Якщо хочеш — провідай її.
— Зараз, тьотю. Я тільки додому збігаю.
Орися побігла додому. Але Тимчика вже не було. На столі біліла записка: "Приходь до мене. У мами немає ключів, і я мушу чекати її вдома".
Орися поставила коробку з клаптиками на стіл, схопила ляльку Маринку, винувато поцілувала її і сказала:
— Не сердься на мене. Тобі у Віолетточки буде краще. Адже їй лише чотири роки. Прощавай.
Й Орися з лялькою в руках постукала у двері дядька Кузі. І хоч як вона поспішала до Тимчика, все-таки посиділа коло ліжка обрадуваної нежданим подарунком (та ще яким подарунком!) Віолетти.
— Ти знаєш,— зашепотіла дівчинці Орися,— моя курка Фрейліна призналась мені, що в новорічну ніч її запрошено на королівський пташиний бал у Зоопарк...
За вікном ішов сніг. Дві дівчинки довго ще шепотілися про щось дуже новорічне, дуже радісне і казкове. А коли Орися подалася до Тимчика, її перестріли на сходах бабуся з прабабусею і взяли з собою. Вони йшли купувати туфлі для бабусі, взамін погризених Дзявчиком...
Розділ 24
СКІЛЬКИ КЛОПОТІВ, СКІЛЬКИ ПОДІЙ!
Сторожко озирнувшись, Залізна Дама вишмигнула з дверей і помчала, стрибаючи через сходинки, на горище. Ставити коробку з "Маленьким Моцартом" у свою схованку в котельній вона побоялася. На горищі озирнулась, шукаючи мотузка, на якому сусіди розвішували білизну, і з досадою сплюнула, бо згадала, що сама ж учора обрізала мотузок і вкрала: нехай, мовляв, попобігають сусідоньки! Поставивши коробку біля старого комина, вона знову побігла вниз по мотузок.
Тим часом дядько Кузя повернувся з роботи, і дружина сказала йому:
— Піди відправ нарешті посилку матері. Сьогодні електрику то вмикають, то вимикають — певно, щось ремонтують. Холодильник розморозився, то я винесла посилку на горище. Там мороз, як на вулиці.
Дядько Кузя піднявся на горище і розглянувся. Біля комина лежала біла коробка від туфель, перев'язана стрічкою.
— Знайшла куди поставити!— пробурмотів дядько Кузя.— Не могла ближче до вікна.
Він узяв коробку і відправився на пошту.
Щойно двері парадного грюкнули за дядьком Кузьмою, Залізна Дама вимчала зі своєї квартири і поспішила на горище. Коробки біля комина не було. Залізна Дама перелякано озирнулась і побачила коробку біля горищного віконечка.
— Могла би заприсягтись, що я не ставила її туди!— пробурмотіла Залізна Дама.
Вона вилізла крізь горищне віконечко на дах і поповзла по снігу до димаря. Біля димаря випросталась, обв'язала коробку мотузком і обережно опустила в димар. Димар був давно закладений цеглою на рівні останнього поверху, ще відтоді, як у дім провели центральне опалення. Залізна Дама вдоволено посміхнулась: вона знайшла ідеальну схованку. Посміхаючись і наспівуючи (вірніше сказати — наквакуючи) якусь страхітливу мелодію, Залізна Дама знову почала пробиратись по засніженому даху до горищного віконця. І... (Дорогі діти! Школи не лазьте по дахах! Особливо засніжених!) сніг раптово поповз у неї з-під ніг, Дама послизнулась, поїхала-поїхала-поїхала, і... полетіла з даху сторч головою. Але не поспішаймо ойкати. Залізна Дама благополучно спікірувала головою в замет, де і залишилась на досить тривалий час. Ну і нехай поки що там залишається. Кричати вона не може — бо голова в снігу, а ноги стирчать. Люди в цей куток двору заходять рідко. Дядько Потап чиргикає дерев'яною лопатою аж по вулиці. А Залізна Дама — залізна: їй не холодно і не голодно. Хай постирчить. Адже перед Новим роком у людей багато важливих і нагальних справ. І зовсім зайве, щоб їм у цей час шкодили і робили дрібні капості. Наприклад, міліціонер Цибулько, стоячи за вантажною машиною, пильно стежить за під'їздом Орисиного будинку. Самотній Чоловік по дорозі з роботи п'є каву в кав'ярні біля крамниці "Старовинні речі" і не зводить очей з вітрини універмагу. Тютя готує новий хімічний дослід. Дядько Кузя по дорозі на пошту зайшов у взуттєвий магазин і приглядає чобітки для своїх трьох дівчаток. Коли до магазину зайшли Орися з бабусями, він зрадів: є з ким порадитись.
