Тим-то Сошенко про таку пригоду з Шевченком нічого й не розповідав д. Чалому.
VIII
Почалася весна р. 1838, властиво, наступив квітень — петербурзький негарний, непевний квітень! Зранку туман; к обіду ясно, тепло, через годину вітер з моря, дощ, а вночі — приморозок, а то й сніг. Така весна не могла не завдати Шевченкові ще більшої туги! Вона нагадувала йому весну — розкіш на його любій Україні! Нагадувала "садок вишневий коло хати"... Нагадувала Україну, скуту і повиту крепацтвом!.. І ще більш гнобила його та надія — велика надія, що блисне на хвилину сяєвом зорі-волі і сховається, а замість неї стоїть страшною марюкою — крепацька неволя.
Отоді саме граф В’єльгорський піклувався укупі з Жуковським і Брюлловим коло лотереї... Нарешті лотерея була розіграна, зібрані гроші, і за 2500 руб. Енгельгардт продав своє право на "ревизьку душу"! 2500 р. розбили кайдани крепацтва, що сковували Шевченкові руки й голову... Тарасу Шевченку куплена була воля 22 квітня р. 1838!
162 [Жизнь и произведения... Шевченка]. — Ред.
163 [Костомаров М. І. Споминки про Шевченка. — Кобзар. — Прага, 1876. — Т. II. — С. VII]. — Ред. /86/
Про оцю лотерею неоднакові у біографів звістки. Мартос і Петров кажуть, що "портрет Жуковського розіграно в лотерею між царською родиною" і що Шевченко паскудно за те віддячив, (треба розуміти його поему "Сон"), а приятелі б то його "затаїли і дійсний факт і добродіїв викупу" 164. А д. Чалий 165 додає, що "хоча портрет Жуковського дійсне розіграно між царською родиною, але Шевченко не згадав про се в своїй автобіографії не з "чорної невдячності", як гадає Мартос, а єдине з скромності, не вважаючи за собою права говорити печатно про царські добродійства: одначе в розмовах приватних він не таївся з сим фактом".
В автобіографії Шевченко дійсне нічого про факт участі в лотереї царської родини не згадує; та тільки, може, чи з тієї причини не згадує він, на яку вказує Чалий. Досі ніхто ще не подав нестеменно певних звісток про оту участь царської родини, як і про те: скільки зібрано грошей з тієї лотереї. Петров каже, що княжна Рєпніна повідала, що зібрано було 10 тисяч, себто "стільки, скільки давав за Шевченка Енгельгардтові отой мітичний єнорал" 166. Звістку сю буде певніш прирахувати до таких вигадок, як і той єнорал. Певне тільки те, що Енгельгардтові заплачено за визволення Шевченка 2500 рублів. А щодо участі царської родини в лотереї, так Шевченко не таїв її і, де треба було, до речі, згадував про неї, як-от на опиті р. 1847; але згадував, як про річ звичайну. Царська родина взяла білети на лотерею так само, як брали і люде приватні. Жодного добродійства Шевченко в тому не бачив і добродійство те в записках своїх 167 називає "дурною байкою". Доки не оголошено певних фактів про оту лотерею, мусимо йняти віри більш Шевченку, ніж Мартосу і Петрову, бо дійсне не можемо зрозуміти якої-будь причини, щоб не давала Тарасові навіть самому перед собою признатися, що царська родина викупила його з крепацтва!
І так Шевченко розкутий! Шевченко не крепак! Шевченко на волі!
164 Вестн[ик] Юго-Зап. России — 1863. — Кн. X. — С. 37. Очерки из истории украинской литературы — [Н. И.] Петрова. — К., 1880. — С. 306.
165 [Жизнь и произведения... Шевченко], с. 29.
166 Петров, с. 306.
167 Записки, або журнал Т. Г. Шевченка. — Кобзар. — Т. III. — [С. 20, запис від 19 черв. 1857 р.].
