Є. Бецьким альманаху "Молодик" якісь свої вірші. 8 грудня 1841 р. Шевченко сповістив його, що надсилає "що найшлось", в тім числі щойно написану "Ганнусю" — тобто баладу "Утоплена"; ще були надіслані "Песня караульного у тюрьмы" з драми "Невеста" і кілька дрібних поезій, з яких у "Молодику" надруковано "Н. Маркевичу" й "Думку" ("Тяжко-важко в світі жити...").
С. 117. ...звідкіль Шевченко взяв сюжет на "Гайдамаків"... — До перелічених біографом джерел поеми слід додати рукопис "Истории Малороссии" М. Маркевича, що вийшла друком у наступні роки (1842 — 1843).
С. 120. ...ще раніш "Гайдамаків", розбираючи Гребінчин альманах "Ластівка", так само як і в рецензії про Квітчине "Сватання", Бєлінський... висловив строгий осуд... — Йдеться про рецензії В. Бєлінського на альманах Є. Гребінки "Ластівка" та п’єсу Г. Квітки-Основ’яненка "Сватання на Гончарівці" (Отечественные записки. — 1841. — № 6. — С. 32 — 34), рецензію на "Гайдамаки" Шевченка (Отечественные записки. — 1842. — № 5. — С. 12 — 14).
С. 124. ...довелося йому розбирати в "Отечест[венных] запис[ках]" дисертацію Костомарова "Об историческом значении русской народной поэзии"... — Рецензія В. Бєлінського на другу дисертацію М. Костомарова, видану 1843 р. в Харкові, опубліковано у журн. "Отечественные записки".
С. 125. ...як каже Костомаров, Шевченка ніби сам народ вибрав і послав співати замість себе. — Кониський переказує статтю М. Костомарова "Воспоминание о двух малярах" (Основа. — 1861. — № 4. — С. 44—56).
...називається вона "Слепая красавица". — Така драма не відома; ймовірно, її задум втілено в поемі російською мовою "Слепая".
С. 126. Mauvais sujet — негідник (фр.).
С. 127. ...Тихорський в "Маяку"... — Йдеться про рецензію М. Тихорського на поему "Гайдамаки" (Маяк. — 1842. — № 8. — С. 82 — 106).
...Критики "Сына Отеч[ества]", "От[ечественных] записок", "Библиотеки для чтения"... — Згадано рецензії: невідомого автора (Сын Отечества. — 1840. — № 4. — С. 836 — 837); В. Бєлінського (Отечественные записки. — 1840. — № 5. — С. 23 — 24); О. Сенковського (Библиотека для чтения. — 1840, — Т. 39. — С. 14 — 16).
С. 129/ Кухаренко прохав змалювати Головатого. — Зберігся олівцевий ескіз Шевченка, що зображує Антона Головатого біля Неви (VII. — № 284).
С. 132. ...щоб запевне можна було визначити коли не день, так хоч місяць виїзду Шевченка з Петербурга... — Шевченко їхав у відпустку разом з Є. Гребінкою та його сестрою, ймовірно, виїхали вони з Петербурга 19 травня 1843 р. (Шевченко був звільнений у відпустку 11 травня, а Гребінка — 17 травня; найближчий день відходу пошт Білоруським трактом /614/був 19 травня); вони їхали через Гатчину, Лугу, Порхов, Великі Луки Гомель, Городню, Чернігів, Ніжин, Монастирище, Ічню — у Качанівку; з Гребінками Шевченко розлучився у Ніжині (Жур П. В. Літо перше: З хроніки життя і творчості Тараса Шевченка. — К., 1979. — С. 14 — 26). З Качанівки Шевченко поїхав до Києва, згодом, у червні 1843 р., — у рідну Кирилівку, як доводить П. Жур у згаданій монографії; наприкінці червня заїхав до Є. Гребінки на його хутір "Убіжище" під Борзною, а з ним разом 29 червня приїхав у Мосівку; не пізніше 14 липня він був уже в Яготині (там же, с. 121), найімовірніше — 2 липня, а наступного дня залишив Яготин і поїхав у с. Березову Рудку до Закревських.
