Не приховали, що самі брали участь у сварці в присутності нової вчительки. Докладно переказали суперечки з Василем Петровичем, розмову його про стару школу. Одверто розповіли про ставлення учителя географії до Ольги Карлівни, бо це вже повторюється не вперше.
— Взагалі Василь Петрович любить розповідати різні анекдоти і вихваляти старе життя. Починаєш сперечатись —> він глузує...— сказала Кіра.
— Почнеш заперечувати — викликає до дошки і ставить "нз". Сьогодні несправедливо поставив нам "незадовільно". Ми будемо просити, щоб не зарахували цих оцінок...— ображено сказав Вова і зиркнув на Кіру.
Сьогоднішні події в школі помирили Кіру з Вовою. Дружба прийшла сама. Дружба народилася в боротьбі. Діти виступали вкупі, пліч-о-пліч, не думаючи про недавні сварки, непорозуміння.
Кужіль слухав мовчки. Широкоплечий, немов сутулий, з великою кучерявою головою і смуглявим обличчям, він здавався значно молодшим за свої тридцять дев'ять років. Груди широкі, як у завзятого фізкультурника. Кужіль слухав мовчки, нахиливши голову. Густі брови збіглися й прорізали зморшку на переніссі. Іноді від здивування брови розліталися. Коли діти розповіли, що говорив Василь Петрович про Ольгу Карлівну, брови піднялися.
Кужіль кусав нижню губу — так робить завжди, коли гнівається. Ольга Карлівна ледве помітно посміхнулась...
Двоє кращих учнів і піонерів сьомого "А" класу розповідають цілком щиро і правдиво. В цьому немає сумніву. Чому б вони даремно нападали на вчителя? Так небагато треба, щоб завоювати любов і довір'я цих простих і одвертих дітей!.. Пилип Данилович лагідно сказав:
— Гаразд, все зрозуміло, діти. Ідіть в їдальню, а там видно буде.
— Ми будемо просити, щоб нам відмінили "нз" з географії! Ольга Карлівна, будь ласка, дуже вас просимо, поговоріть про це,— сказала Кіра.
Швидко підійшов Слава Гутман. Він просто з кабінету Платона Юліановича. З розгубленого вигляду Слави помітно, що розмова була не дуже приємна. Піонервожатий забув про стриманість і про все на світі.
— Розумієте, розумієш, Кіро, Аркадія доведеться виключити з піонерів. З нього знімемо галстук. Розумієш, за сьогоднішню бійку!
— Хто виключить? — в один голос запитали Кіра й Вова.
— Платон Юліанович сказав...
— Ми думали поставити це на зборах, обговорити. Сьогодні збори призначено,— захвилювалась Кіра.
— Збори відкладаються, жодних зборів. Обговоримо потім...— поспішав Слава.
— Чому нам забороняють збори? — Очі Кіри стали широкі від здивування, вона зовсім нічого не може зрозуміти.
— Платон Юліанович наказав зборів сьогодні не проводити, тільки категорично сказати всім, що Аркадія виключити з піонерів... А на збори він сам прийде...— швидко проказав Слава.
Безпомічно поглянули Кіра й Вова на педагогів і піонервожатого, шукаючи допомоги, підтримки. Така несправедливість! Кіра міцно тримала рукою свій галстук, ніби його зараз у неї знімуть. Вова не міг встояти на місці... Слава щось швиденько говорив, обвинувачував Аркадія, але ніхто не слухав... Нарешті, Кіра спитала Славу:
— А Сашко Мостовий? Йому нічого?..
— Поки що нічого, на учкомі розбиратимуть, а там видно буде...
— Не хвилюйтесь, ми ще поговоримо...— втішав Кужіль.
— Ми не дозволимо так робити! Як це так — без нас знімати галстук,— крикнув розпачливо Вова.— Сашко з ножем в клас приходить, навчає курити, хуліганить, йому все прощають... Ходім, Кіро, розкажемо всім...