Як же він прийняв першу звістку про визволення?
"Раз навесні сижу я, — розповідав Сошенко Чалому, — та малюю; вікно було відчинене, аж ось плигає в вікно Тарас, /87/ перекидає мій малюнок "Луку-євангелиста", кидається до мене на шию і гукає:
— Воля! воля!
— Чи не здурів оце ти, Тарасе? — питаю я у його, а він все гукає:
— Воля! воля!"
Нічого неправдоподібного тут нема. Одначе ж не можна пройти мовчки і повз те, що про се розповів Тарас в "Художнику" 168.
Лотерею справили і заплатили Енгельгардтові гроші тоді саме, коли Тарас лежав у шпиталі. Про лотерею не відав і Сошенко. 22 квітня р. 1838 приходить до його від Жуковського цидулка, щоб завтра він невідмінно прийшов до Брюллова, а в P. S. —m’і стояло; "Приведіть з собою і його", — себто Шевченка. Сошенко догадався, про що річ, і кинувся до шпиталю порадувати Шевченка; але першим разом його туди не пустили, бо було ще вельми рано; а коли він, прийшовши другим разом, спитався поради лікаря, чи можна Шевченкові, що ще зовсім не видужав, розповісти про викуп його, так лікар відрадив, щоб радість не пошкодила одужанню Шевченка. Сошенко послухався і рушив до Брюллова. Коли прийшли сюди В’єльгорський і Жуковський, останній вийняв з кишені і дав йому згорнений вчетверо аркуш паперу. То була "відпускна" (акт визволення на волю), видана Енгельгардтом і посвідчена підписами Жуковського, Брюллова і В’єльгорського. Сошенко побожно перехрестився і тричі поцілував той акт!
Заким Іван Максимович дожидав видужання Тараса і мордувався нетерпелячкою порадувати його, вістка про визволення дійшла до Ширяєва, котрому сказав про се сам Енгельгардт, вимагаючи знівечення контракту. Ширяєв пішов до шпиталю і про все розповів Шевченкові. Другого дня приходить Сошенко провідати недужого Тараса. "Чи правда, що казав мені Ширяєв, що мене визволили, що..." — спитався Тарас і не договорив! Ринули сльози і не дали говорити.
За кільки день Тарас вийшов з шпиталю на кватиру до Сошенка. " Він був цілком щасливий. Радість його переходила в тиху радість, що усміхається... Брався до роботи; але робота не йшла! Покладе він свій малюнок в портфель, звідтіль візьме відпускну, перечитає її, перехреститься, поцілує її і заплаче".
168 Кобзар. — Т. III. — [(Художник). — С. 31 — 36]. /88/
За кільки день після виходу з шпиталю, коли Шевченкові справили путящу одежину і коли акт визволення був вже затверджений урядом, так як про те прописано в законі, Сошенко пішов з Тарасом до Брюллова, і "з того дня, — каже Тарас і в автобіографічному листі, і в "Художнику", — я став ходити до Академії художеств і небавом зробився одним з люблених учнів-товаришів Брюллова" 169.
169 Кобзар. — 1876. — Т. II. — Автобіографія; Кобзар. — Т. III. — Художник.
Бачимо, що з крепацтва "двері на волю" відчинилися Шевченкові через 24 роки і два місяці без двох день з того часу, як його мати повила у Моринцях! З Моринець у Вільну, у Варшаву, у Петербург — от який довгий шлях мусив Тарас зміряти на своїм парубочім віку, доки вийшов на волю! А чи за оті трохи не дев’ять тисяч днів крепацтва, чи зазнав він хоч дев’ять годин щасливих? Овва! Сміливо можна сказати: ні! Такі люде, як Шевченко, в неволі не можуть бути щасливими. Щастя в неволі коли й зазнають, так хіба тільки самі
Раби з кокардами на лобі,
Лакеї в золотій оздобі...
