. З острахом перевів герцог погляд на лице цього жіночого портрету. Але ні келарової сталі Єлизавети, ні млості біологічно сильної і не розуміючої, чому вона повинна бути одна, самки – його полюбовниці (як же герцог подумки зобидив розумненьку, проворну і хазяйновиту жіночку!) Але ж очі тої вміють промовляти "забудь про головний мозок. Віддайся спинному, іди до мене, поширювати і продовжувати свій рід, як всі двостатеві".
Всеволод посміхнувся намальованому. Картина не є соромітним досьє на непристойну поведінку одного можновладця.
А що ж воно є, полотно у Айстровому (якщо за розписом стін) Серпентинітовим (за оздобленням), Скарг та прохань (за призначенням) залі Палацу Мусонів? І раптом зрозумів: статурою і обличчям це ж Ганна, найкрасивіша жіночка його міні-країни, проблема усіх ближніх і дальніх своїх сусідок, бо неймовірно красива і одна.
Жіночка на картині задивилась на досить дальній вітрильник, що із вранішнім бризом під наповненими вітрилами пішов у відкрите море. Корабель здається торговий і судячи з осадки, завантажений, мабуть товарами Палестинського узбережжя. В очах ніби Марії Магдалини явне передчуття і бажання дороги, що поведе її до свого ідеалу. Вона скоріш усього після своєї недостойної роботи прийшла просто капітально відмитись. Ні, вона точно не прийшла зробити ритуальне омовіння від блуду, бо у всій постаті, як це дико не звучить, нема ні каплі сорому. Є ледь помітна втома і відчуття чесно зробленої роботи, за яку отримані гроші. Це що, апофеоз проституції?
Оглянувши залу, Всеволод продовжив роздуми. Здається, тут не так вже і на поверхні проста ідея: самоповага — основа жінки, людини, не поважаюча себе не зможе без гонористості чи підлабузництва поважати інших. Але ж все-таки цього замало, щоб повісити полотно у Айстровому залі Палацу Мусонів, який боготворять його піддані.
—Так, — мало не вигукнув П'яст, — еврика чи евридіка, що там волав Аристотель. Наші молодиці щасливо цвітуть на радість собі, чоловікам і дітям. Наче роками вранішньою росою вмивалися біля татка та неньки, а не пройшли цупкі руки людоловів, ясир з зв'язаними руками та нагаями по спині, Кафу, масні та липкі лапи работорговців, сльози недолі, сльози неволі. Вони не відмолили, не відідрали від себе гірке і недостойне минуле, вони його просто відкинули, єдиним ментом проваливши у небуття.
Марія йде до свого Месії, щоб відпочити душею. Молодички наші прийшли, знайшли свій Едем, їх небокрай безхмарний і не включає те, що є за горизонтом. Розуміння, що все на Землі, цьому електроні Всесвіту, є тлін та суєта, прийде набагато пізніше. Не до всіх, що добре, бо терпка гіркота буття неможлива як основа державотворення. Цвіти, Атлантидо!
Біля палацу Ліза возилась з малюками, бо згодилась з сусідами на принцип сам — три, тобто день доглядати дітей чотирьох сімей і три дні займатись іншими роботами. Мамці прибігали тільки кормити грудничків.
Побачивши Всеволода, вона махнула рукою, просячи підійти.
— Княже, — сказала вона, качаючи малюка на лівій руці та гладячи по голівці рознюнене дівчатко правою, — як звучить девіз вашої гилки роду?
— Scire sequencing et unitatis propositi [Послідовність та єдність цілей, лат.], — здивовано відповів Всеволод.
— Там малярки розписують гербову залу. Ескізи я зробила. У них з латиною не дуже, то скажи і напиши цей девіз і взагалі передивись всі зображення та написи.
Навесні затіяли громадський посів конопель та льону. Підняли окреме поле та засіяли насінням, яке Всеволод привіз, але досі не обнародував. Льон мав незвичні помаранчеві пиляки. Хлопці якось попхалися туди, бігали по квітучим коноплям та льону голі, на світанку, щоб зібрати пилок та обережно зняти його ножами з тіла. Потім, спантеличені, донесли громаді, що коноплі "якісь не такі", бо при курінні ніякого сп'яніння не було. Ось що значить попрацювати над вибором сорту. Повисмикували плоскінь з конопель. І далі за технологією. Серед зими з конопель вже мали парусину, канати і грубу тканину на плащі. Діти, на яких не напасешся імпортної тканини, бо не менше чотирьох у кожній сім'ї, почали фігуряти у домотканому, льняному та внесли струмінь якогось благополуччя у поточний вуличний образ поселян.
