Це також невеличка, до 15 см заввишки, рослина з дрібними жовто-зеленими квітками й черешковими овально-нирковидними листками. Квітки і верхнє листя у неї жовті. Звідси й назва рослини. Навіщо рослині жовте листя? Річ у тім, що квітки дрібні, слабозабарвлені, хто їх побачить? От і приваблює рослина комах жовтим листям. Жовтяниця цікава ще й тим, що колись її використовували в народній медицині для лікування селезінки. А справжні ломикамені — це багаторічні трави від кількох сантиметрів до півтора метра заввишки. Всі вони вологолюби, тому й обирають собі для життя гори, іноді болота.
У ломикаменів соковите м'ясисте листя, вкрите воскоподібною плівкою. Ті, що ростуть у горах, мають довгий роздвоєний корінь, що сягає в глиб грунту. Вологу і росу вони вбирають також листям, зібраним в розетку. Від палючих променів сонця окремі ломикамені захищаються плівочкою з вапна, що його виділяють спеціальні залози — гідатоди. У цих рослин оригінальна біологія цвітіння, зумовлена суворими умовами зростання. У деяких видів вже наприкінці літа з'являються квіткові пагони. Восени вони розвиваються і так зимують. Всередині квіткової бруньки є зав'язь, тичинки, чашолистки і забарвлені пелюстки. Навесні, як тільки зійде сніг, такі рослини починають цвісти. А в ломикаменів, що закладають квіткову бруньку пізніше, цвітіння буває пізнє. Звичайно, насіння тоді не встигає визріти до холодів, та це не позначається на його схожості.
Ломикаменеві — комахозапильні рослини. Уявляєте, як сутужно доводиться їм в тих місцях, куди комахи рідко залітають? Та природа й тут подбала про них. Пелюстки у ломикаменів мають різноманітне забарвлення з яскравими цятками й жилками при основі, які вказують, де знаходиться солодкий нектар.
Плід — коробочка. У ній дуже багато дрібного насіння, яке розноситься вітром і водою. Маючи залозисті липкі волосинки, насіння може чіплятися й до шерсті тварин і таким чином переноситися на певні віддалі. Розмежуються ломикамені й іншим способом. У пазухах листків утворюються так звані виводкові бруньки, що складаються з вкороченої осі й м'ясистих, бідних на хлорофіл і притулених один до одного листочків, які нагадують цибульку. Як тільки така цибулька потрапить на землю, вона дає початок новій рослині.
Ломикамені — добрі ґрунтоутворювачі. Взяти хоча б бадан товстолистий, що росте високо в горах Алтаю і Сибіру. Найбільше полюбляє ті місця, де нещодавно відшуміли лісові пожежі, які випалили все дотла, а дощі змили навіть залишки грунту. Саме тут бадану роздолля: спочатку його блискуче листя зеленіє окремими острівцями, та згодом тонке сланке стебло захоплює нові володіння. Невдовзі гори повністю вкриваються заростями бадану, який зеленіє навіть взимку. І лише навесні листя гине, даючи начало родючому грунту.
Звідки ж така назва рослин? Чи справді вони здатні розламувати каміння? На початку нашого століття одні вчені безапеляційно запевняли — ламають! Адже здіймає коріння тополі асфальт! Інші категорично заперечували: хіба може ніжне коріння ломикаменю зруйнувати скелю?
"Адже ламає найміцнішу бетонну підлогу ніжна грибниця крихкого на вид шампіньйона,— каже на користь ломикаменю професор А. В. Смирнов.— Щоб рушити скелі, ломикаменям зовсім не обов'язково застосовувати "фізичну силу": Достатньо використати хімічні засоби, приміром кислоти. Ломикамені виробляють таких кислот достатньо. Знавці твердять, що під заростями бадану грунт завжди дуже кислий. Набагато кисліший, аніж у тих місцях, де бадан не росте. Це навіть стримує ріст молодняка бадану. Кислота ж може руйнувати скелі, що всім давно відомо. Залишається це перевірити на ломикаменях". На жаль, поки що такий експеримент не проведено.
Багато ломикаменів здавна введено в культуру. Вони прикрашають гірки в садах і парках, деякі з них вирощують як кімнатні ампельні рослини. Колись окремі види ломикаменів використовувалися в народній медицині проти каміння в нирках. Можливо, ще й з цим пов'язана назва рослин. Є серед ломикаменів і такі, що мають бактерицидні властивості. Листя згаданого вже бадану, приміром, використовують як народні ліки і суррогат чаю. А ще ця рослина багата на дубильні речовини. В листках бадану міститься 23 проценти, а в кореневищах 27 процентів танідів, без яких не обходяться в шкіряній промисловості. З листя бадану одержують також глікозид арбутин, що застосовується в медицині та фотографії.
У нас на Україні бадан не росте, але інших ломикаменів багато. Всі вони дрібні, невисокі, ростуть якнайдалі від інших рослин і там, де багато вологи. Найкращі для них бідні на рослинність гори — там, де каміння, вода завжди знайдеться,— а також болота. Саме тут зустрічається ломикамінь болотний, що занесений до "Червоної книги УРСР" і потребує зараз індивідуальної охорони. Ломикамінь болотний. Рідкісна зникаюча болотна рослина.
Ломикамінь болотний — трав'янистий багаторічник до ЗО см заввишки. Пагони у нього тонкі, довгі, повзучі, вкриті листками. Квітки одиночні, пелюстки жовті з оранжевими цятками при основі. Квіткові бруньки закладаються під осінь, тому цвіте рослина в червні — серпні наступного року.
