Згідно з "ученням" товариша Мирона, ходить в публичні доми ні в якім разі не ганебно, а, навпаки, похвально й варто переймання.
— Це брехня! — раптом гукнув і з кутка увесь почервонілий Коля.
На його зашикали. Але Іона подивився в його бік і, посміхнувшись, сказав:
— Навіть немовлята стають в оборону товариша Мирона.
— Ви — самі немовлятко!
— Тихо! Тихо!
Іона заговорив далі:
— Друга воля, — воля "праці" простітуток. Ця праця не тільки не принижуюча, та шкідлива, не тільки не заслуговує догани, але, навпаки, є добродійна для громадянства, — рівна праці поета та фільозофа, й заслуговує заохочення. З огляду на це товариш Мирон завзято рекомендує робітникам усіма засобами піддержувати простітуцію. Одним з таких засобів він вважає організацію професійних спілок "працюючих" простітуток. Нехай збори зауважать: не боротьбу, але підтримку та розвинення цього добродійного та користного інстітуту.
— І це брехня! — знову гукнув Коля.
— Колю! — крикнула Катерина Андрієвна. — Коли ти ще скажеш хоч одне слово, підеш вчити уроки. Почувся сміх.
— Це слабо! Хай не бреше!
Мирон все так само крутив вуса.
— Коли я брешу, товариш Мирон може спростувати мої, слова, — починаючи червоніти, сказав Іона. — Товаришу Мироне! Брешу я чи ні?
Всі обернулися до Мирона.
— Продовжуйте... — неясно посміхнувся він.
Іона з посмішкою, хитнув головою, подивився в папірець і казав далі:
— Третя воля — вільне кохання. Нехай шановні збори зауважать, що діяльність товариша Мирона поширюється на певну область. Під назвою "вільне кохання" у товариша Мирона власне мається на увазі воля сексуальних, чисто фізичних зносин. Згідно з "вченням" товариша Мирона ця воля є нова форма родини, бо стара родина оджила своє. В цілях пропаганди цієї "нової" форми товаришем Мироном улаштовуються серед робітників деякі збори, на яких пропагується й "пробний шлюб", себ-то співжиття на час (також дуже зручна форма шлюбу, як збори можуть собі уявити.) Після цього шлюбу, очевидно, простітуція також дістає підтримку натурою.
Оля великими здивованими очима дивилась то на Іону, то на Мирон та Хведора. Хведір сидів червоний потирав руки, що з ним бувало завжди, коли хвилювався, чи збірався промовляти.
— На ціх робітничих зібраннях улаштовуються инші діла того ж сорту. Він, Іона, міг би для пояснення назвати їх відомою назвою ліг в "вільного кохання",тільки не у гімназістів, але у робітників.
— Це неправда! — несподівано тихо вихопилось у Олі.
Всі обличчя повернулися до неї. Вона густо почервоніла, але твердо дивилася на Іону своїми великими боязкими очима.
— Неправда? — здивувався Іона.
— Тихо! — застукотів голова.
— Так, це неправда! — раптом з другого боку обізвався Хведір. І, хвилюючись, навіть устав.
— Ці самі, як ви сказали, ліги у мене збіраються, але... нічого цього нема... Це... Ми для спочинку... Щоб стісняти кого-небудь, цього, дійсно, нема, але... пробних шлюбів не заводимо... Мирон Антонович дуже часто буває, але щоб... Ріжне, звичайно, говориться, але не так... Це, вибачте, невірно ви казали. І це дуже образливо. Робітник також людина й розваги хоче... Одною політичною економією важко... Це... так... Недобре!
Він сів і втер лоба.
Мирон все так само посміхався та крутив вуса. Тільки очі блистіли гостро.
Іона трохи зніяковів, але зараз же обійшовся. Голова стукотом припинив шепотіння. Іона казав далі.
