Він уявляв собі, як піймав Гітлера і як судив його.
Зробити велику сцену, велику главу уявленого суду. Суд — це моральний кодекс Кравчини.
Кравчина і Гітлер. Кравчина і Гесс.
Розмова з Гессом( начальником концтабору). Гессу забажалося, знищивши 2 мільйони людей, побалакати з 2 000 001 жертвою. Се був Кравчина.
Через всі "Ворота" і особливо через третю частину проходитиме думка: "Відстала Європа. Передова Азія".
Отже, ми ніби пе відстала Європа, а передова Азія.
Європа має палке бажання забути про наші жертви.
Хотять забути, не помічати нас. Тому, що ми їм пе подобаємось органічно, вони хотять, аби нас не було в їхній свідомості. Вони витісняють нас в підсвідоме. Тільки політики не забувають про наше існування, загрозливе memento mori, і пильно стоять на сторожі старого європейського світу.
Старий світ боїться нас.
ОПИСАТИ БІЙ ПІД ГРАЙВОРОНОМ
//1. Артилерія.
2. Танкова атака.
3. Піхотна атака.
4. Женці.
5. Бронебійники біля річки.
6. Дівчата купаються.
7. Переходять річку вбрід і
8. Снаряди падають у річку.
9. Сцена в госпіталі (під Харковом).
10. Убита жінка в долині.
11. Жінка плаче в госпіталі там те.
12. Біля кіп цілуються та ін.
13. Несуть на носилках для гною полоненого пораненого чорта.
14. Мимо везуть померлу матір дітей.//
Описати хату Кравчини з ілюстраціями і фотографіями. Фотографії богів, святих і великих людей. Піл, піч, долівка земляна, помийниця, сіни, двір в натуральному вигляді, бувший двір з непотрібними хлівами, клунею, повіткою. Вбиральня, як дикий і непристойний (нрзб). Вбиральня на свіжому повітрі.
Колодязь. Вода.
Страва. Взагалі харч.
Ікони. Боги. Як при німцях відновлювали церкву в селі.
Як художники писали з Кравчини апостола і як се признати було йому... (нрзб).
Правда про релігію.
"Загибель богів".
Як, проте, служили в церкві, що була перероблена га крамницю промкооперації. І як нічого з сього не вийшло.
У богів пе вірили, проте тримали їх на покуті для краси і для всякого случаю.
301Х1 [19]45
Ранок пройшов у роботі з Чинир'яном над текстом вірменської картини, яку я роблю... Вдень провів бесіду з братом Героя Радянського Союзу Супруна, що прийшов до мене з Ляховецьким у справі можливого створення сценарію про брата героя. Зараз іду до Рошаля і Строєвої обідати. Вітер і холод надворі. Болить серце, і нерви напружені до краю. Невесело мені. Смуток оволодіває моєю душею. І тривога. Неначе я вмер уже, коли подумаю про Україну. Ніщо пе долітає до мене.
ЗОЛОТІ ВОРОТА
Листопад 1945 р,
III
Людина родиться для щастя й для радості, і бореться вона і діє во ім'я щастя. І розцвітає людина в щасті, а не в журбі, в світлі, а не в темряві й незнайстві, в сім'ї, а не в розлущ, і ніколи не в неволі.
Самотність людині потрібна в свій час і в своїй мірі.
Руїни обурливо огидні. Вони пригноблюють душі, і в них не хочу я шукати красу. Народ не бачить краси в руїнах. Пробував заспівати на руїнах веселу пісню. І замовк.
Благородні руїни? Не знаю. Я знаю жалюгідні руїни.
ЗОЛОТІ ВОРОТА
Листопад 1945 р.
III
Доля моя!
Світе мій великий!
Благословляю вас, що не впіймали ви мене. Що не дали мені в руки ні меча, ні клейнода, ні печаті, ні заборонного статуту. Що звільнили ви мене од тягаря управління чи його видимості, що не дали в мої руки скрижалів законів людських, не примусили забороняти, гнати, не терпіти, розлучати.
