Прошу без сварок, дотепів і тому подібного. Мир і радість мусить бути. Правда, тату?
Карпо Федорович. Правда, доню. Ох, правда... Та яке шипуче...
Наталя Павлівна. Стійте, тату, не пийте, я хочу наперед сказать слово. Прошу слова! Прошу слова! Андрій Карпович. Просимо, просимо. Тось (піднімаючи чарку). Слухаєм.
Наталя Павлівна. Ах, Досі немає! Ну, нічого. Панове, вип'ємо за те, що дає радість. Андрій Карпович. Ур-ра!
Наталя Павлівна. Чекайте! За все, що дає радість, що б воно не було! Що б воно не було: брехня, правда, любов, ненависть, хвороба, навіть... навіть смерть! Добре?
Всі нерішуче дивляться на неї.
Наталя Павлівна. Ну? За все, що дає радість! Не хочете?
Андрій Карпович. Мамуню! Радість — річ чудесна, але брехня, хвороба, смерть...
Наталя Павлівна. А коли вони дають радість? Радість, чуєш? Велику, довгу...
Тось. За радість — ура, а за брехню... геть!
Наталя Павлівна. Ха-ха-ха! Ах, ви ж... Страуси мої! Страуси!
Іван Стратонович. Ур-ра за все, що дає радість! Наталя Павлівна. Браво, Іване Стратоновичу! Я п'ю з вами!
Андрій Карпович. Е, чорт його бери, подумаєш! І я ур-ра! Ур-ра за все, що дає радість! Наталя Павлівна. Молодця, Адю! Тось. Саню! Тільки за радість і правду! Саня (нерішуче). Я не знаю.
Андрій Карпович. Пий за все! От подумаєш. Головне пий, а за що — потім розбереш. За радість пий, яка зараз є. От і все.
Наталя Павлівна. А ви, татуню, за що? Га?
Карпо Федорович. Щоб було добре.
Наталя Павлівна. Значить, з нами. Ур-ра!
Т о с ь. Ні, з нами.
Наталя Павлівна. Нічого подібного, вони занадто молоді, щоб пить з вами. Правда, тату?
Карпо Федорович. Правда, доню.
Наталя Павлівна (радісно). А що? Ага! Урра! Тосю, давай другу пляшку. Тепер вип'ємо за спочинок, ти хий, мирний спочинок. Правда, тату? Тихий, тихий, щоб... Ех! Ну, все одно. Лий, Тосю!
Карпо Федорович. А смачне, нехай йому...
Андрій Карпович. Смачне, тату? Та й гроші смачні. Десять рублів одна ця пляшечка!
Карпо Федорович (злякано).Та бійся бога!
Саня (смішливо). Ха-ха-ха!
Карпо Федорович. Та хай воно йому скисне... Десять рублів? (Дивиться на свою шклянку). Та за десять рублів я б ціле село упоїв так, що дороги б додому не знайшли... А нехай тобі... Шампанське зветься?
Андрій Карпович. Шампанське, тату.
Тось. Бережіться! Підставляйте чарки!
Наталя Павлівна застигло, задумано стоїть з чаркою в руці.
Тось. Наталю, що ж ти, чарку давай!
Наталя Павлівна (стріпнувшись). Ах, чарку? На!
Андрій Карлович. Задумалась?
Наталя Павлівна. А Досі все нема. Треба, щоб сьогодні всі були. Завжди скривджена. Навіть тут.
Саня (вибігає на балкон, дивиться). Нема.
Тось. Нічого, колись іншим разом і вона вип'є. (Дивиться на Івана Стратоновича).
Андрій Карпович. Ха-ха-ха! Іване Стратоновичу, чого ж Тось на вас дивиться?
Іван Стратонович (з насмішкою дивиться на То-ся). Треба ж і йому щось сказать.
Саня. Ой, як їм не докучить гризтись от так щодня!
