Вона нараховує понад 15 тис. видів, поширених по всій земній кулі. В СРСР зустрічається 1,8 тисяч видів, з них на Україні — близько 310 дикорослих і культивованих видів. Широке господарське використання, руйнування природних місцезнаходжень призвели до того, що багато бобових опинилися на грані зникнення. На території нашої республіки підлягають індивідуальній охороні астрагал мохнатоквітковий, в'язіль стрункий, ка-лофака волзька.
Астрагал мохнатоквітковий. Зникаюча цінна лікарська рослина.
Трав'янистий багаторічник з жовтими неправильними (як у гороху) квітками в густих, майже кулеподібних, китицях. Непарноперистоскладні короткочергові листки складаються з довгасто-яйцевидних листочків. Вся рослина густо опушена рудими волосинками.
Цвіте рослина в червні — серпні. Оригінальний у неї плід — мохнатий малосім'яний біб з носиком.
Росте астрагал мохнатоквітковий на степових схилах в Лісостепу, дуже рідко трапляється на півночі Степу (околиці Херсона і Запоріжжя). Зникає внаслідок порушення природних біотопів (лісопосадки на схилах, посилений випас худоби, розорювання тощо), а також надмірної заготівлі як лікарської сировини. За даними доктора біологічних наук В. І. Чопика потреба астрагалу як сировини майже в сорок разів перевищує можливості його заготівлі.
Культивується як лікарська рослина. Що може врятувати дикорослий астрагал ¦ мохнатоквітковий від зникнення? Найперше — охорона в місцях зростання. Велику користь принесло б широке введення його в культуру. Зробити це не так уже й складно, адже рослина добре розмножується насінням. Тоді відпала б потреба заготовляти цінну рослину в місцях, де вона росте в дикому стані.
В'язіль стрункий. Рідкісний реліктовий пів-нічнобалканський вид з розірваним ареалом. ...Незбагненно красиве урочище Невицьке, що під Ужгородом. Долина швидкоплинної річки Уж тут звужується, переходить у тіснину, схили якої вкриті зеленню лісів. Невисока плотина зупинила річку, утворивши водосховище, через яке перекинуто підвісний міст. Там, за річкою, прослалися просторі буйнотравні луки. А на вершині крутої гори уламки старої фортеці, модерні корпуси міжнародного молодіжного табору "Верховина". Тому, хто відпочивав тут, запам'ятаються легенди, розповіді про історію цього краю, цікаві екскурсії, незвичайна флора і фауна Карпат, рідкісні рослини й тварини. Серед рідкісних рослин Карпат — в'язіль стрункий — багаторічна трав'яниста декоративна рослина заввишки до 70 см. Листки у неї непарноперисті, зісподу синювато-зелені.
Рожеві квітки утворюють красиве суцвіття, що нагадує корону. Цвіте в'язіль стрункий у травні — червні.
Натрапити на нього можна в широколистяних лісах, на узліссях, схилах, зрідка і дуже спорадично, як уже згадувалося, у Закарпатті, а також Вінницькій, Харківській та Одеській областях. Чисельність виду скорочується через руйнування природних місцезростань, внаслідок господарської діяльності людини.
Охороняється в'язіль стрункий в урочищі "Велика Уголька" на території Карпатського заповідника.
В'язіль стрункий буяв ще серед гігантських папоротей і секвой. Зараз він на грані зникнення. Доля цієї рослини повністю залежить від людини. Щоб зберегти її, необхідно найближчим часом створити заказники в усіх відомих місцях зростання виду, ввести в культуру як декоративну рослину. Занесена до "Червоної книги СРСР". Калофака волзька. Рідкісна зникаюча рослина.
У перекладі з грецької калофака — прекрасний біб.
Цей посухостійкий чагарник до 80 см заввишки дуже декоративний. Листки у нього непарноперисті, складаються з еліптичних листочків. Жовті квіти зібрані в негусті китиці. Цвіте у травні — липні. Калофака волзька — ендемік півдня європейської частини СРСР. її можна зустріти в Степу (Донецька і Ворошиловградська області), Криму (на Тарханкутському півострові, західному узбережжі озера Донузлав). Любить рости на кам'янистих відслоненнях, вапнякових і степових схилах. Рослина ця зникає, оскільки руйнуються природні місцезростання її внаслідок господарської діяльності людини. Охороняється в Хомутівському степу.
Калофака волзька потребує повної охорони. Слід контролювати стан популяцій. Занесена до "Червоної книги СРСР".
ПОРЯДОК ГЕРАНІЄЦВІТ
РОДИНА ГЕРАНІЄВІ
Геранієві відомі багатьом. Адже герань, або пеларгонію, розводять як кімнатну рослину чи не в кожній квартирі. А у лісах, кущах, яругах живе дика родичка її — герань лісова. Там, де сирі місця, оселилася герань болотна. Ця герань має довгочерешкове листя й розчепірене гілля — щоб чіплятися за чагарник і тримати стебло вертикально. Коли ж на болоті їй ні за що вчепитися, герань посилає "розвідника" — стебло, що тягнеться по землі, аж поки не стріне опору. Має ця герань ще одну особливість: може "стріляти" насінням на досить значну, як для такої невисокої рослини, відстань — до 2,5 м! У герані болотної квітки пурпурові, у лісової — бузкові. А от у дикорослої герані лучної — синьо-фіолетові. Цікаво, що в гераней верхня частина стебла біля квіток липка. Це щоб повзаючі комахи, ласі до солодкого, не проникли у квітку. Адже нектар і пилок не для них, а для літаючих комах, які здійснюють перехресне запилення. Такі своєрідні "ловчі пояси", скориставшись прикладом гераней, порівняно недавно стали застосовувати і садівники, щоб не пускати гусінь із землі на плодове дерево.