Що ношу я царство свободи в своєму серці. Що можу думати неухильно тільки про велике і піднімати природу до самого себе, аби вона відображала мою душу. Що можу радуватися малому, і сорадуватися одверто, і жаліти вільно, знаючи, що тільки через повноту й свободу жалості людина остається людиною, а не каменем з викарбувапими на ньому письменами законів людських!
Що можу простити стільки, скільки не дано простити ні одному цареві.
Я прощаю многих, многих.
Я суджу в своєму душевному трибуналі за живими законами народного лиха і прощаю...
Листопад [19]45 p.
Розмова солдат про Е.
— Коли читаю я його чи слухаю, як хтось читає, чомусь так жаль мені його стає.
— А чом?
— Скільки в цім ненависті. Подумать, отака безодня.
— І де вона в ньому береться. Тяжка і пристрасна душа. У ненависті, як у корості.
— Еге. А може, просто страх його бере, що не вистачить у нас його отруйного чуття — знаряддя.
— І я так думаю. Не вірить він в наш гнів і розум, в нашу свідомість історичного часу.
І по жаліє серця нашого, що, так одстукавши боїв чотириста аж до Берліна, мусить, якщо не перестане битись, знайти в собі ще сили для життя, для товариства...
— Для милої, браття мої, і для творення потомства. Немає в нього жалості до нас живих. Є тільки крик по мертвих. Тому й но хочу я його читать. Досить з мене мого гніву і всіх картин, що бачу вже чотири роки і сам творю обов'язок кривавий.
— Не надавайте значення. Хай пише. Нам воно нічого,
а німців дражнить...
4 / ХІ/ [19]45
Я абсолютно перекопаний, що зараз я вступив в найважливіший період свого життя, себто що зараз моя творча вартість, що все те, що я ношу в собі, все, що продумав, перетворив в образи, сформував у мислі, — є найбільше від усього, що я зробив по сей день. Мені зараз потрібно тільки одне — десять років повної фізичної сили, ясності мозку, бездоганності серця. І я сього не матиму. Мені часто здасться, що я скоро помру. Серце, мов ворог, турбує мене і пригноблює, роблячись часом таким важким, що я падаю, і то мені мало. Мене ніби тягне вже в небуття. І я вмру, не здійснений в самому головному — у книзі, що її хотів б її я оставити народу, одну-єдину книгу. Я знаю — її нікому там зараз написати. І се особливо гфигпоблює мене. Як жаль мені себе, що так мій день повечорів і сонце моє зайшло, не встиг і оглянутись.
6/ХІ/ 1945
П'ятнадцять літ обробляв я свою чи, сказати б, громадську ниву. Не жалів ні сили, ні часу. Не знав часом свят і навіть недосипаючи ночей. Все думав, як би краще знять врожай. 1 в мене родило. Був добрий хліб на 'моєму полі, були яблука в сяду і мед на радість усім, хто їв, хто хотів їсти. Один лише раз не вийшов у мене врожай. Не так якось виорав, не те посіяв чи молитву не ту прочитав, і боліла до того ж вельми голова і серце. Тоді прийшли на мою политу марним потом ниву недобрі люде, серед зів'ялого саду поставили наспіх збиту трибуну, подібну до ешафота, і, прикриваючи свій сором, а хто не сором, а недобрість чи пустоту свою, кричали голосно:
— Ось він! П'ятнадцятьма врожаями обдурював нас. Забивав наші памороки красотою труда свого. Але нам пощастило нарешті. На шістнадцятому році він викрив своє справжнє лице. Розіпніть його, розіпніть його! Ненавидьте, зневажайте! Іменем великого бога, отця панюго, — розіпніть його. Не своїм іменем, бо в нас його нема, іменем соратника...
Тоді я мовчки впав і вмер...
9 / ХІ/ [19]45
Ми єдипа в світі країна побудованого соціалізму, в якій слово "інтелігент" звучало (колись) як зневажливе слово. У пас було заведено поняття "гнилий інтелігент". А між тим інтелігент ніколи не був у пас гнилим. Навпаки, він був полум'яним, чистим, передовим. Гнилою у нас була не інтелігенція, а міщанство. Воно осталося гнилим і нестерпно смердючим і зараз, не дивлячись на високі державні посади, що воно їх посідає.