Дуже рідко ломикамінь болотний зустрічається на Поліссі та на півночі Лісостепу. Востаннє його зібрали у 1971 році на болоті Криниця (Камінь-Каширський район Волинської області). В УРСР проходить південна межа ареалу. Росте на торф'яних болотах і грузьких луках.
Зникає ця рослина внаслідок господарської діяльності людини, насамперед проведення меліоративних робіт. Для збереження виду необхідно виявляти його місцезростання, створювати заказники, контролювати стан популяцій.
ПОРЯДОК РОЗОЦВІТІ
РОДИНА РОЗОВІ
До родини розових належать такі загальновідомі рослини як яблуня, груша, вишня, малина, суниця та інші. Всього їх понад 2 тисячі видів (120 родів). Це дерева, кущі, багаторічні трави. В СРСР росте близько 700 видів (54 роди). Серед них поширені види і види з вузьким ареалом. Багато рослин з родини розових — цінні фруктові та ягідні культури, чимало — декоративних (троянда, глід, таволга, черемха). Деякі розові використовуються в медицині (мигдаль, приворотень, перстач); ті, що мають гарну деревину,— в меблевій промисловості, знаходять своє застосування також кора й коріння розових, які мають дубильні властивості... Індивідуальної охорони на території нашої республіки потребує дріада восьмипелюсткова. Вона занесена до "Червоної книги УРСР". Дріада восьмипелюсткова. Дуже рідкісний реліктовий аркто-альпійський вид. Викликає значний науковий інтерес.
...Яким би великим не був ліс, вважали колись люди, за кожним його деревцем, кущиком, навіть травинкою обов'язково хтось догля— у дає... Звідси й пішли, напевно, міфи про добрих лісових німф. У грецькій міфології такою німфою була Дріада ("дріос" по-грецьки означає "дуб").
Минав час. Все менше й менше вірили люди в чудодійні сили, та інтерес до міфів, як до народного епосу, не втрачався. Іменами міфічних героїв почали наділяти невідомих досі тварин або рослин. Так дістала свою назву й дріада восьмипелюсткова — маленький сланкий вічнозелений кущик, листя якого в мініатюрі дуже нагадує за формою листя дуба. А може, це й справді різновид дуба, який видерся так високо — на гірські луки субальпійського та альпійського поясів? Та ось приходить липень, і сумніви розвіюються: кущик зацвітає великими білими квітками.
Дуже рідкісна у нас дріада восьмипелюсткова: зустрічається лише в Карпатах на горах Близ-ниця (хребет Свидовець) та Піп Іван (хребет Чорногора). Росте на кам'янистих схилах в альпійському поясі (на висоті 1800— 1900 метрів над рівнем моря). Зникає дріада у зв'язку із зміною природних кліматичних умов, дістається їй і від людей. Хоч високо росте, однак і тут дістають її. Зривають красиві квітки для букетів. Й не замислюються ні ті, хто ламає кущ, ні ті, кому дарують квіти, над тим, що знищують унікальну пам'ятку природи. Отут би добру справу зробили й допомогли місцеві школярі, повівши роз'яснювальну роботу про наукову цінність рослини. Дріаду восьмипелюсткову вирощують для "альпійських гірок" в ботанічних садах. Чор-ногірська популяція дріади охороняється на території Карпатського заповідника. Для кращого збереження цього реліктового рідкісного виду необхідно створити заказник також на горі Близниця.
ПОРЯДОК БОБОВОЦВІТІ
РОДИНА БОБОВІ
Бобові часто іще називають метеликовими. Цю другу назву дала рослинам квітка. Придивіться уважно до її віночка. Він складається з п'яти пелюсток: чималої верхньої — паруса (прапорця), двох менших бічних — крилець (весел) і човника — двох пелюсток, які зрослися між собою. Чим не метелик? Листки у цих рослин чергові, переважно складні, з прилистками. Плід — біб. Бобові цікаві ще й тим, що на їхньому корінні утворюються особливі бульбочки — вирости кореневої тканини. У них знаходять притулок бактерії, які засвоюють азот з повітря. Рослина частково використовує цей азот. А бактерії споживають вуглеводи рос-лини-господаря, на самому початку життя — і білок. Отже маємо приклад симбіозу — тривалого співжиття організмів різних видів, який обом організмам приносить тільки користь.
Здатність бобових нагромаджувати у грунті азотисті продукти широко використовується в сільському господарстві. Варто посіяти азо-тозбираючі рослини, приміром люпин, і грунт не буде виснажуватися. Підраховано, що 1 га люпину дає 200 кг азоту. Щоб збагатити грунт такою кількістю азотистих продуктів, необхідно внести 600 ц гною. Ось яку велику користь приносять сільському господарству бобові! Та не лише у цьому їхнє важливе народногосподарське значення. Чимало бобових людина вживає в їжу (горох, квасоля, соя, чечевиця, арахіс тощо). Усі вони багаті на білки. А такі, як конюшина, люцерна, еспарцет, люпин, боби та ін.— чудовий корм для худоби. Є серед бобових і лікарські рослини (солодка, вовчуг польовий, термо-псис, деякі астрагали). Окремі бобові дають дуже якісну деревину, (чорне, червоне і сандалове дерево), гуму та дубильні речовини (різні акації). Майже всі бобові — чудові декоративні рослини, а деякі з них особливо принадні, їх вирощують як квіти — альбіція, робінія, духмяний горошок тощо.
Бобові — одна з найбільших родин.