1703. Колись було взялись за промислове видобування солі. Але далі розмов справа не пішла. Потім мішки з сіллю знайшли на піратському кораблі та поділили як трофей. З'їли більше ніж за рік і повернулись до первісної практики. Сіль добувалась слободжанами дуже примітивно — збирались двоє, зрідка троє на узбережжя, брали казан, свій чи позичали та варили ропу — концентровану морську сіль. Сухої солі у селі знов не було. Виходило довго, весь час висіла загроза пожарів від необережності та безсистемності. З оглядкою на це наново спроектували, обговорили і почали будувати солеварню. До проекту приєднались майже всі ті, хто не мав постійного неаграрного промислу. Ідея та її втілення були такі: знайшли обширну рівну прибережну ділянку, що заливалась океаном при максимальному припливі десь на метр, відділили насипом чи то греблею від океану, поставили на греблі дерев'яні шлюзи чи заслінки, що піднімались уверх у пазах. Потім при найнижчій точці відпливу, коли скинулась вода, перекрили її подальше надходження. Ще не присохлу землю, глину, твань, гравій вивозили на одноколісних тачках, по прокладеним дошкам геть з солеварні, роблячи довкола неї обваловку від дощової води з острова.
Відбили стрічку в одну шосту заливної території найдальшою від океану стороною. Зробили гать, але не таку вже потужну, як від моря і звичайно, систему перекриття потоку води. Потім поділили на сім більших ставків первинного випаровування та сім — випаровування ропи. Тим часом понизили більше ніж на метр дно дальніх від моря ставків концентрованої солі — щоб пересолена вода із великих ставків самотоком йшла туди. Одним словом, був цілий Біломорканал, тільки вільною волею учасників. Добре, що герцог тих, хто вважає "краще три дні не їсти, аби з печі не злізти", полишив у Старому Світі. Скло на час створення солеварні вже не було рідкістю у селі, то Солеварня, взявши кредит, закупила його поки на два ставка і швиденько вставила у рами, на яких були й незасклені, відносно невеличкі отвори. Дві рами ставились невисоким шатром, з довгих боків яких були дерев'яні доріжки для проходу. Практично киплячий у такій оранжереї розсіл легко віддає парою воду і через кватирки. Щодо дощу, то Солеварня буде функціонувати у Сухий сезон, та і скільки там води попаде у ропу через незначні отвори з облямівкою.
На відкриття прийшли всі. Співали пісень, пили настойку з лісових ягід. Герцог потихеньку фіксував, кого можна було спросити, щоб скласти пісенник Островів. І коли час знайдеться на писемну освіту дорослих людей? Піврічний лікнеп – це ж ніщо.Пора мабуть відірвати погляд від коренів трави та підняти його до неба. Монополію отця Онуфрія на духовне життя пора порушити.
Але свято продовжувалось. Сільська старшина легко погасила пару конфліктів, затятих зіткнень не було.
Саме в цей час герцог в загальному розібрався з флорою островів. На їх піщаних ґрунтах ростуть змішані соснове-дубові ліси. На сухих домінують сосни: болотна, ладанна, короткохвойна. На вологих — сосни поступаються головним місцем дубу голому, поштовому, миртовому, серповидному і катальпі.
Дубові ліси стають вічнозеленими на червоноземі у більш-менш захищених від океанічних вітрів місцинах. Підлісок в цих дібровах також часто буває вічнозеленим, це невисокі і дуже поширені свічкове дерево та дика маслина. Є також кілька вічнозелених видів вересових, падуб і кущові пальми Сереноа. Ендемічні популяції юки і кактуса (опунції) процвітають на спекотному сонці на відкритих площах біля піщаних пляжів.
Коли у передгір'ї герцог раптом побачив відоме з дитинства дерево, він забувся, зірвався і прочитав віршика.
Листок тополі,
Зелене дзеркало.
Небо задивляється у нього
На свою висоту.
(Д. Чередниченко)
— Пане Всеволоде, ви віршуєте? – в два голоси та здивовано спитали ковалі, що шукали корисні копалини разом з ним.
— Та ні, не пам'ятаю, де й почув, — відповів, схаменувшись, той.
Заплава головної річки головного острова має з однієї сторони гори, з іншої – ряд прибережних височин, які відсікають потік від близького океану та призводять до того, що той довго тече продовж острова, поки знаходить сідловину, через яку і впадає у солону воду.