Тось. Кого люблю, того й б'ю, Саню.
Іван Стратонович. От іменно.
Наталя Павлівна. Ви знов? Краще пийте. Тепер, панове, знаєте що? Давайте всі сядемо.
Андрій Карпович. Так. Та що буде?
Наталя Павлівна. Це значить, щоб у цій хаті все добре сідало.
Іван Стратонович. А як буде добре стоять, то не годиться?
Наталя Павлівна закриває очі рукою, мовчить.
Андрій Карпович (тривожно). Тасю! Тобі погано?
Наталя Павлівна (глибоко зітхаючи). Голова трішки закружилась.
Карпо Федорович. Вино в голову вдарило.
Наталя Павлівна. Еге ж... Ну, все одно, панове, будемо стоять. Тільки давайте заспіваємо щось поважне, урочисте, тихе... Мені хочеться чогось такого поважного.
Іван Стратонович. "Як умру..."
Наталя Павлівна (здригнувшись). Ой, ні! Не хочу!
Карпо Федорович. Ну, так "Ой сів пугач" 2.
Співають.
Наталя Павлівна (знов затуляє очі рукою. Раптом зриває її, блискає очима й голосно, дзвенячим голосом кричить). Ой, панове, я впилась! Я впилася. Ха-ха-ха! А Досі все немає... Панове! Я хочу вас всіх розцілувати. Всіх, всіх! Я впилася і хочу всіх розцілувати. Татуню, вас першого: ви — мій тато, і я вас першого розцілую, розцілую. (Жагуче цілує). Татуню мій, татуню. Прошу не сміятись з п'яної! П'яний, як малий. Правда, тату? (До Андрія Карповича). Тепер тебе, Адю... Ти не сердишся на свою жіночку, що вона впилася, ні?
Андрій Карпович. Ха-ха-ха! Я сам п'яний! (Здивовано), їй-богу, панове, п'яний! Це знаменито. Цілуй мене, жіночко, цілуй. Ми всі з радості п'яні. (Цілуються).
Наталя Павлівна. Саню! Тебе цілую за правду. Хай живе правда і Саня з нею! (Цілує. До Тося). І тебе, вогнику, за правду! Ти вогник... (До Івана Стратоновича). І хмару нашу, і хмару. (Цілує). Це ще не доказ. Доказ потім... Ха-ха-ха! Ой, п'яна... А Досі немає. Ще Пульхеру, піду Пуль-херу цілувать. (Кличе в двері). Пульхеро! Пульхеро... Ідіть сюди, я вас хочу поцілувать. (Сміються). Прошу не сміятись.
Входить Пульхера.
Наталя Павлівна. Пульхеро, ви також повинні випить за нашу радість. І я вас поцілую. Тосю, дай Пульхері шампанського.
Тось. З великою охотою. (Підносить).
Пульхера. А воно, може, таке кріпке, що уп'юся.
Тось. Ні, од нього тільки співають.
П у л ь х е р а. Е, як так, то хай же і я заспіваю. Ну, давайте... Хай же бог посила щастя, здоров'я і многії літа дому цьому.
Наталя Павлівна (серйозно). Хай, Пульхеро!
Пульхера (теж серйозно). Хай цвіте, як весна, а родить, як земля. Щоб наша доля била, як з криниці вода. Пошли, боже! (П'є).
Наталя Павлівна. Пошли, боже!
Пульхера. Ой, та й чудна ж яка... А добра, щоб її побільше. (Вертає чарку).
Наталя Павлівна. А тепер я вас поцілую, та й давайте обідать. (Цілує).
Пульхера. То давать обідать?
Наталя Павлівна. Ах, Досі ще немає. Ну що вона там так засиділась? Почекаймо ще трохи, Пульхеро. Ох, упилась я, панове, аж голова крутиться. (Сідає й схиляє голову на руку).
Андрій Карпович. Мамуню, може б, ти трошки полежала?