Звичайно, він може помилятись відносно характеру ціх зібраннь і взагалі цілої діяльности товариша Мирона, але зібраннє, що зараз відбувається, власне для того й скликано, щоб вияснити. Він, Іона, сподівається, що товариш Мирон вкаже сам на помилки реферата. А поки що він буде продовжувати... За четверту волю, власно: волю від контролі громадянства в справах кохання, себ-то відкидання навіть цівільного шлюбу. Власне кажучи це — ріжновидність "пробного шлюбу". Зібраннє, звичайно, може оцінити, оскілько ця воля нова та корисна... До того ще одна: воля від інтелігенції. Товариш Мирон гадає, що інтелігенція не повинна грати ніякої ролі в робітничому рухові. Тому...
— Фе, як бреше! — обурено крикнув Коля й демонстраційно вийшов з вітальні.
Всі посміхнулись.
— Тому товариш Мирон, не дивлячись на повторні заклики, не хоче увійти в комітет. Комітет же має відомости, що товариш Мирон веде, наприклад, агітацію за організацію робітничої газетки, яка велася-б самими робітниками. На скільки це продуктивно та користно для руху, збори можуть самі оцінити. Але він, Іона, хоче цім вказати тільки на певну міщанську, анархичну тенденцію діяльности товариша Мирона. Коли все приведене не вірно, нехай товариш Мирон призволить вказати, в чому саме полягає відхиляння від істини.
Іона закінчив і одійшов до Сергія. Той щось зашопотів йому зараз же у вухо. Іона захитав головою, згожуючись.
Всі обличчя були звернені до Мирона. Де хто шопотівся між собою. Непартійні переглядались. Редактор уважно, з помітною цікавостю розглядав Мирона.
— Чи бажаєте ви дати пояснення, товаришу? — звернувся до останнього голова.
— Так, я бажа-а-ю дати пояснення, — закладаючи руки за спину й від того трохи перехиляючись наперед, одповів Мирон. І тому що в обличчі з'явився вираз злістно-веселий, хижий, то здавалось, він збірається стрибнути на когось.
— Прошу, — дозволив Кит.
Мирон підождав хвилинку, поки затихне зовсім, і неголосно почав:
— Това-а-риш Іона допустив в свойому, докладі невеличку поми-и-лочку. Замісць мої-ї-їх поглядів виклада-ав, пе-евно, свої... Це часто трапля-ається з "артистами". Крім цього, я більше нічого не маю сказати.
— От власне! — голосно зареготав Коля, який знову повернувся. Іона насмішкувато усміхнувся.
— Ви одкидаєте, таким чином, все, що говорилося товаришем Іоною про вас!? — раптом всім тілом повернулася Дара до Мирона. Очі їй дивились майже грізно, ніздрі підіймались.
— Тихо, панове! — спинив голова. — Так неможна, треба прохати слова. Говорить товариш Мирон.
Мирон чудно подивився на Дару.
— Так, я заперечую.
— Але це ж...
— Панове! Так не можна! Товариш Мирон, ваше слово.
Мирон одвернувся від Дари.
— Таким чином, пано-о-ве, — знову почав він, мені здається, ми можемо закінчити наше засідання. Питання вичерпано.
— Ловко! — пробурмотів хтось насмішкувато.
— Дозвольте, товаришу! — раптом сердито втрутився Сергій. — Нам всім відомо, що саме ці погляди ви завжди висловлюєте й мало не за погляди партії виставляєте їх. Так неможна. Ми хочемо поясненнь.
Мирон усміхався.
— Ви хочете знати мої погляди на ці питання, чи те, що я кажу робітникам?
— Це одне й те саме, сподіваюсь...
— Ні, не зовсім. Так що вам бажано?
Мирон вже не тяг слова. Рухи зробилися різкими, поривчастими, в очах сяли веселі мстливі іскорки.
— Те, що ви, звичайно, говорите робітникам. До останнього нам немає діла! — також різко сказав Сергій.
