І цензор, вказавши на чимало рядків, які слід зняти (набагато більше, ніж Палаузов), запропонував взагалі не дозволяти видання цього рукопису, а натомість дозволити перевидання вже друкованих речей (Тарас Шевченко: Документи..., с. 328 — 330). Таку постанову й прийняло Головне управління цензури 25 липня 1859 р. (Там же. — С. 330, 331). Рукопис же "Давидових псалмів" пройшов ще й духовну цензуру, яка зняла кілька рядків у псалмах 43, 52, 81 і 136, "как содержащие в себе мысли, чуждые псалмопевцу" (Там же. — С. 344, 345). Однак у друкарні П. О. Куліша редактор-видавець Д. С. Каменецький користувався для набирання "Кобзаря" текстом рукописної збірки "Поезія Т. Шевченка. Том первий", внісши туди виправлення за тим друкованим примірником "Чигиринського Кобзаря", який виправив сам Шевченко, ще подаючи його до міністерства народної освіти. Отже, у підготовленому до набору рукописі опинились авторські виправлення, згадані вище; залишилась не виправленою Каменецьким частина тексту збірки автографів "Поезія Т. Шевченка. Том первий", — і цей текст відбитий в новому "Кобзарі" 1860 р. /643/
С. 547 — 548. ...наведу ті вірші, тільки з "Катерини", який Бекетов не дозволив надруковати. — Згадані вилучення стосуються видання першого "Кобзаря" Шевченка 1840 р. й зроблені не Бекетовим, а П. О. Корсаковим (Бородін В. С. Т. Г. Шевченко і царська цензура. — К., 1969. — С. 11 — 20)
С. 549. ...Шевченко, прийнявши дозвіл цензурний, написав до Олексія Хропаля... — Йдеться про лист Шевченка до О. І. Хропаля від 29 листопада 1859 р. з Петербурга.
С. 550. Жодного сліду нема, щоб відповісти запевне: чи після наведеного листа [від Симиренка за 11 грудня 1859 р. — Ред.] переписувалися Шевченко й Семеренко, чи ні? — Нині відомі листи поета до П. Ф. Симиренка від 3 січня й 1 лютого 1860 р., а також написаний між 4 і 12 січня 1861 р.
С. 551. Приміркували перш за все в журналі Оболонського надруковати коротеньку автобіографію Шевченка. — У журналі "Народное чтение" (1860, №2) опубліковано не Шевченків текст автобіографії, а її зроблену П. Кулішем переробку, авторизовану поетом. Автентичний же текст автобіографії опубліковано 1885 р. в журн. "Киевская старина". — № 11. — С. 431 — 435.
С. 552. ..."як зовуть жаботинського і кирилівського пана і що воно та ке?.." — З листа Т. Шевченка до В. Шевченка від 18 лютого 1860 р.
..."Робота моя коло їх волі (братів і сестер) аж шкварчить..." — З листа до того ж адресата від 23 березня 1860 р.
Фльорковський ... ледві 19 мая висловив свою відповідь... — Листування "Общества для пособия нуждающимся литераторам и ученым" з поміщи ком В. Е. Фліорковським і доручення М. Д. Новицькому (див.: Тарас Шевченко: Документи... — С. 348, 349, 353, 354, 356).
С. 554. "О! та й бестія ж оцей Фльорковський, — писав Новицький до Шевченка... — З листа М. Д. Новицького до Т. Шевченка від 7 вересня 1860 р. з Єлисаветграду (Листи до Т. Г. Шевченка, с. 193).
Тарас з ввічливості подякував йому [Фліорковському. — Ред.]... — Йдеться про лист Шевченка до В. Е. Фліорковського від 27 липня 1860 р. з Петербурга.
...але дійсно на таку волю обурився і написав до Варфоломея... — Йдеться про лист Т. Шевченка до В. Шевченка від 5 жовтня 1860 р.
С. 556. Куліш, пишучи до Шевченка про той обід, зовсім правдиво говорив, що "cкільки не було на тому бенкеті промов поважних..." — З листа П. Куліша до Т. Шевченка від 10 травня 1860 р. з Василівни (Гоголівки). — Листи до Т. Г. Шевченка, с. 183.