Довгенько вони придивлялися, прицінювались, вибирали. Потім ще поговорили про виховання дітей. Розійшлись дуже задоволені і розмовою, і своїми покупками. Дядько Кузя попрямував на пошту, а бабусі з Орисею — додому. Бабуся обережно несла в руках картонну коробку з туфлями. Проте не будемо так категорично стверджувати, чи туфлі були в тій коробці, чи, може, щось інше. Поживемо — побачимо...
Тим часом двірник Потап (це був"приходячий" двірник, бо не жив у їхньому домі) дочиргикав тротуар і зайшов у двір. Задер голову, побачив, що на дахові багато снігу, і скрушно похитав головою. Хоч і ліньки було вибиратися нагору, та що вдієш? Не сьогодні-завтра страхітливий сніговий обвал посуне з даху людям на голови. Ще когось привалить. Двірник зітхнув, обгородив мотузком частину двору від ліхтаря до парадного, начепив табличку "Обережно! Чищу дах!" і посунув сходами нагору. Виліз на дах, прив'язав себе мотузком до димаря, бо був людиною обачною, і почав скидати сніг.
У дворі задзявкало Орисине щенятко. Двірник подивився, щоб ненароком не засипати снігом песика і... побачив у заметі чиїсь ноги. Аж похолов. Невже когось завалив?
— Гей, хто там у снігу?— захриплим од хвилювання голосом гукнув він.
Відповіді не було.
Двірник поспішив у двір.
За хвилину Залізна Дама була врятована. Облаявши двірника за своє спасіння найчорнішими словами, Залізна Дама подалася додому грітись. Адже і залізо не любить довго лежати в снігу.
Відігрівшись та ще згадавши, як вдало сховала вона коробку, Залізна Дама повеселішала. І вирішила потішити душу. Вона задумала нову капость, яку їй підказав дитячий мультфільм. Залізна Дама сіла до столу, розіклала на ньому новорічні вітальні листівки, викрадені з поштових скриньок за допомогою залізної шпильки, і взялася за свою улюблену дрібнокапосну роботу: на кожній листівці вона дописувала кілька "не". Приміром, в листівці написано:
"Вітаю з Новим роком!
Бажаю щастя, здоров'я, успіхів.
Вудьте радісні і благополучні в Новому році.
Цілую міцно. Ваша тьотя Соня".
Побувавши в руках Залізної Дами, листівка виглядала так:
"Не вітаю з Новим роком!
Не бажаю щастя, здоров'я, успіхів.
Вудьте нерадісні і неблагополучні в Новому році.
Не цілую міцно. Не ваша тьотя Соня".
Залізна Дама переправляла листівки і радісно хихотіла.
Костянтин Борисович (він же Кощій, а може, вже і не Кощій? Як ви гадаєте?) підійшов до столу і, побачивши, що вона робить, аж побілів від обурення:
— Ах ти ж капосна бабо! Ну для чого ти хуліганиш? Для чого псуєш людям свято?
Залізна Дама розсердилась:
— Я просто сумлінно виконую свої обов'язки. Бо я Баба Яга. І я залишусь вірною своєму покликанню. І цим пишаюсь. А от хто ти? Кощій? Дід Мороз? Розберися спершу, хто ти сам, а тоді будеш критикувати.
Сварка припинилась, бо прийшла тітонька Надя. Розрум'янена, схвильована, з букетом троянд, тітонька Надя прийшла подякувати Костянтинові Борисовичу за чудесний чайник.
