А я аж надто власник, щоб бути задоволеним другорядними ролями.
Він більше не утримував дівчину. А вона була ладна накинутись на князя з кулаками, коли усвідомила всі його брудні натяки. Рука сама метнулась дати негіднику ляпасу, та Олексадр був готовий, і перехопив тонке зап'ястя. Обережно, щоб не залишити відмітин на золотистій шкірі чоловік відвів її руку від свого обличчя, продовжуючи морозити Хелен своїм поглядом.
— Ви не достойні того, щоб до мене торкатись, — поривисто забравши свою руку з його пальців, промовила дівчина. І вийшла з кімнати.
В середині все кипіло від суперечливих почуттів. Вона все так само мліла від одного погляду на негідника Оболенського. Від одної думки про його гарячі руки. Але його поведінка виходила далеко за межі пристойної чи ввічливої. Він говорив, не задумуючись, які почуття викличе у свого візаві, боляче жалячи словами, як крижинками.
"Іноді буває вам зустрінеться людина, на яку всі ці виверти, що я розповідаю, будуть діяти не так, як очікується, — згадались слова матінки Фло. – Чоловік може вирішити, що ви запрошуєте його в своє ліжко. Такі люди, вони зіпсовані і гнилі в середині". "І що ж ними робити?" — поцікавилась тоді Джейн. "Вихід тільки один – триматись як най далі".
Але Хелен не хотіла думати, що Олександр Оболенський зіпсований негідник. Не була впевнена, що хоче триматись від нього по далі. В спогляданні князя було якесь болісне задоволення. Скоріше, подумала вона, чоловік просто випускає голки, як захист від нав'язливих жінок. З його то зовнішністю він завжди в центрі уваги. Треба охолонути і дати йому шанс все виправити. Але бути цього разу обережнішою, спокійніше реагувати на князя, не бути такою легкодоступною. Від думки, як вона там танула від задоволення в обіймах князя Хелен розсердилась на себе саму. Треба було бути холодною і відстороненою, щоб у князя не виникало брудних думок про її честь.
Саме так. Ну а коли князь на ній одружиться, і дізнається що вона незаймана, то і взагалі буде в ногах у неї лежати, вимолюючи прощення за свої злі слова.
Дівчина нарешті достатньо опанувала себе, і відштовхнувшись від шорсткої стіни, до якої притискалась вгамовуючи почуття, впевнено постукала в кімнату Саші.
— Мадемуазель Олена! – щиро зраділа дівчинка, і поривчасто обняла Хелен за коліна. І тільки потім, збентежившись від свого пориву, відступила на крок і присіла в кніксені. – Ви про мене не забули.
На дівчинці була рожева домашня сукня, білі коси заплетені в косу, сірі очі лучились щастям.
— Не маю звички давати обіцянки, якщо не збираюсь їх виконувати, — намагаючись виглядати серйозно промовила Хелен, хоча губи самі пливли в посмішці.
— Зараз час обіду, мадемуазель Долинська, — Устина Петрівна м'яко, але впевнено взяла Сашу за руку. – Юна пані ще не помила руки.
— Так, авжеж, — Хелен лукаво підморгнула Саші. – Я зайшла привітатись, а не порушувати розпорядок дня.
— А після обіду? – з надією запитала Саша.
— А після обіду, панянко, я вся у вашому розпорядженні.
Дівчинка ледь не застрибала від радості. Хелен до щему в серці стало шкода малу – окрім няньки і бабусі в неї нікого не було. Це було так не схоже на родину Долинських, яка не зважаючи на часті переїзди була великою і згуртованою, а переїзди лише сприяли тому, що сімейство обзаводилось друзями і знайомими по всьому світу. Як складно було б Хелен не май вона матір,і Пітера, і Джейн, і матінку Фло, і навіть без Патріка було б погано… Самотньо до німого крику.
Хелен повернулась назад до білої вітальні, як раз вчасно.
— Все гаразд? – поцікавилась Настася Яківна, яка встигла пригубити аперитив разом з княгинею.
— Чому ви питаєте, тітонько? – знизала плечима Хелен.
— Ти виглядаєш засмучено, — пояснила тітка. – І волосся… Давай я виправлю.
Хелен і не помітила, як її проста зачіска розтріпалась, і кілька локонів вибилось із стрічки. Мабуть тоді, коли князь… Стоп, не думай, Хелен про князя. Але по тілу вже пробігла хвиля тремтіння, і гулкою луною осіла в низу живота.
— Я задумалась, мені так шкода, що Саша сирота при живій матері, — чесно відповіла Хелен на питання про свій настрій. Тим часом графиня Верьовкіна поправила стрічку у Хелен на волоссі.
Княгиня Оболенська важко зітхнула.
— Повірте, мадемуазель, так набагато краще для всіх, — видала вона нарешті, щось обдумуючи. – І більше нехай вас це не переймає.
У вітальню зайшов слуга, сповістивши, що обід готовий. Жінки пройшли в їдальню. Місце було оформлено з великим смаком, як і весь будинок. Бежеві стіни, світлі дерев'яні панелі, сервант із вишневого дерева з тонким порцеляновим посудом. Продовгуватий овальний стіл, для теплих сімейних посиденьок, з декорованими перламутром стільцями і сизою оксамитовою оббивкою.
Тільки князя все не було. Хелен навіть на хвилинку подумала, що він її уникає. Та варто було їй опинитись біля накритого світлою скатертиною столу, як князь з'явився у їдальні. Виглядав він бездоганно. Поверх білої сорочки був одягнений темно сірий жилет і світлий денний фрак, з ґудзиками покритими світлою емаллю. Блакитний шийний платок химерно пов'язаний вузлом, відтіняв князеві очі, додаючи в стальний блиск дещицю небесної синяви.