С. 133. ...того ж року він був "і в Межигорського Спаса і на Хортиці..." — У Межигорському монастирі коло Вишгорода під Києвом поет побував разом з П. Кулішем та О. Сенчилом-Стефановським близько середини червня 1843 р., під час згаданого відвідання Києва, про що свідчить запис, зроблений П. Кулішем в альбомі Шевченка 1839 — 1843 рр. під власним записом пісні "Да все луги, все береги...": "1843, іюня 13, вночі на плоту, на Дніпрі против Межигорського монастиря" (VII. № 193. — С. 10). Подорож на Хортицю поет відбув, як доводить П. Жур, у першій половині вересня, виїхавши з Яготина 3 — 5 вересня; маршрут пролягав поштовими кіньми через Пирятин — Лубни — Хорол — Кременчук (тут по наплавному мосту поет перебрався на правий берег Дніпра) — Катеринослав — Олександрівськ — Нікополь — с. Покровське, що стояло на місці Нової Січі, зруйнованої за наказом Катерини II 1775 р. військами генерала П. А. Текелія. Імператриця подарувала ці землі генерал-прокурору князю Вяземському, а з 1802 до 1861 р. їх власником був придворний банкір Штигліц, той самий "мудрий німець", що садив на угноєній козацькою кров’ю землі картопельку. Звідси поет поїхав у рідну Кирилівку (П. Жур. — Там же. — С. 141 — 154).
С. 138. ...навіки пропав слід, у кого тоді ще бував Шевченко. — Окрім відвідування Ісківців — маєтку О. С. Афанасьєва-Чужбинського, Шевченко був у с. Линовиці, що належала де Бальменам, у Лубнах, у маєтку П. Лукашевича Березані, у Качанівці в Г. Тарновського, знову в Яготині, звідки поїхав на Запоріжжя.
"В Лубнах один пан покликав нас..." — особа невідома. П. Жур висловив припущення, спираючись на народний переказ, що цим кріпосником міг бути офіцер Українського уланського полку Федір Федорович Трепов, лютеранин за вірою і, певне, німець за походженням, батько петербурзького генерал-губернатора часів першої російської революції — кривавого Д. М. Трепова, згодом — варшавський обер-поліцмейстер (П. Жур. Літо перше..., с. 132).
С. 140. Нема жодної звістки про те, коли саме він приїхав в Кирилівку і чи довго там був. — Справді, документальних даних немає; але, за сімейними переказами, Шевченко приїхав до села якраз на хрестини в родині свого молодшого брата Йосипа (про це згадувала у листі до /615/ П. В. Жура правнучка Йосипа Параска Іванівна Шевченко (П. Жур Там же, с. 159 — 161) За метричними книгами Кирилівської церкви, первісток Йосипа й Мотрі Шевченків народився 18 вересня, а хрестили його 20 вересня 1843 р., і хрещеними батьком та матір’ю були "Санкт-Петербурзької Академії мистецтв вільний художник Тарасій Григоріїв Шевченко і селянка Ярина Григорівна Федора Бойченка жона" — сестра поета (П. Жур. — Там же. — с. 181). Справді невідомо, коли саме Шевченко залишив Кирилівку; під написаним у Березані у П. Я. Лукашевича віршем "Розрита могила" стоїть дата — 9 жовтня; у жовтні ж, за спогадами В. Рєпніної, Шевченко приїхав до Яготина (Т. Шевченко в воспоминаниях современников. — М., 1962. — С. 109).
Teraz po świecie blądzę szerokim... — Нині по світу блукаю широкім // Без захисту й притулку, // Чому б мав плакати — за ким і за чим, — // Ніхто ж бо за мною не плаче.
С. 141. ..."Тризну" писав Тарас не тільки р. 1843, але ще й до знайомості своєї з Рєпніною, а може, ще й під кінець р. 1842 — Поему написано в Яготині орієнтовно між 11 та 27 листопада 1843 р. (Русские пропилеи. — М., 1916. — Т. 2 — С. 208 — 210).
