Женити вас буду я і на дівчатах з таких далеких племен, що ви за все своє життя і на своє щастя, так і не побачите своїх тещ.
Після цього, зробивши пару татарських арканів, потренувався і виїхав на простори бушу. Страшний людолов на небаченому кенгуру, що крав тільки роботящих, ставних та гарних дівчат, примарна легенда австралійського бушу – це і був козак Павло. Знаючі трохи мови довколишніх племен, він у далеких своїх мандрах, спочатку зблизька, за допомогою звичайного мегафону, вслухався у мову, потім здаля, через підзорну трубу вивчав у зовнішність і поведінку можливих наречених. Потім свистів аркан і одна-дві дівчини за вояж опинялись у селищі рудокопів.
Так у селі досить швидко з'явилось тридцять п'ять дівчат з (як підрахували набагато потім) з двадцять одного племені, і прибережних і континентальних. Але коли перша дівчина , яку назвали Міля (Меланія) була підведена до Федора, той натуральне визвірився на отамана.
– Та це ж майже дитина. Кого ти мені привіз.
– Ну, по-перше, не така вже дитина, вони низькорослі. По друге, ти бачив зуби тутешніх жінок, вони з'їдені мало не до ясен вже у вісімнадцять. Так що це найстарша для аборигенок із здоровими зубами. Виховуй собі жінку, якось поки без любові обійдешся, коли майбутнє перед очима.
Саме в цей момент отаман почав використовувати на городах, на полі, у копальні найману працю аборигенів, платячи їм мідними виробами. У 1726 році, коли приходили кораблі і забрали непотрібних вже спеціалістів, то їх жінки, що вже адаптувались в товаристві, рішуче відмовились їхати зовсім на чужину, де, як казали у селищі, немає ні кенгуру, ні страусів Ему, ні навіть сумчастого мурахоїда.
Загалом, з цієї появи "Нияну" було забране четверо, а привезено двадцять дві людини, серед них шестеро жінок. Поки Павло роздумував, чи не згадати молодість та виїхати в буш, сусіднє плем'я, вже готове напасти на прибульців, забарились, бо білих раптом стало більше. В цей момент зненацька на них самих напало войовниче далеке плем'я, вирішивши, що у тих занадто багато мідних речей і нема рушниць і залізних шабель, щоб їх охороняти.
Коли юрма недобитих аборигенів з'явилась на вулиці села, отаман почав діяти. Кінний загін перехопив дальніх нападаючих, коли ті, з трофеями, не швидко відходили у буш. Бою не було, ті, гарантувавши собі життя у білих (а аборигенів просто не взяли на переслідування), поклавши трофеї, побігли, не оглядаючись. Переговори з ближнім племенем закінчилися тим, що плем'я, у подяку за спасіння їх та майна, віддає половину земель, бо осталась п'ята частина чоловіків, третина жінок і половина дітей. Їх вирізали. Тому великі території у слабого племені будуть лише манити загарбників.
Коли Павло проїхався по родовим поселенням племені, його почало мутити від швидкоплинних звірств тих, що благополучно втекли, і він прокляв той час, коли, піддавшись миролюбному настрою, відпустив недолюдків. Землю козаки взяли, надали усіляку допомогу племені, щоб воно оговталось, хоча Федір цього не схвалював:
– Жадоба фраєра губить. Треба слідкувати за всім, що діється у буші, а не дивитись завидющими очима тільки на сусідів.
Вони тепер були у інформаційному полі тутешнього регіону. Тому завчасно почули про віспу, що котилася десь з північного заходу. Отаману останнього приходу бригу лишили щеплення проти віспи, сказавши, що термін його використання — півтора роки. Ризикуючи, він зробив щеплення навіть немовлятам села. Придатної вакцини більше не було, малята з'являлись регулярно, чутки змінилися на випадки захворювання у сусідніх племенах. Деркач зупинив мідеплавильний процес, і заборонив аборигенам наближатись до селища на рушничний постріл.
В цей момент підійшов бриг. Павло із задоволенням віддав все золото, бо у сусідніх племен цей м'який метал абсолютно не цінувався, віддав мідь. Було три чверті від виплавленого.
Розібравшись у ситуації, імператор залишив половину міді у селищі. Всім, хто був невакцинований у слободі, зробили щеплення. Отаман почав виробництво міді власними силами. Бо аборигени розбіглися по бушу, боячись один одного, то які вони робітники.
Укри разом з племенем та екіпажем "Нияну" відвоювали колись заняті у того землі. Заодно захопили спірні з іншими племенами угіддя. У порівнянні з початком війни, терени племені зросли усемеро, а в порівнянні з тими територіями, якими споконвічно володів цей індіанський народ – удвоє. Віспа здорово прорідила племена, так що щільність населення при нових кордонах була меншою, чим при старих до епідемії. У поселенні укрів чекали на демографічний вибух, бо ніхто з поселян не захворів. Робочою мовою у цьому симбіозі була українська.
Повертався одразу аж у Січеслав, минаючи воєводський Вісвальд, бо везли імператора, корабель йшов без особливих пригод, хоча у Козацькому морі Данило подвоїв увагу – везли ж золото. І багато.
1732. Але Січ через пару років все ж загомоніла. Імператор саме був у Боривітрів. Їх воєводське місто було пограбоване якимись козаками. Зібране ополчення і міська стража не зуміли протистояти зухвальцям. Після пограбування паливоди втекли. Сам генерал якраз був у Січеславі, і, нічого не знаючи, плив з імператором до себе. Їх зустріла віцегубернаторка Уляна. Через декілька днів повідомили, що у затоці помітили нові козацькі чайки.
