Вона з сумом згадала, що біля виходу з печери залишила торбочку зі смаколиками. Які доречні вони були б нині!
– Може, повернімося? Трохи перепочинемо й будемо шукати далі, – звернулася вона до Білосніжки.
– Чекай, бачиш отой маленький отвір? Ти там не пролізеш, а я можу спробувати, – запропонувала та.
Не встигла Маленька Бабка Йожка щось відповісти, як Білосніжка миттю щезла у темряві. Вона опинилася у малесенькій "кишеньці", з якої не було іншого виходу. Кицька роздивилася навколо. Її великі очі віддзеркалили слабеньке світло, яке проходило крізь тоненьку щілину. На щастя, стіна була складена зі звичайної глини, до того ж досить вогкої. Білосніжка почала дряпати її своїми гострими пазурами, видираючи великі шматки. "Хіба то глина? От за Польщі то глина була", – згадала вона улюблену дідусеву приказку.
Білосніжка не помилилася. У стіні була схованка, а у схованці… кицька не повірила своїм очам! Там була Лісна!!! Чарівничка щулилася від холоду, болю і страху, але слабке чарівне сяйво навколо неї ще жевріло!
– М-рр, здається, я знайшла тебе, – промурчала Білосніжка. – Не бійся, на волі тебе чекають друзі.
– Знайшла, знайшла!!! – радісно зойкнула Маленька Бабка Йожка, і Лісна зрозуміла, що її врятовано.
Нарешті справу зроблено, можна повертатися додому! Арахней схопився за павутинку, яка мала вивести їх з печери, але раптом розпачливо зойкнув: в його лапках залишився лише коротенький уривок нитки. За цікавими розмовами друзі не помітили, коли павутинка обірвалася.
– Що ж тепер робити? – на очах Маленької Бабки Йожки заблищали сльози. – Хто нам допоможе? Лісна ще слабка, а її чарівну віточку я залишила у торбинці.
– Ти не винен, Арахнею, – звернулася вона до павучка, який й сам мало не плакав. – Нам усім треба було уважніше слідкувати за павутинкою. Тепер вже не станемо ні на що відволікатися. Вперед! Треба вірити у перемогу!
Розділ 17
МАЙЖЕ ВРЯТОВАНІ!
Глибоко в душі Маленька Бабка Йожка розуміла: тільки диво може їм допомогти. Занадто довгою була ця печера з її химерно закрученими ходами. Друзі не уявляли, у якій її частині вони зараз знаходяться. Навіть Арахней, який тут народився і жив усе життя, не впізнавав місцевості: він ніколи не заходив так далеко. Коридори були схожі як дві краплі води: чи не кружляють мандрівники тими самими, зрозуміти було важко.
Маленька Бабка Йожка роздратовано згадала про компас, який подарував їй Івась, і який вона забула взяти з собою. Ще можна було б рахувати кроки, але їх було пройдено так багато! Інколи доводилося ставати на карачки, а інколи навіть повзти! Уважно стежачи за павутинкою, вона розмірковувала, що ще було б можна зробити. Можна було б запалити свічку – у тій стороні, куди нахилиться полум'я, має бути вихід.
– В тебе є сірники? – спитала вона Арахнея. Той заперечливо похитав головою.
Раптом Маленька Бабка Йожка відчула легкі повітряні струмені. Над її головою затріпотіли чиїсь крила.
– Нарешті я знайшла вас, шукачі ви мої, – почувся знайомий голос. – От як знала, що заблукаєте.
– Королева Лелла! – полегшено зітхнула мала. – Ніколи не думала, що так рада буду зустріти кажана!
Лелла швидко вела їх до виходу з печери: – Вибачте, що запізнилася. Усі кажани сплять, але я гадаю, що вдвох із Филимоном ми спустимо вас на землю поодинці. А це що, павучок? – зацікавилися вона.