— Добрий ви наш чарівник!— зворушено сказала вона.— О, якби всі були такі, як ви — земля перетвори лась би на квітучий трояндовий сад.
Костянтин Борисович ніяковів і гаряче червонів од задоволення. Залізна Дама блідла від злості. Коли тітонька Надя пішла, Залізна Дама накинулась на чоловіка:
— Ану, негайно зроби і мені такий чайник! Ти знаєш, по чім зараз на базарі троянди? Можна взяти по п'ять карбованців за штуку!— Залізна Дама як уявила собі п'ять любих дзвінких металевих кружечків — аж очі заплющила од солодкої млості.— Зараз же сідай і роби!
— Не маю часу.
— Як це не маєш часу? Все покинь і зроби.
— НІ, я роблю зараз гармату!
— Гармату?— залізний голос дружини одразу пом'якшав.— Ну, гармата — діло корисне. Молодець! Роби. А потім зробиш мені чайник.
— Сліпий казав: побачимо! Глухий казав: почуємо!— незрозуміло відповів Костянтин Борисович і замкнувся у своїй "Ремонтній майстерні".
А Залізна Дама згадала, що треба підкинути вугілля у топку, бо батареї ледь теплі, і побігла в котельню. Вона б охоче виморозила всіх жильців, але ж за це треба відповідати. А відповідати Залізній Дамі не хотілось. Капості вона любила робити тишком-нишком і шито-крито.
Розділ 25
НАЙСТРАШНІШИЙ
Вже смеркло, коли Орися нарешті прибігла до Тимчика. Вони довго розмовляли про майбутню свою іграшкову майстерню. Потім, як то часто буває у дітей, переглянувши мультик "Попелюшка", раптом захопилися іншою грою — в театр.
— Давай я буду Попелюшка, а ти — принц,— сказала Орися.
Миттю розпотрошили мамину шафу. Тимчик накинув поверх картатої сорочечки велику шерстяну хустку: то був плащ. Одягнув оксамитовий синій берет.
— Чекай!— вигукнула Орися.— Я збігаю додому і принесу тобі перо. Це колись Фрейліні випадково при гасли дверима хвіст, і одне перо висмикнулось. Велике! Адже принци на беретах обов'язково мали пера.
Орися побігла додому. Знайшла перо, відчинила мамину шафу, прихопила новий мамин капелюшок, намисто і губну помаду. Потім побачила коробку з новими бабусиними туфлями і теж узяла.
Повернувшись до Тимчика, пришпилила йому перо, нарядилася сама.
— З тебе дуже гарна Попелюшка!— сказав Тимчик. Орися зашаріяась і, щоб приховати збентеження, почала швидко розв'язувати стрічечку на коробці з туфлями. Зняла кришку і...
— Ох!— скрикнули діти.
Тендітний порцеляновий хлопчик в срібному паричку і ніжних мереживах сидів за блискучим чорним роялем.
— Тимчику! Та це ж... "Маленький Моцарт"! Як він сюди потрапив?
— Що?— почули вони грізний металічний голос. У дверях стояла Залізна Дама.
— Звідки це у вас?
— Ми не знаємо...
— А... не знаєте? Зате я знаю. Сидіть і не рухайтесь. Я зараз подзвоню в міліцію. Будете знати, як красти музейні експонати!
— Ми не крали, слово честі, не крали!— заволали діти.
Але Залізна Дама була невблаганна. Вона замкнула дітей на ключ і кудись пішла.
— Що будемо робити, Тимчику?
— А звідки у тебе "Маленький Моцарт"?
— Слово честі, не знаю. Ми цю коробку принесли з магазину. В ній мали бути нові бабусині туфлі. Ти віриш мені, Тимчику?
— Звичайно вірю, Орисю. Я не вірю Залізній Дамі.
— Караул! Біда!— Залізна Дама увірвалася до Тягниряднів з розпачливим зойком.
— Що? Міліція?— пробелькотів, збліднувши, Раймонд Якимович.
— Ще ні, але, боюсь, скоро буде і міліція.Діти знайшли схованку.