Наталя Павлівна мовчить.
Андрій Карпович. Чуєш, мамусю?.. Полеж трошки, це вино вдарило з непривички в голову. (До всіх). От мені й самому ніби закрутило... А вам, тату?
Карпо Федорович махає з посмішкою рукою. Саня й Тось одійшли до балкона.
Іван Стратонович хмуро слідкує за Наталею Павлівною.
Наталя Павлівна (встаючи, помалу, чудно обводить всіх очима, зупиняється на Тосеві й Сані, посміхається і рівним, тихим голосом говорить). Ні, піду, мабуть, прийму лавро-вишневих капель: може, трохи заспокоять. Дуже в голову вдарило.
Андрій Карпович. Прийми, мамуню, прийми. Ти страшенно бліда, й очі так блищать,, що аж моторошно. (До батька). З непривички.
Карпо Федорович. Атож...
Наталя Павлівна (підморгує з блідою посмішкою на Тося й Саню). А тим якраз навпаки.
А н дрій Карпович. Ха-ха-ха! Е, тим якраз навпаки... А вам як, Іване Стратоновичу?
Іван Стратонович (хмуро). "Чудесно, знаменито".
Андрій Карпович (добродушно грозиться). Ну-ну! Вже перекривляєте...
Наталя Павлівна (схопившись за серце). Ні, треба прийнять. (Твердо й рівно йде в свою кімнату. По дорозі бере мокрий рушник).
Андрій Карпович. Прийми, мамуню, прийми. Ну, й справді, ця Дося як піде, так наче по смерть. Я уже обідав би, їй-богу. Саню, там не видно Досі?
Карпо Федорович. Та не перебивай їм.
Андрій Карпович. Нічого.
Саня. Досі? Ні, не видно.
Андрій Карпович (лукаво). Пішли б ви, може, пошукали її, Іване Стратоновичу?
Іван Стратонович мовчки, важким зневажливим поглядом дивиться на нього.
Карпо Федорович. Сама прийде, не заблудиться. Андрій Карпович. Чого ви на мене так дивитесь?
З кімнати Наталі Павлівни раптом чується страшний крик.
Андрій Карпович (схоплюючись злякано). Що таке?!
Всі кидаються до дверей її кімнати.
Наталя Павлівна (вбігаючи бліда, кидаючися до Андрія з мокрим рушником в руці). Адю!.. Нічого... Не лякайся. На на голову.
Андрій Карпович. Та що таке?! Чого ти кричала?
Наталя Павлівна (хитаючись). Саню! На... На голову йому... Швидше... Швидше...
Саня (хапає рушник, кладе на голову Андрію Карповичу). Ой боже!.. Андрійку! Андрійку. (Сама дивиться на Наталю Павлівну).
Андрій Карпович (одбиваючись). Одчепись! (До Наталі Павлівни). Та що з тобою? Що сталось?!
Наталя Павлівна. Саню!!. Держи... Нічого... Я... Я помилилась... Я замість капель... Випила... ціаністого калію... Саню... Голову його...
Андрій Карпович помалу весь опадає й падає додолу.
Тось (до Наталі Павлівни). Тасю! Боже!
Іван Стратонович (кидаючись до Наталі Павлівни, люто до Тося). За лікарем!! Швидше!!
Наталя Павлівна. Тосю!.. Пам'ятай слово... (Страшно мучиться, але ледве стогне).
Тось хапається за голову й біжить з хати.
Наталя Павлівна (тихо до Івана Стратоновича). Це... доказ... Тепер віриш? Бережи їх. Ох! (Витягується й помирає).
Андрій Карпович сидить долі з тупо, безглуздо витріщеними очима.
С а н я (з жахом давить йому голову рушником і шепоче). Боже мій!.. Боже мій!..
Карпо Федорович застиг на одному місці. Хутко вбігає Дося. Бачить все і кам'яніє.
Завіса