До родини геранієвих належать також грабельки звичайні. Цю порівняно невисоку, до півметра заввишки, рослину можна зустріти як бур'ян у степу, на полях, городах тощо. Стебло у неї вкрите волосками, листки перисті. Квіти правильні, з неоднаковими пелюстками, пурпурові. Цвітуть вони тільки один день, і що цікаво: квітка розкривається обов'язково о 8—9 годині ранку. Закривається о 4 годині дня. Тому, хто складає квітковий годинник, грабельки звичайні будуть добрим покажчиком часу. Цвіте рослина з квітня по вересень.
Дуже цікавий у неї плід. Зовні він разюче нагадує довгодзьобу голову чорногуза. Звідси російська назва роду "аистник". Наукова ж назва роду походить від грецького слова "ге-ранос", що в перекладі означає "чапля". А тепер найголовніше: плід може самостійно зариватися в землю. Як це йому вдається? Весь секрет у його будові. Плід має передню частину, в якій міститься насіння, й довгий скручений спіраллю носик. Цей носик дуже гігроскопічний: в сиру погоду розправляється, а в суху скручується. Тільки-но плід досягне землі, верхній кінчик носика, загнутий під прямим кутом, чіпляється за якусь билинку і стає непорушним. Та ось настає зміна погоди. Тепер при скручуванні-розкручуванні верхньої частини носика починає крутитися передня частина плоду, угвинчуючись в землю. Спеціальне пристосування — загнуті назад волосинки — не дають йому вискочити назад. Гігроскопічну властивість насіння грабельок використовували колись для виготовлення примітивних гігрометрів. Для цього плід товстим кінчиком втикали посередині дощаного круга, обтягнутого папером. На папері відмічали положення тоненького кінчика плода в суху і сиру погоду. Зігнутий кінчик-стрілочка завжди вказував вологість повітря в даний час.
Чому б і вам не сконструювати такий гігрометр?! Ми познайомилися лише з окремими представниками геранієвих. А всього їх у цій родині близько 800 видів (11 родів) багаторічних, рідше однорічних трав, напівкущів або кущів. Поширені геранієві майже на всій земній кулі. В СРСР росте понад 75 видів (4 роди), а на Україні — 26 видів (2 роди). Чимало цих рослин культивуються як декоративні, чимало геранієвих містять багато танінів і є джерелом дубильної речовини, а пеларгонію рожеву вирощують як цінну ефіроолійну рослину.
У нашій республіці потребують індивідуальної охорони грабельки Бекетова. Вони занесені до "Червоної книги УРСР". Грабельки Бекетова. Рідкісна зникаюча рослина.
Цей трав'янистий багаторічник, опушений білястими волосками, буває до ЗО см заввишки. Кореневище у грабельок Бекетова сильне. Стебла гранчасті, червонясто забарвлені, розгалужені. Листки довгочерешкові, 2-перисто-розсічені. Лілові квітки зібрані по 5—10 і зонтики. Цвіте рослина в квітні — червні Грабельки Бекетова пощастило знайти лише з Приазов'ї на берегах Кальміусу й Кальчику де вони ростуть на гранітних, гнейсових порфірових скелях.
Природні запаси цього виду невеликі. Воні різко зменшуються внаслідок господарсько діяльності людини, що впливає на порушенні природних місцезростань. Випробовується культурі в Донецькому ботанічному сад; АН УРСР. Щоб зберегти вид, необхідна налагодити повну охорону його, організуваті заказники скрізь, де він зустрічається. Занесені до "Червоної книги СРСР".
ПОРЯДОК БРУСЛИНОЦВІТІ
РОДИНА БРУСЛИНОВІ
У листяних і мішаних підлісках можна натрапити на гіллясті кущі бруслини бородавчастої. Назву рослині дали чорно-бурі бородавки, що рясніють на зеленій корі. Листки у бруслини бородавчастої прості, супротивні, еліптичні, цільні, дрібнопилчасті. Квітки мають червонувато-буре забарвлення. Вони правильні, віночок складається з 4—5 пелюсток і розміщений в пазухах листків на довгих квітконіжках. Запилюється рослина мухами. Цвіте в травні — червні. Плід — сплюснутоку-ляста рожева або рожево-червона коробочка з чотирма — шістьма чорними насінинами, наполовину вкритими яскраво-червоною соковитою лусочкою. Ці лусочки, до речі, улюблена їжа коноплянок. Отже, чим більше цих птахів у лісі, тим рясніше ростиме тут бруслина. Хоч на вигляд ця рослина й непоказна, однак деревина бруслини тверда і водночас легка, її залюбки використовують у столярній і токарній справі, а ще з неї роблять шевські гвіздки. Кора бруслини містить тягучу масу, з якої виготовляють гутаперчу — цінний ізоляційний матеріал, а також клей.
На узліссях, у рідколіссі, поблизу річок росте бруслина європейська. Гілки у неї без бородавок, чотиригранні. Листки довгі, до 10 см, квітки зеленувато-білі. Цвіте вона у травні — червні. З насіння цієї рослини добувають масло, а з кори виготовляють гутаперчу. Красиві й посадки з бруслини європейської. Такі характерні для нашої місцевості представники родини бруслинових, що нараховує близько 400 видів (40 родів) вічнозелених або листопадних дерев, ліан і кущів, поширених в тропіках. В СРСР у дикому стані зустрічається 19 видів (3 роди), на Україні ростуть 4 дикорослі види одного роду — бруслини.