Крепацтво не зламало великої душі і доброго серця Шевченка, але воно лишило і не могло не лишити свого сліду тяжкого. Як і в чому відбився сей слід, се ми побачимо далі.
ТАРАС ШЕВЧЕНКО
від часу викупу його з крепацтва до виходу його першого "Кобзаря"
(1838 — 1840)
Он край родной воспоминал.
У Бога правды и свободы
Всему живущему молил
И кроткой мыслию следил
Дела минувшие народов,
Дела страны своей родной
И горько плакал...
Шевченко "Бесталанный"
I
Визволення Шевченка з крепацтва, як вже сказано вгорі, сталося 22 квітня р. 1838, коли, значить, ледві розпочалася двадцять п’ята весна його віку. З того ж дня він став годованцем товариства "Поощренія художеств" 170, почав ходити учитися малярству до класів Академії художеств 171 і небавом зробився одним з любленніших учнів професора Карла Павловича Брюллова 172.
Ще й до визволення з крепацтва, дякуючи заходам і піклованню Сошенка, конференц-секретар Академії українець Григорович посприяв, щоб Шевченко ходив учитися малювати людський кістяк в залі товариства "Поощренія художеств". Пансіон і зали сього товариства були в 7 лінії Васильєвського острова (в Петербурзі) в домі Костюрина. До того часу Шевченко хоч і малював анатомічні фігури, але про кістяк нічого не тямив, та може, й не бачив його. Хист Тарасів до малярства і тут зараз показав себе. Через два дні Сошенко, порівнявши його малюнки з кістяка до анатомічних, літографованих малюнків Басина, спостеріг, що подробиці у Шевченка виразніші і вірніші 173.
170 "Общества поощрения художников". — Ред.
171 Автобіографія — Кобзар. — 1876. — С. XXI.
172 Художник. — С. 36. — (Кобзар. — Т. III).
173 Ibidem. — С. 25.
Та коли б у Шевченка не було незвичайного хисту, то не став би він так швидко приятелем Брюллова. Товарисько-приятельські відносини Брюллова до Шевченка свідчать /90/ нам, що останній і всіма іншими сторонами відповідав змаганням першого. Вони свідчать нам, що Шевченка природа наділила взагалі так щедро і такою незвичайною кебетою, що він за два роки самоуком встиг придбати собі такої освіти і зробитися такою інтелігентною людиною, що товаришування з ним не нудило Брюллова. Останній, як знаємо, був великим приятелем російського поета Василя Жуковського, що був тоді учителем цісаревича, а потім і царя Олександра II. Шевченко в своїх "Записках" малює Брюллова чоловіком з великим художницьким хистом; чоловіком з великим розумом, з високою освітою; чоловіком простим, гуманним і добрим. І ми з Шевченковою характеристикою Брюллова не можемо не згодитися цілком, бо таку саму характеристику подають нам і інші люде.
В попередньому нарисі я вже казав, що з першої знайомості з Брюлловим Шевченка обгорнула велика радість. Непомірно більш раював він, коли учителя Ширяєва перемінив на учителя Брюллова. Наче на крилах, як признає і сам Шевченко, доля перенесла його з "брудного горища неотеси маляра-мужика до велеліпної майстерської найбільшого художника нашого віку". Споминаючи отакий перехід, Тарас майже через 20 років після того каже: "Аж сам не йму тому віри, а так воно дійсне було! Я, нікчемний попихач, на крилах перелетів з брудного горища в чарівні зали Академії художеств" 174.
174 Записки... — С. 40. (Кобзар. — Т. III) [Запис від 1 лип. 1857 р.]
Ставши чоловіком вольним, вступивши до Академії, Шевченко в жовтні року 1838 закватирував укупі з Сошенком. У Сошенка небавом перед тим помер приятель його, земляк-художник Безлюдний. Смерть останнього вельми зажурила-засмутила добросердого Сошенка: йому треба було товариської розваги теплої, огрійливої; він кватирував вкупі з Безлюдним і тепер самітність гризла його.