С. 142. ...по-українськи "Гамалія"... — Поему написано в жовтні — першій половині листопада 1842 р. (датується на підставі згадки в листі Т. Шевченка від 18 листопада 1842 р. до П. М. Корольова: "Позавчора вернувся в Петербург. Мене носив проклятущий пароход у Шведчину й Датчину. Пливши в Стокгольм, я скомпонував "Гамалію", невеличку поему...").
З Яготина і з України Шевченко вертає до столиці під кінець року 1843. — Дата помилкова: 10 січня Шевченко закінчив у Яготині портрет дітей В. М. Рєпніна (на портреті — авторська дата); найближчі три дні перебував у Мосівці, ночував в Ічні, відвідав Качанівку, Вєйсбахівку, останню декаду січня провів у Києві, де шумів тоді контрактовий ярмарок і де він познайомився з В. Білозерським, М. Максимовичем, а на прикінці січня вирушив до Кирилівки (Жур П. Літо перше..., с. 227 — 236).
С. 143. Про яке-будь єднання ідеалів поезії з "мочемордієм"... — У характеристиці т. зв. "мочеморд" О. Кониський пішов за спогадами В. Рєпніної, М. Чалого, які бачила в них переважно п’яниць та гуляк, але вніс у цю трактовку інший психологічний нюанс; пізніші дослідники, эокрема М. Драгоманов, В. Щурат, М. Новицький, побачили в поглядах цих людей відгуки західноєвропейського радикалізму (див. огляд цієї літератури у статті М. М. Новицького "Мочиморди" перед судом сучасників і досліду". — Життя і революція. — 1930. — № 3. — С. 123 — 145).
С. 144. "Обніміте, брати мої..." — У виданні О. Огоновського "Кобзарь Тараса Шевченка". Ч. І. — Львів, 1893, за яким цитує всі твори Шевченка О. Кониський, фінал поеми "І мертвим і живим..." не точний; в автографі збірки "Три літа" маємо: "Обніміте ж, брати мої, // Найменшого брата, // Нехай мати усміхнеться, // Заплакана мати. // Благословить дітей /616/ своїх // Твердими руками // І діточок поцілує // Вольними устами".
С. 145. В першій половині лютого р. 1844 Тарас рушив у Москву... — Шевченко прибув до Москви близько середини лютого, повертаючись з України в Петербург.
С. 147. ...як перебув Тарас весну р. 1844? Жодних звісток про сей час нема... — Справді, даних про цей період дуже мало: поет видав поеми "Гамалія" (Спб, 1844), "Бесталанный" (Маяк. — 1844. — № 4. — С. 17 — 30) і окремим виданням ("Тризна". — [Спб], 1844), 6 травня закінчив поему "Сова", а 17 травня — поезію "Дівичії ночі"; напружено працював над академічними програмами, здавав екзамени, розпочав працю над "Живописной Украиной".
С. 148. ...р. 1844 Шевченко рушив на Україну... — Насправді поет не залишав столиці до березня наступного, 1845 р., а виїхав на Москву разом з О. Лук’яновичем, як з певністю встановив П. Жур, 25 березня 1845 р. (Жур П. Дума про огонь. — К., 1985. — С. 19 — 24).
З другого листа княжни... — Йдеться про лист В. Рєпніної від 20 грудня 1844 р. з Яготина (Листи до Т. Г. Шевченка, 1962. — С. 39 — 40).
С. 149. "Мосівка, — писала княжна до Тараса, — нагадує мені ті сумні хвилини..." — З листа В. Рєпніної до Т. Шевченка від 3 липня 1844 р. з Яготина.
Перегодом княжна Рєпніна знов вболіває... — Далі йде часткове цитування листа В. Рєпніної, написаного у липні — вересні 1844 р., а частково — переказ вже цитованого листа від 20 грудня 1844 р.
С. 152. Тієї ж осені Шевченко був в Суботові, там змалював руїни Богданового будинку... Альбом малюнків його, зроблених р. 1844... — Йдеться про альбом малюнків 1845 р., де вміщені малюнки, зроблені під час подорожі по Полтавщині та Київщині у квітні — жовтні 1845 р.