Данилко спав на рядні, широко розкинувши руки. Наростало відчуття дежавю. Де професор таке бачив, читав чи що. Він потрусив головою.
– Хватит ныть, извольте царствовать! – прийшло на думку, чомусь російською, і він подався на нараду.
1701. Відібравши чотирнадцять найрозумніших та найбільш схильних до набуття теоретичних знань (з своєї точки зору) чоловіків, Всеволод відпрацював методику, склав програму та відкрив початкову школу для дорослих. Вчив і переучував на звичайний правопис 21 століття.
Одночасно вчив привезених хлопців та дівчат шкільного віку.
Попросив кращих конюхів села об'їздити коника під сідло і під віз. Пра
10 грудня був вівторок та княжий день народження. Отримав від Лізи сорочку з лиштвою, покрутив, приміряв та розцілував вишивальницю "Ти ж моя козачка!". Геометричний орнамент білими та червоними нитками. Глянув пильно вже на майстриню.
– Матір божа, як змарніла! Заганяв я тебе, Лізо, затовк і не помітив, — на автоматі сказав князь. І раптом тьохнуло серце.
Скрізь натужну бадьорість і урочистість жінки, він раптом побачив фізично змучену, на межі своїх сил молодицю, яку тільки залізні нерви тримали на ногах.
– Зараз впаде від виснаження. Господи, поки грім не бахне, хлоп не перехреститься, – вже картав себе Всеволод.
Мав початися сезон холодних дощів та непроглядних туманів. Шарпаючий вітер говорив з океаном. Чоловіча робота по хазяйству скоротилася до годування і догляду за тваринами. Можна перекинути на себе добру частку домашньої жіночої роботи та відрегулювати освітні зусилля у школі і інші "державні" проекти. Взимку він робив із сорго віники. Підождуть, знайду час.
– Ось що, – сказав він, – з сьогоднішнього дня будеш спати у кухоньці. На ніч я там натоплю грубку. Біля дітей буду я, поки всі здорові. І дай боже, щоб були здоровенькі весь сезон і все життя.
Потім взяв купу дитячої одежі, яку жінка збиралася прати вночі, поніс у кухню, де спочатку трохи простирнув, а потім поставив у виварці викип'ячувати.
Коли вернувся, жінка дрімала на збитій ним короткуватій канапі. Діти явно збиралися рюмсати. Одягнувши обох, повів помагати батькові кормити курочок. Потім, роздивившись по хазяйству, поставив опару на хліб. Зробив ревізію продовольчим запасам. У наявності новиною були дві середні рибини, які явно занесла Вівдя, бо більше ніхто з рибалок не брав у нього скло у борг. Та свіже сало, пристойні шматки. Вирішив, що то від Чумаків, бо їхав вчора до своєї скловарні та чув, як хрюкав, а потім верещав їх кабан. Денні температури помітно спали, то пора і свиней колоти. Віддали за товар салом, бо герцогиня попросила. М'ясне, то курка, то заєць, в домі були. Брава нетель, від зурочення названа "Шерепа", отелиться аж у березні. Молоко ж від кози нахильцем випивали діти, тому вершків та коров'ячого масла годі було чекати. Зрозуміло, жирів у домі не вистачало. Засолив сало, лишивши такий собі кусень свіжого на сьогоднішні-завтрашні потрави. Потопив на смалець згорток свинячого жиру, що виявився серед сала.
Зварив пшоняний куліш, запік рибу. Потім обережно, щоб по можливості не кришити, вийняв кістки з риби та покормив дітей. Напоїв узваром з учорашнім чи й позавчорашнім печивом на меду. Наповнене до половини горнятко поширювало неповторний аромат дикого меду і стояло на полиці. Неясно, від кого і за що. Було стандартним. Такі міняв по четвергам, коли, за рішенням сільського голови у куточку велетенського майдану йшов щотижневий ярмарок, Йосип Величко, один з трьох гончарів села. Наш герцог (таке простецьке життя мабуть вимагає ставити це слово у лапки, але не буду) згадав, що він вже їв ці пряники, але, зайнятий державними справами, не звернув уваги. То якісь розрахунки Лізи, бо якби це стосувалось його ґешефтів, та вона обов'язково б роз'яснила.
По обіді, помітно посвіжівши, Ліза піднялась і сказала: "Всеволодко, надмірне ледарство теж нікому не принесло здоров'я, як і перевантаження", швиденько перекусила та перехопила домашні роботи. Це було якраз вчасно, він відправився до школи. Спав погано. З вечора довго хникала Уля, серед ночі Оря звав маму і ніяк не погоджувався з тим, що поряд батько і все. – Ненька солодко спить і ти спи, як мама, козаче, – умовляв князь його. Почав розказувати казку про цю негідницю, брехливу і несправедливу козу-дерезу – не слухає. Хоч іди у кухоньку та підіймай жінку.
Ну від безвихідності почав іспанську казочку про те, як різні звірятка женихалися до тарганочки Мартини:
—Habia una vez una cucarachita muy bonita que vivia en el campo. Sus ojos eran negros y su piel morena. Todo el mundo la llamaba la Cucarachita Martina… (Була якось дуже гарнесенька тарганочка, що жила у сільській місцевості. У неї були темні очі та смаглява шкіра. Усі-усі звали її тарганочка Мартіна …) Дитя замовчало, невірне місячне освітлення вихопило здивовані оченята малого хлопчини, що вслухався у мелодику іншої мові. Через мить він вже спав, притиснувши кулачка до лоба.
