Публіка озброєна тонкими легкими калошами, ґумовими плащами та парасольками. Як глянеш тротуаром —бачиш: доволі висока юрба іще підвищується тими чорними грибовидними бальонами, що легко колишуться понад рухомою масою. Жіночі калоші блідо-жовтого кольору обтягають тонкою плівкою черевики. Плащі ґумові легкого гатунку теж напівпрозорі: червоні, сині, жовті, картаті, сірі… Коли є плащ, то парасольки немає. По двоє під парасолькою ходять лише закохані з бідніших верств населення, а так — кожне під своєю парасолькою. Ви можете навіть посміхнутись, коли через площу переходить якесь подружжя з двойком діток. Всі четверо, кожне під своєю парасолькою у відповідній пропорції. В західній частині Норвегії, наприклад, у Берґені, навіть ходить така анекдота, що коли коні бачать людину без парасольки, то вони полохаються. Ця анекдота говорить лише про силу дощів, що випадають у Берґені.
Публіка, незважаючи на дощ, тримає себе весело, балакають, посміхаються. Кому треба — іде діловито. Знайомий уже нам прийом: іде чоловік без парасольки — у плащі, люлька в зубах. Щоб дощ не набивав у люльку, вона перекинута своїм жерлом донизу. Він поспішає і випускає в дощ клубки диму.
Норвезькі курці і тютюнова рекляма
Норвежці курять взагалі багато. Тютюн не свій і поганий, Зате рекляму тютюну поставлено розкішно. На вулиці, в газетах і в кіні — скрізь кричить тютюнова рекляма. Особливо в кіні, де перед початком сеансу показують кожен раз інші реклями й фільми на тему: к у п у й т е т ю т ю н ф і р м и т а к о ї — т о. Вам покажуть простака норвежця, дядюшку, що допитується всіх і вся, де б йому дістати тютюну в люлечку. Після певних комічних пригод він нарешті добивається до фешенебельного магазина, дістає того, чого хоче, і ви бачите, як симпатична, бородата, соковита морда блаженно розтікається в посмішку, закутуючись у хмарах диму.
Вам покажуть ще, як молодий художник сів робити картину. У нього нічого не виходить: немає надхнення. Він закурює (а які саме цигарки — це вам покажуть достеменно — будьте певні), закурює — і на нього сходить оте гемонське надхнення. Рояться чудесні образи, що спливаються нарешті у форму трьох екзотичних жінок, що, досить оголені, танцюють разом якийсь танок, тримаючи над головами велику тацю, а на ній коробки з цигарками тієї самої фірми, цигарки якої закурив художник. Останній кидає свою картину, зарисовує цю візію на плякат і заробляє у тієї ж фірми добрі гроші.
Тут вам і певна ідеологія: не малюй незалежних станкових картин, а берись за плякати, виконуючи замовлення фірм. Слухайся соціального замовця, і, "благо" тобі буде.
До пансіону фру Торкільдсен
Як бачите, ми з сюжетного боку зробили майже непростиму річ. В той час, як наше таксі з пристані до пансіону, що його мені порекомендував юнґа, їде вздовж Карл Йоганс ґате і Піле-стредет, цебто центральними і близькими до центру вулицями — до Едвард-Стормс ґате, — ми вже наговорили не тільки про ту публіку, що її побачили по дорозі, але й побували перед сеансом у кіні, висловили кілька сентенцій та догадок, що не мають нічого спільного з педантичною послідовністю. Отже, закреслимо все з раніш написаного і зліземо перед під'їздом, де на білій емалевій дощечці стоять літери: "Пансіон фру Торкільдсен".
Фру — по-німецькому — фрау, а по-українському — "мадам" (пані).
Дерев'яними добре вимитими східцями піднімаємось на третій поверх. Дзвінок. Чепурненька фрекен з білою кружевною наколкою, що перетягнена через лоб, відчиняє двері — і, довідавшись, що це гості, миттю звивається кликати господиню. З кімнати розмахуються двері, і ви бачите генерала. Властиво цe жінка, але не просто жінка, а головнокомандувач, який попри всю свою солідність підкреслено чемний та ласкавий.
Дальборґ Торкільдсен командує
Могутня постава цієї жінки з високим бюстом, високим чолом і високою сивуватою зачіскою (волосся кольору цикорія) вклоняється вам.
— Мені дуже приємно, що ви завітали.
— Ви прохаєте недорогу кімнату з пансіоном? О, будь ласка!
Вона з гордо піднятою головою проносить свою могутню постать коридором, далі дерев'яними, чисто вимитими східцями ще на поверх вище. Дві фрекен — одна білява, друга чорнява, як адьютанти, увиваються коло неї. Вона сама відчиняє двері ключем, пояснює, де, що і як робити, куди виходити, звідки на допомогу чекати, і після згоди — один з її адьютантів уже летить за чемоданами, другий несе теплу воду, відслонює фіранку, добре накрохмалену. З великого вікна струмкують потоки сірого світла крізь потоки дощової завіси, що стікає по склу. Фру Дальборґ Торкільдсен знайомиться тоді, звідки прибув її гість, як його звати, а щоб не забути, вона прохає одночасно заповнити й листочок для поліції.
— Може, вам цікаво пашпорт побачити?
— Ні, навіщо. У нас цього не треба.
Генерал робить останні розпорядження своїм адъютантам після перемоги. Сірими, невеликими, розумними очима дивиться просто в лице і глибоким воркотливим контральтом трохи в ніс запевняє:
— Ви будете задоволені у нас.