С. 566. Не ймуть нам віри без попа, // Не ймуть нам віри без хреста... — Рядки переставлено. У Т. Шевченка: "Не ймуть нам віри без хреста, // Не ймуть нам віри без попа".
С. 570. Ми маємо вірші, написані Шевченком 14 вересня і присвячені брату Олександра Макарова Миколі "На память 14 вересня". З самої присвяти я гадаю, що розцурання з Ликерією сталося в той день. — Ця поезія /644/ спершу мала заголовок-посвяту "Ликері на память 14 сентября"; упорядники 12-томного академічного Повного зібрання творів Т. Г. Шевченка вважають, що ця дата "безсумнівно пов’язана з розривом взаємин між Шевченком і Ликерою, яка грубо образила поета. Це сталося між 9 і 11 вересня 1860 р." Шевченко Тарас. Повне зібрання творів: У 6 т.: Т. 2. — С. 567.
С.577. " ...заходиться риштувать // Воза в далекую дорогу..." — рядки з поезії "Чи не покинуть нам, небого..." — останнього твору поета, написаного 14 — 15 лютого 1861 р.
С. 578. "Що мені в світі робити!.." — 3 листа Шевченка до В. Шевченка від 5 жовтня 1860 р. з Петербурга.
"Не зійде сонце!.. Тьма і тьма..." — Рядки з поезії "І тут, і всюди скрізь погано...", написаного 30 жовтня 1860 р.
С. 584. За Шевченком ... дійсно не було "зерна неправди за собою". Вислів з поезії Шевченка "Доля" (1857).
"Великомученице кумо!" — Перший рядок вірша "Н. Т.", присвяченого Надії Тарновській, "кумі".
С. 590. Прийшла телеграма з Полтави. Недужому прочитали: "Батьку! Полтавці поздоровляють..." — Текст телеграми склала напередодні полтавська громада, що зібралася у Д. Пильчикова й доручила О. Я. Кониському надіслати її наступного дня — 25 лютого 1861 р. (Листи до Т. Г. Шевченка, с. 219).
Похорони Тараса Шевченка
С. 595. На свіжу могилу поклали багацько букетів з свіжих квіток. — Нещодавно українська громада в Санкт-Петербурзі встановила на цьому місці пам’ятний камінь.
С. 597. Герцен у своєму "Колоколі" (в Лондоні) пом’янув Шевченка коротеньким некрологом... — "Колокол", л. 95, 1861, 1.04, с. 798.
С. 598. Поліція зробила реєстр усього, що лишилося після поета. — Тарас Шевченко: Документи, с. 364, 365. Відомий список мистецьких творів, що були у Шевченка, виконаний Г. М. Честахівським, Анісов В., Середа Є. Літопис життя і творчості Т. Г. Шевченка. — К., 1976. — С. 346-354. Опис бібліотеки поета зробив Д. Л. Каменецький (там же, с. 340-345). Власні речі розпродано на аукціоні: частину купили прихильники поета, й ці речі надійшли в Чернігів у Музей українських старожитностей В. Тарновського та в інші сховища. Мистецькі твори теж були придбані зацікавленими людьми й нині майже всі вони зберігаються у Державному музеї Т. Г. Шевченка в Києві. Бібліотеку петербурзька громада викупила у родичів-спадкоємців поета й передала на збереження Ф. Черненку. Бібліотека розпорошена, її сліди втрачено.
С. 601. Митрополит казав везти тіло до церкви Різдва Христового, що стоїть біля берега Дніпра, зараз при в’їзді в Київ з набережа. — Церкву збудовано у 1810 — 1814 рр. за проектом архітектора А. І. Меленського /645/ на місці давньоруської церкви, поставленої князем Володимиром Святославовичем. Знесена у післявоєнні роки.
С. 603. Після торжественного богослуження... — Урочиста панахида відбулася 10 травня 1861 р. в канівському Успенському соборі, про що свідчить пам’ятна плита.