— Ну, Оресте, поліглотом будеш, — подумав князь, уже якось безпам'ятно добрався до тапчану і проснувся, коли жінка здоїла козу, у сінях тишком поставила молоко, перелите у глечик та почала потихеньку скликати курей: ципу-ципу. Але нахабні гуси, що похватали вже своє, полізли, розганяючи молодих курочок, до харчу. Ото жінчине сердите "гиля-гиля" князя й розбудило. Трійко спали ще. Всеволод глухо стукнув відрами, взяв у ліву руку коромисло та відправився за край городу по воду. Йти було слизько і він пообіцяв собі по прохолоді завезти каміння і прокласти доріжки по двору і до води. Вертаючись до садиби, через план побачив сусідку, яка з порожніми цеберками та у червоному халатику, перетятому на осиній талії, йшла вниз, до ручаю. Спочатку чемно кивнула головою, але як князь другий раз на неї поглянув, то, кинувши на плечі коромисло з відрами, зробила рух, наче в'яже хустку під підборіддям.
— Щоб ти здоровенька була, — подумав Всеволод, — це ж ти мені дошкуляєш тим, що використовую жіночий інвентар. Вседно буду, так легше.
17.
Осінню 1701 року Всеволод забив першого власноруч вирощеного кабана. Забив звичайно кум Микола (хрестив Данька), Всеволод кабанця хіба що за ногу держав. Але з'явилась власна свинина. Справи на гуті пішли зовсім на краще. Скло виходило добрим, платили і продуктами і грошима, одні хазяї нарешті склили добудовані добрі оселі, інші переставляли неякісне скло на сараї, для дому закупали нове, прозоре. То з харчами герцоги не бідували, маючі ясні всім джерела достатку. Але це ж своє! Сало! Та й солонина.
Бувший піратський бриг, перейменований на "Апостол Хома", що ходив чартерними рейсами понад узбережжям англійських та французьких колоній, князь наказав готувати до трансатлантичного переходу. Поки що корабель стояв у бухті біля єдиного причалу, видаючи замовлення на товари та викачуючи з економіки острова останні монети. Якби князь був прибічником меркантилізму, то схопився б за голову по причині наростаючої бідності населення. Але будучи твердим прибічником Адама Сміта він бачив простий та на диво якісний продукт на полях, у садах, на виноградниках, ремісники не ремствували на відсутність замовлення, розгорнута форма обміну була ще не непідйомно розгорнутою і якщо шевцеві не потрібні були гарбузи, то швидко встановлювалась якась Докія, якій потрібно було для лікування дітей гарбузове насіння, а швець їй щось завинив.
Хоча на зовнішньому ринку князівство нічого не заробляло, його посіви нарешті дозволяли не жити значну частину року із збирання дикоросів, полювання та рибалки. Бо й дичини помітно зменшилось.
Але все одно, князеві той зовнішній ринок модних речей був у печінках. Волів би майже натуральне господарство, бо єдине, у чому мав потребу – щоби народ український плодився і розмножувався. Не оповісник прогресу князь, а лише виразник волелюбного етносу, що хоче хоч так постати як історичне явище. Але община вже наїлась досхочу абсолютного ізоляціонізму і забажала бути трішечки серед людства. Тому треба було на це зважати та виводити проміжне сальдо.
Першопочаткового народу з 900 поселенців було вже понад тисячі вісімсот. Правда, здебільшого дрібного. Але на Пантеоні лежало десь сорок воїнів, на цвинтарі – десяток п'яничок та стільки ж жіночок після пологів, десятка три померлих немовлят. Другий заїзд колоністів ( з народженими) вже складав десь три тисячі чоловік. Головною відміною після їх приїзду було те, що з'явились середні вікові категорії, між двадцяти двох річними і більше батьками та чотирирічними і менше дітьми. М'який субтропічний клімат з відсутністю зимніх та літніх температурних піків дозволяв в основному виходжувати майже всіх народжених. Подарунків типу холери ніхто ще не завозив. От такий демографічний розклад. Для князя – просто ідеальний. Тих, все-таки, українців він сюди привіз.
18
1702. У князя був гарно зроблений дім. Ба, хороми! Палац!
Після того, як пірати висміяли його халупу, сказавши, що скунси погребують жити у такій норі, община їх же задіяла разом з кращими майстрами-будівельниками на зведенні герцогського палацу. Керувала побудовою герцогиня, гроші пішли з орендної плати за корабель, якісь пенязі дав князь з гути, знайшлось щось і з господарських оборотів жінки, в які Всеволод ніколи не вникав. А в основному будувалось на народному ентузіазмі. Колись який-небудь дослідник напише "примусовою працею". Але їй-бо ентузіазм після щойно отриманої перемоги таки був.
У офіційних залах для оздоблення були використані: ясно-зелений антигоритовий серпентиніт (такий герцог бачив по комп'ютеру в одному з приміщень Пенсільванського університету); сірувато-синій сієніт; чорне габро у залі, де по традиції поводилися траурні і подібні церемонії. Ці зали так і називалися — по каменю оздоблення. Зовнішнє лицювання плацу – сірі і білі мармури, академічну строгість яких розбавляють яскраві кольорами мармурозовані вапняки. Це було все, що дали гори. Приміщення, призначені для повсякденного життя були оштукатурені та побілені, або вапном, або крейдою.
Палац стояв не в ряду, а дещо у стороні від поселення. Правда і тут земля була напрочуд родюча. Князь же ледарюга не хронічно, а епізодично (діагноз його сіроокої рути-м'яти єдиної).