Маленька Бабка Йожка швидко сховала Арахнея до кишені. Він хоч і не комаха, але хто зна…
Нарешті дісталися першої зали, де залишили кошик, торбинку і де солодким сном спали кажани. У печерному отворі сяяли зорі: вже знову була ніч. Друзі проблукали у печері цілий день.
Тим часом Заморожище складав плани помсти. О ні, так просто його не переможеш! Він ще покаже заворожцям, на що здатний! Ніякі солодкі сни не зможуть його розчулити. Він має захопити весь світ, стати най…, най… "Найдобрішим? Найулюбленішім?" – раптом почувся йому голос дівчини. "Найбрутальнішім та найзлішім?" – почувся голос старенького. "Може, треба просто знову стати людиною?" – то був мамин голос.
Заморожище почав трусити головою, відганяючи примари. Він відчував, що стає слабкішим: його зла воля наче розчинялася у приємних спогадах. Але ні! Він має завершити свою справу. Тільки так він зможе поважати себе. "Ти певен цього? – знов спитали голоси. – Може, ти помиляєшся? Сила не має бути злою."
Заморожище вискочив на засніжену галявину перед фортецею. Там тупцювали сніжні велетні, і Заморожищеві здалося, що їх значно поменшало. Затріщали кущі: то поверталися розвідники – снігові кульки, які він запустив у різні боки Завороженого Лісу з метою дізнатися, що ж таки відбувається і хто саме став йому на заваді. Одна з них непомітно дісталася Дитячого Майданчика, прокотилася всередину, наче дитяча забавка, і підслухала плани заворожців щодо звільнення Лісни. Тепер Заморожище знав все і вирішив негайно діяти.
Тільки б не запізнитися, думав він, коли страшною сірою тінню мчав до печери в Превисоченній Горі. Тільки б встигнути знищити Лісну до того, як її звільнять. О, тоді він сплюндрує Заворожений Ліс, зітре його з лиця землі разом з усіма його мешканцями!
Усе було готово до повернення мандрівників на землю. Филимон з Леллою саме збиралися злетіти, коли нагла крижана хвиля вітру скрутила мотузки й щосили почала трусити кошик, товкти його об крутий схил гори. Філін і королева безстрашно намагалися боротися, але Заворожище був сильнішим. Страшна почвара з диким реготом смикала филимонове пірʼя, ламала великі руки-крила Лелли. Одна за одною рвалися мотузки, привʼязані до кошика. За мить Маленька Бабка Йожка і Лісна впадуть зі страшенної висоти!
Раптом гострі пазурі боляче врізалися в обличчя злодія. Це Мудрий Кіт, який нарешті дістався вершини, побачив запеклу битву і, щосили відштовхнувшись від стіни, скочив на ворога. Білосніжка, побачивши друга, теж не ловила ґав: усіма своїми лапами вона на смерть вчепилася у спину Заворожища. На мить вітер вщух.
– Не гай часу, скоріше стрибай назад у печеру, – відчайдушно крикнула Королева Лелла Маленькій Бабці Йожці. – Розбурхай кажанів, тільки вони нам зараз допоможуть!
Розділ 18
ЩО ПРОБУДИТЬ КАЖАНІВ?
Маленька Бабка Йожка стрімголов скочила на крихітний майданчик біля входу до печери саме тоді, коли зірвалась остання мотузка. Кошик полетів додолу, Филимон і Лелла знялися в небо.
Кіт і Білосніжка ще трималися, але сили були нерівні. Ще трохи, і Заморожище скине їх на землю. Треба якось рятувати друзів!
Маленька Бабка Йожка з Лісною на руках і Арахнеєм у кишені забігла до печери. Кажани міцно спали. ЩО може їх розбудити, ЩО я маю зробити, аби вони прокинулися, гарячково думала вона. Хіба що зігріти? Але як? Сірників нема. Маленька Бабка Йожка озирнулася навколо. Може, знайти два шматки деревини і довго терти їх один об один, як це робили прадавні люди? Але ніяких паличок і дощечок у печері не було. Стіни глиняні, отже й кременя, яким можна було б висікти вогонь, не знайти. Тут взагалі нема, чому горіти!!!