Товариші побігли вниз, в їдальню.
— Прекрасні діти! Як добре вони відчувають правду. Запевняю вас, коли б справедливо виключили когось із них, вони не стали б захищати. У них є справжнє почуття громадської дисципліни, я їх знаю. Прекрасні діти! — ще раз повторила Ольга Карлівна.
— Але ж ударити учня...— почав Слава.
— Слава, ти піонервожатий, комсомолець, ти мусиш показувати приклад, допомагати піонерам.
— А, Валька... А що таке? — здивувався Слава.
Валентину Сидорівну не помітили, захопившись розмовою.
— Треба, щоб ти мав свою думку про все те, що сталося. Невже думаєш, що такий вожатий може бути прикладом для піонерів?
Слава зневажливо знизав плечима. Глянув на Валентину Сидорівну так, ніби вона малесенька комашка і треба пильно приглядатись, щоб помітити такого пігмея...
— Подумаєш, вона мене вчитиме, що робити. Ти надто любиш робити зауваження. Я це давно знаю... Платон Юліанович ніколи не робив зауважень, бо він краще знає, як виховувати дітей трудящих...
— Платон Юліанович не робив зауважень, а я буду вимагати, щоб ви більше уваги приділяли роботі, і принаймні треба обрізати нігті. Курити в присутності піонерів категорично забороняю,— суворо сказав Кужіль.
— Ви не маєте права мені наказувати! — образився Слава.
— З приводу права давайте зараз не сперечатись. У вас багато прав, але обов'язків своїх ви не хочете виконувати. Поговоримо ще на педагогічній раді,— відповів Кужіль.
— Спочатку я поговорю з Платоном Юліановичем! — загрозливо кивнув головою Слава і побіг до кабінету завідувача. Він звик зразу ж виконувати свої рішення, навіть не обдумавши справи як слід, або спочатку зробити, а потім думати...
— Доведеться вам, Валентино Сидорівно, зайти в райком комсомолу і там сказати про нього. Нехай викличуть та прочистять зуби. А я спробую тут йому допомогти,— дивлячись услід Славі, сказав Кужіль.
— Чи допоможете? — висловила сумнів Ольга Карлівна.— Майже ніякої роботи з піонерами немає.
— Я його добре знаю,— додала Валентина Сидорівна.— Ми з ним працювали разом на комсомольській роботі...
— Ну, Валентино Сидорівно, ви мали сьогодні бойове хрещення? — засміявся Кужіль. Ольга Карлівна і собі посміхнулася.
— О, мій перший урок нагадував баталію, а не урок біології! Але я сама в цьому винна і хочу просити, щоб нікого не карали. Запевняю вас, все виправлю, і ми будемо з учнями найкращими друзями. Я розмовляла з Ольгою Карлівною і дуже вдячна їй і вам за методичні вказівки. У мене непогано пройшов урок в сьомому "Б".
— От і гаразд!
Зовсім про інше думала Ольга Карлівна. Вона раптом відчула втому. Не так від роботи, як від оцих напружених стосунків із завідувачем та з Василем Петровичем. Скільки витрачено сил на те, щоб бути витриманою, обережною до кожного свого слова! А головне — не цінять роботи. Нікому не цікаво, які в тебе успіхи! Замислившись, сказала:
— Знаєте, Пилипе Даниловичу, я думала навіть подати заяву про звільнення. Стомилась від непорозумінь та безладдя. Навіщо це мені? Мене давно запрошують в зразкову школу, в самому центрі міста. Вчора зав< пед зустрів і знову запропонував. А Платон Юліанович з великою охотою відпустить...
— Тікати не наш принцип, Ольго Карлівно. Ось до нас прийшла Валентина Сидорівна, свіжих сил прибавилось. Почекайте трохи, розберуся у всьому, видно буде. Поспішати не треба... А докладніше нам поговорити слід було б. Давайте підемо прогулятись... Почастуєте чайком, прийду в гості. Поговорити є про що. Я нова людина, а ви вже ветеран...