Волосся зачесане і вкладене, волосинка до волосинки. Жодного натяку на недавню неохайність, яка так хвилювала погляд. А на обличчі вираз лінивої байдужості до всього світу. Чуттєві вуста ледь торкнула тепла усмішка, коли князь зустрівся поглядом з графинею Верьовкіною, і привітавшись з жінкою він ледь торкнувся губами до кінчиків її пальців. Потім кивнув Хелен, так ніби й не зустрічав її сьогодні.
Хелен покликала всю свою витримку, щоб не спалахнути емоціями, наткнувшись на голки в його погляді. Він її зневажав, обдаючи морозяним сполохом сірих очей. Але дівчина не могла себе видати, тому схилила голову, ховаючи почуття, і бажання вчинити ганебну втечу. Треба було триматись заради маленької біловолосої дівчинки, яка так чекала цієї зустрічі.
— Чудово виглядаєте, мадемуазель Долинська, — промови князь. І теж схилився над її рукою, але Хелен прибрала пальці швидше, ніж його теплі губи ковзнули по шкірі. На пальцях залишився лише відголосок його теплого дихання. І з викликом подивилась князю в очі. Так клубились грозові хмари.
Олександр сів на чолі столу. Побіч нього розмістились Маргарита Вікторівна і графиня Верьовкіна. А Хелен з полегшенням сховалась за тіткою, як за буфером. Це дозволяло їй лише іноді коситись на ідеальну чоловічу красу князя Оболенського, і не спостерігати її по всяк час. Бо інакше б їсти дівчина точно не змогла б.
Подали суп із солоних груздів, з курчам і яйцем. На смак Хелен страва була пересоленою, і вона лише кілька раз зачерпнула ложкою, і більше робила вигляд що їсть, бездумно роздивляючись синю кайму на порцеляновій тарілці. На друге подали печеню із яловичини, в свіжим салатом з огірка і молодої капусти.
Краєм вуха Хелен слухала розмови за столом. Про політику генерал-губернатора, і необхідність сімейству Оболенських будувати власне житло. Княгиня хотіла обов'язково побудувати будинок в місті, десь поближче до Імператорського саду, в той час як Олександр запевняв, що краще будувати житло ближче до моря. Хелен теж вважала, що краще бачити моря з вікна щодня, ніж чути гомін натовпу під вікнами. Але змовчала.
Вона взагалі вирішила більше не висовуватись, допоки не вирішить, як себе вести далі з князем. Холодно, чи привітливо. І прибувала в роздумах рівно до тієї миті, до поки не підняла голову при зміні страв. Лакей забрав тарілку з майже нетронутим м'ясом і поставив перед дівчиною млинці в ягідному соусі.
Хелен крадькома озирнулась, і відмітила що князь Оболенський не зводить з неї очей. Знов зустрілась з Олександром поглядом. В сірих очах плескалось торжество і зверхність. Він ніби казав їй очима: ну що, зникла твоя зухвалість, сидиш тепер хвоста притисла, і не витикаєшся. І його вуста тонула ледве помітна всерозуміюча посмішка. Хелен спалахнула від миттєвої хвилі роздратування.
То, що князь вирішив, що читає ї як розкриту книгу? Думає може прорахувати всі кроки наперед, і поставити на місце. О, вона покаже, як рано князь Оболенський святкує перемогу на жіночою статтю. І дивлячись,князю в очі, поверх келиха з легким фруктовим вином, який подали до млинців. Хелен підморгнула Оболенському.
Князь закашлявся. Поперхнувшись їжею. Лакей підбіг, наповнюючи йому келих водою. А Хелен задоволено посміхнулась. Почуття, які супроводжували цю маленьку перемогу над снобом були надзвичайно приємними.
— Маргарито Вікторівна, у дядька Петра, як я знаю є шлюп, — звернулась Хелен до княгині. – Чи дозволите Ви вас запросити на морську прогулянку, щоб ви оцінили переваги близького життя до моря.
— Авжеж, — піддакнула графиня Верьовкіна. – Ми будемо щасливі, якщо Ви приймете пропозицію, скажімо в неділю, після служби?
— Чудова ідея, — відсалютували бокалом княгиня. – Сашуня буде у захваті.
Князь, який вже відкашлявся, незадоволено зиркнув на Хелен.
— Ми в суботу запрошені в лоджію до генерала Щеголева, а опісля планується не великий прийом. – вступив в розмову князь. – Чи до прогонок вам буде у неділю?
— Дякую, що нагадав! – кивнула мати Олександру. – Настю, будемо раді бачити вас на виставі.
Оболенський ліниво окинув поглядом стіл і гостей, стримуючи роздратування. Ще один вечір в компанії мадемуазель Долинської, і хвилював і дратував його одночасно. Він ледве опанував себе, після того як дівчина покинула його кімнату. Все його тіло бриніло від напруги. Мусив знову йти обливатись холодною водою, щоб хоч якось втамувати розбурхані почуття.
Здавалось її запах просякнув кімнату, і всюди відчувається її присутність. Він не міг викинути з голови хвилюючі схлипи-стони під його губами, відчуття ніжності її шкіри, неначе до квіткової пелюстки торкається, і дике збудження в темних очах. Він жадав цю дівчину. Проти всіх правил, попри зневагу до її способу життя, вона спламеняла його кров. Надія була тільки на те, що ображена дівчина більше не захоче його бачити, тому що уникати її самостійно князь чомусь себе змусити не міг.
Глава 14
По обіді жінки перемістились у вітальню, і Устина привела Сашу, і принесла велику корзинку з мушлями.