Коли дві чайки підійшли до пристані Каменська, Всеволоду стало зрозуміло, що прибули два найстаріші паланкові полковники, військовий писар, старший хлопчик Гордієнко та жінка кошового. Всеволод прокурорським поглядом дивився на прибулих. Воєводське місто Камянськ пограбоване. Винні не привезені зв'язані. Керівника серед приїжджих нема. Раптом Всеволод аж пополотнів:
– Невже Кость вбитий? Та ні, — відкинув він здогад – Мар'я Павлівна не у траурі. Погляди винуваті, але не приречені.
Флагман "Марена" під імператорським штандартом було йшов з візитом та на перемовини до запорожців і попутно зайшов у Каменське. Завезти губернатораДекілька пожарів у містечку занепокоїло та здивувало всіх на палубі, бо погода була досить кислою. Вияснилось, що на містечко напали з суші, пограбували півдесятка купців, запалили чотири садиби та відійшли з награбованим. Всі однозначно стверджували, що це були січовики.
– Відчував же, що на занадто довгому ланцюзі цих звірів тримаю. Не встиг як слід озадачити, – журився про себе цар. І відразу послав парусник з вимогою до кошового негайно прибути у воєводство.
Нарада була у кубрику з звичайним візитом командирів "Марени".
– Замах на кошового. Посічений, але неглибоко. Заколот без вимоги скласти клейноди. – коротко доповів Гарбузенко.
– Збирались просто перебити старшину, – сказала Марія Павлівна. – Та мені молодички донесли.
– Мета заколоту?
– Вернути козаків на Фарану.
– Мета нападу на Каменське?
– Запастись усім потрібним для океанічного переходу.
– Де хто?
– Кошовий на своєму хуторі під надійною охороною. Генеральний суддя порядкує у залозі. Осавул з вірними козаками шукає, де награбоване і самі здобувачі.
Запала мовчанка. Всеволод дістав з полиці стос дебелих аркушів паперу з печатками та простягнув Марії Павлівні.
– Це іспанською. Розтовкмачте товариству.
Ознайомившись та роз'яснила:
– Козацькі чайки визнаються прикордонною охороною тихоокеанського узбережжя віце-королівства Перу та генерал-капітанства Чілі з правом конфіскувати контрабанду та виплатою у казну 20 відсотків конфіскованого та базування у будь-якому місці узбережжя. По суті – це каперські свідоцтва.
Основні призвідники повстання загинули при затриманні. Через пару місяців вся войовнича частина січовиків розсіялась на чайках від панамського перешийку до Вогненної землі. Уряд Гесиони зажадав права на викуп конфіскованих за контрабанду англійських и голландських кораблів. Після напружених переговорів сторони згодились, що уряд викуповує їх за третину ринкової вартості.
1729. Одразу після Новорічних свят, 8 січня з Каменська вийшла дослідницька ескадра під орудою Кривоуста К.К., де на шлюпі "Петро Конашевич-Сагайдачний" молодшим лейтенантом пішов Данило Діброва, щойно "на відмінно" закінчивши морську навігаційну школу. Не відмінники отримали звання мічманів. Згідно інструкцій Всеволода вони обійшли Полінезію, а Данило перший раз побував на Таїті і побачив далеке Оаху.
1729. Всеволод Володимирович нарешті реалізував свою ідею дирижаблів. він не бажав робити їх у Європі, хоча там би мав до своїх послуг куди більш вправних виконавців, ніж той набрід, що осів у майстернях імперського міста. Але йому не дуже імпонували, скажімо, війська Наполеона, що бомбардують армію Барклай-де-Толлі з повітря, перш ніж перейти Неман. Якщо вкрадуть технології, навіть якщо якусь неповну, щось доміркують і таке стане можливим. Тут, у недосяжній для промислової Європі далечі можна було робити все. Хоч проводити випробування ядерної бомби.
Дирижабль Ді-1 мав наступну конструкцію: три шари, наповнені воднем, два глухих, тобто ні з чим не з'єднаних, чия підйомна сила дорівнювала робочій вазі дирижабля, куди включалась вага корзини, снастей, інших обов'язкових речей, наприклад, трьох якорів.
Якби не було ніякої іншої підйомної сили то при низькому атмосферному тиску кулі тримали б повітряний корабель десь у парі метрів над землею, а при високому — десь на п'ятнадцять метрів. Середня куля, дещо більша, була з'єднана з двома ніжними насосами, що стояли на верхній палубі так званої "корзини".
Всіх їх охоплювала овальна велика куля, наповнена гелієм. Гелій був дуже дорогим у видобутку навіть по простій і доступній шведській технології 2034 року, яку на старості років колись визубрив Всеволод Михайлович. А його потрібно було досить багато. Тому він був розбавлений аміаком, їдкий запах якого повинний був вказувати на непорядок у системі. Насоси-регулятори його об'єму стояли попереду. Вітрильність дирижабля була дуже велика, тому треба було при нарощуванні вітру негайно скидати якорі та починати інтенсивну викачку газів. Система була ненадійна, але імператор вирішив ризикувати життям своїх підданих. Вони й справді вже були "піддані", бо платили невелике подушне, не стільки задля поповнення казни, скільки для порядку, бо модель помістя з добропорядними і мудрими поміщиками на величезних просторах Гесиони не годилась.
По бокам гондоли стояли пропелери, орієнтовані вперед, на її ніс, по сорок з кожної сторони, які приводились у рух педалями з місць вздовж бортів.