— Добре! Я, їм кажу слідуюче: коли робиш що небудь, роби цілим єством своїм. Ні розумом, ні чуттям, але й тим і другим разом. Думка проста, а ні трішки не крімінальна. Правда? І ілюструю її всім тим, про що так дотепно казав товариш Іона. Тільки ілюструю. Суть не в ілюстраціях, а в думці. Наприклад. Візьмемо, хоч би цю саму простітуцію й цього самого товариша Іону. Він, звичайно, ходить до простітуток і звичайно...
— Не судіть по собі! — спалахнув Іона.
— Ви не ходите? — здивувався Мирон.
По зборах пройшов гомін обурення.
Мирон неначе не помітив нічого. Тільки в губах промайнула веселість.
— Прошу осіб не торкатись! — строго зауважив голова.
— Мене це дивує... підняв брови Мирон. — Тижнів зо три тому товариші Петро, Рисецький і товариш голова разом з вами були в публичному домі... Хіба не так, товаришу, Петре?
— O, j-а-а... — по німецьки протяг Петро таким тоном, неначе гордився, що був, і поважно розправив невеличкі вусики.
Голова та Рисецький почервоніли. Іона ж швидко ступив уперед і, змахнувши рукою, закричав:
— Я ходив туди, щоб спостерігати таких... як ви та ваш товариш Петро! Можете навіть у його запитати!
— Цілком вірно! — поважно та безтурботно підтвердив Петро. —Товариш Іона тільки потримав на колінах маленьку грішницю й в чистоті пішов собі. Ми ж усі лишилися.
Почулись вигуки обурення та сміх. Коля щось гарячково й голосно почав доводити Жені.
— Це низько і гидко! — раптом швидко з обуренням підвелась в кутку Віра. — Це звичайна манера пана Мирона відповідати на неприємні для його запитання. Ми не маємо бажання тут слухати про всяку мерзоту! Чуєте! Ви відповідайте на поставлені запитання. Голове! Слідкуйте ж за порядком зборів!
Голова шепотівся з Сергієм. На вигук Віри обернувся й постукав олівцем об стіл. Гарні очі йому злісно блестіли, з щок не зійшли ще червоні плями.
Мирон, здавалось, милувався з усього, що робилось і з цікавостю приглядався до обличчь. На вигук Вірин посміхнувся.
— Товаришу Мироне! Чи бажаєте ви відповідати на запит організації? — раптом різко спитав голова. У вітальні затихло.
— Я ж, одповідаю, — сказав Мирон.
— В такому разі прошу осіб не торкатись. Це не є відповідь. Ваше слово.
— Вам же запитання поставлено ясно, — закричала знову Віра, — не крутіться та відповідайте: чи ви визнаєте в простітуції зло чи ні?
— Визнаю, — усміхнувся Миром.
— А-а ... В чому ж це зло?
— В чому? Хм... Багато де в чому... Ну, хоч би в тому, що "порок торжествує, а чеснота принижується. Що топчеться моральність, що людиною користуються, як яким небудь мужиком в поміщицькій економії.
Віра зблідла й сильно закусила губу.
— А ще в чому? — не зводючи з його потемнілих очей, глухо, погрозливо кинула.
— Ще? Хм! Хіба мало в чому? — потиснув він плечима. — Ну, скажемо, ще хоч би в тому, що ні одна порядна жінка не гарантована від зради чоловіка з цими тваринами. Ні одна мати не може бути покійною за свого сина. Ні одна порядна панна не може ввечері вийти на вулицю, щоб не наткнутись на ціх падших. І мало того, вони иноді мають нахабство з'являтися в порядну родину! Хіба це не зло? А турботи багатьом жалосливим паням, які притулки впоряжають.
Катерина Андрієвна почервоніла.
— Хіба це не зло? А дідусям деяким хіба не турбота? Мені трапилось якось чути про одного поважного, високоморального дідуся, який до того запалився братською любовью до одної "тварі", що до насильства мусів був удатися.