Тепер маєш прекрасну нагоду, можеш їхати до Відня, до Берліна, куди хочеш. Ну, але як ти не можеш, то трудно.
Кліщик. Е… пане директоре, я, фактично, міг би лишитися…
Ірка. Браво, Юрцю, браво!
Бас. Ну, видиш. То люблю! То розумію! Кліщик, ти маєш голову на карку, я тобі завжди це кажу. Тепер, як ми втрійку візьмемося до роботи, наш поет до фабрики, а ми оба до клюбу, то мистецтво маємо муроване!
Кліщик. Е… фактично, пане директоре. Як я їздив до Берліна на Олімпіше Шпілє…
Бас. Знаємо, знаємо: в тебе вкрали портфель і золотий годинник, так?
Кліщик. Так, пане директоре…
Бас. Ану. бачиш… (Вдарив себе рукою по чолу). Слухай, Кліщик! А паркан довкола грища вже помальований?
Кліщик. Ще… ще ні, пане директоре…
Бас. Герр Ґот, що то за порядки? Зараз мені берися до роботи! Або є войсько, або нема войська, або мундур до магазину. Позір! Право-руч! Відділ напрям за мною, зі співом, ходом — ррруш! (Виходять).
ЯВА 15
Ірка (зітхає). Ох!..
Поет (зітхає). Ах!..
Ірка. Нарешті!..
Поет. Нарешті!..
Ірка. Аж тепер!..
Поет. Аж тепер!..
Ірка. Аж тепер ви надрукуєте свої поезії!
Поет. Ні! Я тепер усе знищу, спалю!
Ірка. Але ж Ґенику, навіщо?
Поет. Спалю, знищу, — і буду писати наново! Все наново! Ціле життя — наново! Я вірю, що тепер я створю справді щось незвичайне! Ірусю, я… я перероджуюсь, я чую в собі дивний приплив свіжого натхнення… В мені горить святий вогонь, моє серце радісно тривожиться, моя душа вщерть налита щастям… Ох, Ірочко, я знаю, це ви стали моїм натхненням, ви моя муза, моя чарівна фея зелених гуцульських гір, запашних полонин, вщерть залитих золотом весняного сонця, дрімучих столітніх борів, що мріють у голубій далі…
Ірка (захоплена). Ґенику, як чудово, як чудово! Та ж вам найчистіша поезія просто сама пливе з уст! Ґенику, ось вам папір! Швидко все записуйте, поки ви у творчому натхненні! (Підсуває йому чорнило і папір).
ЯВА 16
Бас (вбігає). Що, сину, ти вже пишеш для мене реклямові вершики? Браво, молодець. То люблю, то розумію: властивий чоловік на властивому місці. Слухай, а я собі, власне, викомбінував, як такий вершик має виглядати. Так, розумієш, щоб був рим і ритм, і щоб дядька брало за серце. Слухай, мой, як тобі таке подобається: "Знає ціла Україна, що найкращі батоги з фабрики "Верховина"". Або таке: "Знає ціла раса, що найкращі батоги в фабрики Баса"… Знамените, що? Перша кляса, що? Ге, але то треба вміти! Бачиш, я також трохи поет, тільки мені треба тренінґу… О, пиши щось в тім сенсі. Як напишеш таких гамаксойків три-чотири денно, то більше від тебе не вимагаю. Але то добре, що? "Знає ціла раса…" (Вибігає).
ЯВА 17
Поет (всміхається). Пропало…
Ірка. Що?
Поет. Натхнення.
Ірка. Шкода!.. І вже не вернеться?
Поет. Вернеться… Це у нас, поетів, так вертається, як грипа… (Сідає). Ірочко! (Бере її руки). Я тобі все завдячую… все… Я буду твоїм досмертним довжником… Але один довг мушу тобі зараз віддати. Такі зобов'язання повинен зараз віддавати кожний жебрак, навіть такий, як я… Це твій поцілунок. (Цілує її, раз, другий і третій). Бачиш, кохана, я вже перейнявся поглядами твого татка: беру від життя його щедрий дар і кричу: замало! (Цілує її ще).
КІНЕЦЬ