'— Чайком завжди почастую, навіть з пиріжками. Дуже рада буду, коли прийдете в гості. А заяву, звичайно, подавати не стану. Але будемо боротись!
— О, це інша справа! Легше йти працювати в зразкову школу, ніж добитися того, щоб наша 112-та школа стала зразковою. Правда, Валентино Сидорівно? Бачите, як моя молодь рветься в бій. Я по партійній лінії виховував комсомольців інституту, де вчилась і товаришка Крайчик. Ось і цей комсомолець, мабуть, теж згоден. Іване Семеновичу, ми говоримо про те, щоб зробити нашу школу зразковою.
Іван Семенович — викладач праці по металу, літній чоловік з сивенькою борідкою і насмішкуватими очима, над якими нависли вицвілі кущі брів,— посміхнувся :
— Раз комсомол попереду, так я вже не відстану. Гнатимусь наввипередки. Боюсь тільки ноги поламати та щоб шиї не скрутили...
— Не скрутять!
Ольга Карлівна перебила розмову:
— Скажіть, Пилипе Даниловичу, коли ми матимемо підручники? Доки учні будуть без книжок? Всі школи одержали, а ми ні.
— Нічого не розумію! Казав Платону Юліановичу, не вистачає для всіх. Здається, частину днями закупимо... Гроші давно зібрано...
Сторож, Мартин Іванович, швиденько пройшов з ганчіркою в руках, поспішаючи в учительську за дзвінком. Проходячи, строго, як учням, жартуючи сказав:
— Ну, на заняття!
18
Вперше в житті Кіра так близько зіткнулася з несправедливістю. Почувши, що Аркадія виключили з піонерорганізації, Кіра зразу почала діяти. Але вона ще не знала навіть, у кого шукати допомоги. Побігла в їдальню до товаришів...
За нею мчав Вова...
Аркадій тримався мужньо, але супу не міг проковтнути і, поклавши ложку, більше до неї не доторкнувся. Схилився над столом, ніби йому щось дуже важке поклали на плечі. Аркадій не міг уявити себе окремо від піонерів. Ланковий першої, найкращої ланки загону Аркадій Троян, справжній піонер, звик до піонерського, організованого, веселого життя, як до школи, як до свого червоного галстука, що його ніколи не скидав.
Аркадій повільно розв'язав галстук, скинув і засунув у кишеню. Йому здалося раптом, що в нього тепер гола шия, ніби стало навіть холодно. Аркадій здригнувся.
Школярі обурилися, що Аркадія виключено з піонерів, і вголос протестували. В їдальні, в коридорах уже обговорювали подію... Руфа схопилася з-за столу, глянула на Аркадія і, побачивши його без галстука, нишком заплакала, сховавшись у куток. Кілька разів намірялася підійти до нього, але не наважувалась. Що йому сказати? Треба чимось допомогти товаришеві, допомогти! Вона все зробить для нього. Ось нехай збори будуть, вона все скаже і про Сашка, і про Аркадія!
Кірі давно хотілося їсти, проте вона не сіла за стіл. Біля неї весь час метушився Вова. Згодом, перемагаючи сльози, підійшла Руфа.
Бася схилилася над тарілкою і поспішала доїсти суп.
Віктор запропонував послати до завідувача делегацію. Нехай учні старших класів поручаться за Аркадія. Це ж його перша провина, досі був кращим учнем, піонером, фізкультурником... Аркадій не заслужив такої кари, крім того, піонери повинні самі виключати з організації. Аркадій, безперечно, виправиться.
Делегацію обрали в складі Віктора, Кіри і Басі Колокольцева від сьомого "Б" класу.
Біля кабінету завідувача делегація спинилася. Ніхто не наважувався першим відчинити високі двері з облупленою фарбою, що стояли, як мур.