Любіть її во врем’я люте... // За неї душу положіть... Перший рядок — з казематної поезії (травень, 1847) "Чи ми ще зійдемося знову?..."; другий — невідомого походження. У Шевченка:
Свою Україну любіть,
Любіть її... Во врем’я люте,
В останню тяжкую минуту
За неї Господа моліть.
ІМЕННИЙ ПОКАЖЧИК
Агапій (Гончаренко Андрій Онуфрійович, 1832 — 1916) — автор статті-некролога про Шевченка "От иеродиякона Агапия" (Колокол, — л. 95. — 1861, 1. 04. — С. 798); ієродиякон, згодом політичний емігрант, складач "Вільної російської друкарні" в Лондоні (1860 — 1865); пізніше — журналіст у США (з 1865 р.), перекладач поезій Шевченка. — 598.
Адлерберг Володимир Федорович (1791 — 1884) — міністр імператорського двору (1852 — 1872), керуючий військовим міністерством. — 247.
Айвазовський Іван Костянтинович (1817 — 1900) — російський художник-мариніст. — 100.
Аксаков Іван Сергійович (1823 — 1886) — російський письменник, публіцист, громадський діяч, ідеолог слов’янофільства; редагував журнали "День", "Русская беседа". Брат К. С. Аксакова, син С. Т. Аксакова. — 444, 472, 473, 474.
Аксаков Костянтин Сергійович (1817 — 1860) — російський поет, публіцист, історик. — 444.
Аксаков Сергій Тимофійович (1791 — 1859) — російський письменник ("Семейная хроника", 1856; Детские годы Багрова внука, 1858). Першу з цих книжок він надіслав Шевченкові в Нижній Новгород; читав рукопис повісті Шевченка "Матрос" ("Прогулка с удовольствием, но не без морали"; високо оцінивши першу її частину, стосовно другої та в цілому визнав, що повість "несравненно ниже... огромного стихотворного таланта, особенио вторая половина" і не радив друкувати її (лист С. Т. Аксакова до Т. Г. Шевченка від 19 черв. 1858 р.). Після цього Шевченко припинив спроби публікації своїх повістей. — 419, 443, 444, 487.
Аксакова Надія Сергіївна (1829 — 1869) — дочка С. Т. Аксакова; 25 березня 1858 р. Шевченко в щоденнику висловив захоплення її виконанням українських народних пісень. — 444.
Александрійський Михайло Семенович (1810 — р. см. невід.) — урядовець Оренбурзької прикордонної комісії — попечитель прилінійних казахів; жив у Орській фортеці; приймав поета вдома; всіляко допомагав йому. — 272, 275, 307.
Александровський — див. Александрійський М. С.
Аленников Микола Сергійович — службовець пароплавної компанії "Меркурій", знайомий Шевченка в Нижньому Новгороді. — 424.
Андрієвський Марко Олександрович (бл. 1811 — р. см. невід.) — урядовець для особливих доручень при київському генерал-губернаторі; ведучи слідство над арештованим в 1859 р. поетом, написав сприятливий для /647/ останнього висновок, анулювавши обвинувачення в богохульстві. — 507, 508, 510, 511, 513.
Андрузький Юрій (Георгій) Львович (1827 — р. см. невід.) — вчився на юридичному факультеті Київського університету, арештований в справі Кирило-Мефодіївського братства (березень, 1847), висланий в Казань, де вступив до університету, але наприкінці року висланий до Петрозаводська. 1850 р. арештований за проект "Конституції республіки", й засланий на Соловки. Потім служив у Архангельську, Полтаві під наглядом поліції (1857 — 1864). — 161, 194, 198, 229, 232, 234, 235, 237, 240, 242, 243, 405.
Андрущенко Олександр Трохимович (1828 — р. см. невід.) — студент фізико-математичного факультету Київського університету (закінчив 1853 р.), викладач гімназії в м. Рівне. — 232.
Андрюков Олександр Миколайович (рр. н. і см. невід.) — підпоручик 5-го Оренбурзького лінійного батальйону, командир третьої роти, де служив Шевченко в Орській фортеці у 1847 — 1848 рр.