– У тебе ж є чарівна віточка! І Лісна з нами! – тихенько підказав Арахней, заворушившись у кишені.
– Лісна ще зовсім слабка! Навряд чи вона може щось начарувати…
– Так, не можу, – немічно відповіла чарівничка. – Але ТИ зможеш…
– Що зможу – ЧАРУВАТИ? – недовірливо перепитала Маленька Бабка Йожка. – Не вийде в мене нічого.
– Я скажу тобі чарівні слова... Завчи їх і прокажи навпаки. Усе вийде. У тебе серце гаряче!
Маленька Бабка Йожка намагалася запам'ятати слова Лісни:
Теплим ранком вийди з дому
Теплий день тебе чекає
Теплий вечір зніме втому
Ніч теплом заколисає
– Що означає "прочитай навпаки?", – спитала вона Арахнея. – По літері з кінця до початку? Чи з права на ліво? Там, здається, останнє слово "заколисає". Якщо прочитати його навпаки, вийде "єасилоказ". Нісенітниця якась. Якщо читати тільки перші літери зверху вниз, як акровірш, теж нічого не виходить!
– Мабуть, треба поміняти місцями рядки. Читай спочатку останній, потім третій, потім другий…
– А потім вже перший! Подивімося, що вийде.
Вийшло ось що:
Теплий вечір зніме втому
Ніч теплом заколисає
Теплий день тебе чекає
Теплим ранком ВИЙДИ з дому!
Маленька Бабка Йожка махнула віточкою. У цю мить перед нею увіч постали вірні друзі, які можуть загинути, якщо вона не впорається зі своїм завданням. Міцно замруживши очі, вона уявила тепле-тепле повітря, що наповнює печеру, і все повторювала: "прокиньтеся, любі кажанчики, вийдіть, ВИЙДІТЬ З ДОМУ".
Раптом у печері наче дійсно потеплішало. Чи це їй тільки здається? Але Арахней знову прошепотів:
– Бачиш, виходить! Лісна не помилилася – ти змогла це зробити!
– Чого ти шепочеш? – так само тихенько спитала вона.
– Кажани прокидаються. Буде краще, якщо вони мене тут не побачать, – і сховався ще глибше.
Дійсно, стіна, на якій спали кажани, мляво заворушилася. Як же довго вони прокидаються!
– Чого вони так тремтять? Я мало тепла начарувала? – спитала Маленька Бабка Йожка у павучка.
– Коли ці звірятка засинають, їхня температура знижується на двадцять градусів, а серце починає битися у сорок разів повільніше. Це називається анабіоз. Кажанам потрібен час, щоб розігріти мʼязи
– Я так хвилююся за котів! Чи довго вони можуть стримувати Заворожище?
Наче у відповідь, почулося відчайдушне нявчання, яке перейшло у моторошний вереск. Мабуть, злодієві вдалося таки позбутися котячих гострих пазурів! Цієї ж хвилини знову задув пронизливий вітер, і на порозі печери замайоріла страшна холодна постать у сірих розідраних шатах.
Розділ 19
РАНОК ПЕРЕМОГИ
Згодом Маленька Бабка Йожка марно намагалася пригадати достеменний розвиток подій. Вона пам'ятала, як шалені крижані струмені почали замітати печеру снігом; як одчайдушно вона махала чарівною віточкою; як чарівна віточка впала додолу… Маленька Бабка Йожка простягла перед собою руки, намагаючись стримати Заморожище, який вже майже заліз до середини… Її долоні обпекло холодом. Почвара щосили штовхнула її, мала впала, боляче гепнувшись на сіднички, і тут зі стіни… ВПАЛИ КАЖАНИ!!!
Кажани щільними шарами обліпили Заворожище, зробивши з нього величезний чорний лантух. Цей лантух поволі котився до виходу з печери. Маленька Бабка Йожка скочила на ноги, підбігла і щосили виштовхнула його назовні.