Сьогодні інтелігенція "завоювала" собі честь стояти на третьому місці після робочих і селян. Знаменний розподіл. Кажу собі: людино, пам'ятай — вища твоя мета — стати на третє місце, на місце найвище, найдостойніше, найпрогресивніше.
Люби се слово, хай буде воно твоїм символом — людинаінтелігент, бо не може бути радості життя сьогодні у країні, де тебе немає, де ти занедбана, третьорядна, фальшива чи підроблена, які б високі слова не написала па кам'яних скрижалях рука великих інтелігентів Маркса, Енгельса і Леніна.
10 / ХІ / [19]45
"ЗОЛОТІ ВОРОТА"
II
Все переходить, міняється.
Все тече. Повинуючись закону гідростатики, Тарас Кравчина прийняв форму того сосуда, в який його влили. Правда, при вливанні чимало розхлюпалось, да і влившись, і розташувавшись всіма своїми молекулами паралельно стінкам сосуда, він довго ще смердів старою попередньою посудиною приватництва, власної думки тощо. Деякі його молекули, наприклад, довго ще базікали казна-що, деякі вірили в бога, а деякі, та що й казати, хотіли б збільшити трохи присадибну ділянку, — одним словом, вещество, з якого складався Тарас Кравчина, було неоднорідне. На чому сходились, правда, усі його молекули — на фашистах. Він ненавидів їх всім своїм єством.
15 ХІІ 1945
РАБСТВО
(ТЕМА СЦЕНАРІЮ)
1. Люде, пошуки першого класу. Цвіт людського мозку — знання.
2. Війна охоплює всесвіт. Не хватило уяви у вчених. Вистачило на все: на електрони, позитрони, нейтрони. Пронизали пайтоншим аналізом доскональним мікронні всесвіти, проникли в тайни мікрокосму. І... стали.
3. Що робити? Ступати останній крок чи ні? Сказати слово — хай буде атомна бомба? Чи не сказати? В отсей роковий для історії землі момент великим ученим не прийшло на допомогу серце. Воно було глухе. Вони були духовно вбогі люде. Вони були позбавлені уяви, голосу, серця, чулості душевної. Вони були раби своїх винаходів. Слово було сказане.
4. Перед сим сперечалися дома. І все-таки мислили вони не па висоті свого винаходу, як слуги капіталу.
5. Бомба була випробувана. Резонанс всесвітній. Всесвітпі наслідки. Тільки вони вже не знали їх. Ніхто їм не рукоплескав. Не осаждали їх журналісти. Не знімали кінооператори.
Якимсь педобрим вітром повіяло по світу.
6. Вони були замкнені. Їх розлучили з рідними, з дітьми, з усім світом, їх стерегли в пишних тюрмах як соціальне небезпечних людей, якими вони справді вже стали, доторкнувшись до космічних сфер.
7. Твір їхнього духовного генія дістався злочинцям, жорстоким і дурігим правителям, що перебували по горло в атавізмі.
8. Вони знищили цивілізацію. Чи, може, й усю землю.
21 ХІ [19]46
Суд над фашистськими фюрерами є найстрашніший і найзловісніший процес, який будь-коли відбувався в історії людства. До такого дикого занепаду людство ще не доходило. Під час війни ми всі міряли події боями, пожежами, звірствами чи проявами інших ганебних блюзнірств з боку німців... І тільки зараз па процесі в Нюрнберзі виявляється, виникає з-понад усіх масштабів звірювань, нещастя, мук і страждань, з усього, що творилося в Європі і по всьому світі, з усього, що творилося в Німеччині, тільки зараз постає на цілий свій зріст справжня картина фашизму, справжня суть світової трагедії...
Потрібні антиподи Гітлера, нові світлі німецькі генії, і не один, а много, які б осяяли людство чистим промінням такої незміримо високої творчості, такої радості і чистоти, яка могла б заповнити всі бездонні провалля зла, що вчинив народ німецький світові, родивши Гітлера.