Її рум'янці аж трохи синюваті, як перший засмаг сливи, заливають все лице. Могутні ноги й торс, закутий у корсет, — порушують спокій дерев'яної підлоги. Вона щось каже про спільну столову кімнату пансіону й з'ясовує, що від 8 до 10 години ранку — сніданок, з 3 до 4 — обід, з 7 до 7 ½ — вечеря. Вечерю може фрекен залишити і в кімнаті, але треба заздалегідь попередити. Голос її широко виливається з великого рота, торкаючись десь усередині до стінки трохи червонястого у формі загнутої картоплі носа.
Естонець з Росії
Після цього, довідавшись, що в пансіоні хтось поселився з Росії, вас зустрічає людина, що говорить теж російською мовою, характеристично, як естонець, здушуючи слова особливо там, де звук "т" сходиться з "є". Цей молодий чоловік говорить "т" з придиханням, розтягуючи його, і тоді налітає на "є", що починає звучати по-українському: "будьтhе добри".
Фру Торкільдсен погано говорить німецькою мовою, і тому цей другий гість якраз до речі. Ми дійшли повного порозуміння завдяки такому перекладачеві.
— А ви, видно, добре говорите по-норвезькому, — запитав я його.
— Ні, то я говорю шведською мовою. Але вони дуже схожі поміж собою. Бачите, я артист у Скандінавських країнах, хоч сам естонець.
— А давно ви тут?
— Ні, я майже ввесь час жив у Швеції, але мені звідти прийшлось виїхати.
— І вам не шкодить працювати?
— Бачите, майже всі артисти Скандінавії обслуговують три країни: Швецію, Норвегію й Данію, бо мовa їхня дуже схожа між собою. — Цей молодий артист спішив кудись договорюватись, щоб виступити в кіні. Він достав щіточку, підчесав догори свою густу темну чуприну, що рівною, трошки хвилястою стіною ставала як продовження рівного широкого лоба. Його допитливі, великі сірі очі, під гострими чорними бровами у великих віях, та прибалтицька говірка надавали особливої привабливости. Він іноді ставав піднімаючи груди, мов збирався заспівати. Щиро радів, що довідався про життя в Радсоюзі, бо ж він учився "в Петербурге" і має там своїх товаришів.
— А чого ж вам не їхати до нас на роботу?
— Знаєте, я вже звик тут, у мене зв'язки. Шкода тільки, що з шведами у мене виникло "нетhорозуменіє".
— ?!
— Вони мені пришпилюють большевізм, якого там бояться, як чорт ладану. А справді — це інтриґи конкурентів, які я все ж викрию за допомогою моїх товаришів-шведів.
Він молодо й охоче відповідав на мої запитання, і коли б це було десь-інде, я міг би думати, що то шпик починає втиратись до мене в довір'я. Але він, зиркнувши на годинника, чемно попрощався, даючи інформації про побут у пансіоні, і пішов молодим, переможним кроком молодого тенора, до якого заходять у пансіон дами, хоч це трошки й незручно. Але фру Торкільдсен на це дивиться крізь пальці, хоч у неї тут же молода дочка. Їй важливо, щоб платили гроші вперед. Всі ці інформації на відході я одержав од симпатичного естонця, що через нього я одразу зімкнувся з найінтимнішими сторонами побуту пансіону.
Сувора архітектура норвезької столиці
Коли ви приїхали в нову країну, в не відоме вам місто, щоб його побачити, — не станете ж ви сидіти в пансіоні, хоч би й найзручнішому. Ваші ноги, що відпочили на пароплаві, одразу захочуть розім'ятись на асфальтових тротуарах і добре вибрукованих майданах. Отже, ви йдете і розглядаєте Осло так, наче рай цікава Єва, яку щойно випустили в світ за останнім словом божої техніки. Правда, цей рай оформлення 1880—1928 року, ще й навіть не в теплих краях, та ще й під дощовою сівбою виглядає не зовсім то й буйно, але основна зовнішність, скупана водою, виступає все ж у повній красі.
Виявилось, що будинки в Осло холодної суворої архітектури, що особливо обважніло звучать, убрані в сірі чи темні ґраніти.
Звичайно, є будинки, навіть визначні, великі будови в стилі ренесансу, як-от королівський палац, але вони нічим особливим, крім свого призначення, нe позначаються. Зате "мрачний" Стортінґ (будинок парляменту) чи поштамт стоять дуже непривітними масивами, схожими швидше на в'язниці середньовіччя, аніж на сучасну стильну і зручну житлову громадську побудову. Взагалі потяг до солідности в архітектурі, до серйозности і навіть суворости позначається не тільки в різних пам'ятниках старовини, як-от: старовинний замок "Акерсгус" із арсеналом чи кірхи, але й на таких нових будинках, як норвезький банк, поштамт, картинна ґалерія, телеграф, готелі й приватні будинки.
Камінь і папір
Зате яка облицьовка, який камінь! Шліфовані ґраніти, лабрадорити, червоний, синювато-сірий камінь, прекрасні портали з цілих акордів каменю, розкішні кубики в брукові, покрівлі з шиферу — все це говорить, що Норвегія дійсно країна каменю! Далі, коли заглянути до вітрин книжкових магазинів, коли вам загорнути пакунок, ви бачите всюди чудесний добре вироблений папір, якого тут не шкодують. Це значить, що Норвегія, як уже говорено, країна лісу і найкращої в світі паперової промисловости. Дешевий ліс, дарова водяна енерґія — і паперова промисловість цвіте. Недаремно ж з усієї кількости 102.000 індустріяльних робітників при загальній кількості 675.000 кінських сил на тих індустріяльних підприємствах (фабриках і заводах), хоч паперова промисловість і бере 15.000 робітників, зате силовні в паперовій промисловості становлять 255.000 кінських сил, цебто найбільші за всі інші види індустрії, бо в металюрґії хоч працює 18.000 робітників, зате силовень на металюрґію припадає загальною кількістю всього 87.000 кінських сил.