Пробувала якось культкомісія вчити робітників-українців їхньої рідної мови... Оголосила запис у гурток, та на цьому й захолола..."
Та й хто ж заохочуватиме робітників, коли секретар ЦК робкомгоспу[58] т. Ратманов пропонує:
– Писати протоколи РКК та інше не українською мовою, як перше, а російською...
– Чому?
– Щоб більше читали! – відповідає спритний секретар.
Ще один з багатьох фактів: на Центральній київській електричній станції половина робітників – українці.
"Дехто з робітників привчається вже й починає говорити українською мовою, але як піднімуть навкруги на сміх – зараз почервоніє і зніяковіє".
А що робиться по бібліотеках?
Робітники вимагають українських книжок.
– Українських немає, – відповідають бібліотекарі.
– Чому?
– А. де ж їх узяти?
Хіба не бачите, товариші, яку колосальну роботу провадить ДВУ, скільки українських книжок навкруги?!
А на київському заводі "Клепкий чавун" лише шість відсотків українських книжок, а читачів-українців, за свідченням самого бібліотекаря, тридцять відсотків!
Он в Одесі райком профспілки металістів припиняє працю українського гуртка тільки через те, що він коштує двадцять карбованців на місяць.
***
Мимоволі доводиться згадати й відновити старе, напівзабуте жорстоке й хльостке слово "саботаж".
І нещадно плямувати цим словом усіх тих головотяпів, хто свідомо чи навіть несвідомо, через власне глупство, забуває категоричні директиви влади про українізацію.
І хай зараз, як колись за часів боротьби на революційних фронтах, всі, на кого ляже це важке й ганебне слово, будуть для нас не друзями й співробітниками у великому будівництві, а язвами на тілі наших днів, які треба винищити, випалити розпеченим залізом.
_________________
("Культробітник", № 11, 1928).
"Оргвисновки"
Коли звичайні ліки вже не допомагають, тоді лікарі вживають останнього заходу: вони роблять хірургічну операцію...
От, наприклад: "організаційні висновки", або просто "оргвисновки". Чули про такі ліки? Ні? Так послухайте!
***
Раніше було так:
– Слухайте, товаришу, може б ви українізувалися?
– Що таке? Як ви сказали? Українізуватися? А навіщо це? Кому то потрібно? Хто то видумав? Для кого українізуватися?
– А для того, хто оре та сіє. Двадцять вісім мільйонів їх в Україні – отих, що орють та сіють.
– Мгм... Дійсно!
– Ну, так як же, будете українізуватися?
– Добре! Ми подумаємо... Розміркуємо... Порадимось...
***
Через пів року.
– Ну як? Українізуєтесь?
– Ах, товаришу, у нас тут серйозна робота, а ви з дурницями лізете!
– Дурниці? А двадцять вісім мільйонів?
– Ми про це вже думали. Але ми не погоджуємось з мовою. То галицька мова. А ми визнаємо тільки шевченківську. Постановили поволі шевченкізуватись.
– Ну, добре! Спробуйте хоч шевченкізуватись!
***
Ще через пів року.
– Ну, як справи? Шевченкізувались?
– Ще. Незабаром почнемо. Чекаємо на "слухали – ухвалили".
– А директиви про українізацію читали?
– Як же, як же! Слухаємо й підкоряємось. Завтра почнемо...
***
Минуло ще пів року.
– Ну, як з українізацією, товариші?
– Вже! Шевченкізувались. "Минають дні, минають ночі, минає літо, шелестить..."
– Чекайте, чекайте, це не годиться.
– Як не годиться? "Садок вишневий коло хати..."
– Ні! На підставі розпорядження... даємо вам умовний термін...
–?!?
***
Ще пів року минуло.
– Ну як? Українізуєтесь?
– Ого! Подивіться: підручники, словники, посвідчення...
"Після губних шелестівок п, м, в, б перед йотованими пишеться апостроф".
– Слабо!
***
Ще через пів року.
– Товариші! Роботу вашої установи досі не українізовано. На підставі і так далі... ми примушені вжити оргвисновків.
Тепер ви розумієте, що то є оргвисновки?
Ні, не розумієте? Так слухайте.
***
– Хочу взяти у вас в бібліотеці якусь українську книжку!
– Українських нема. Не держимо.
– Ой, горенько! Чому?!
– А. навіщо, коли в нас і російських книжок сила-силенна?
– А. робітники питають українські книжки?
– Та, звичайно, питають. Але де ж їх узяти, ті українські книжки?
– У ДВУ.
– Невже в ДВУ є українські книжки? От спасибі, що сказали! Треба записати. А скажіть, будь ласка, що таке ДВУ?
– Державне видавництво України.
– От спасибі. Так ми той...
***
Ну, тепер ви розумієте, читачу, що таке "оргвисновки"?
Ще й досі не зрозуміли?
Тоді дозвольте пояснити!
Коли бездушна, безглуздо вперта, засмоктана бюрократично-
русотяпським багном людина свідомо, по-чиновницькому, брутально відмовляється виконувати директиви влади й партії про українізацію, – тоді їй, отій людині, ввічливо кажуть:
– Або працюй з нами, за нашими методами, або... або... катісь, товаришу!
Оце й є "оргвисновки".
Останній захід – хірургічна операція.
_______________
("Культробітник", № 8, 1928).
[1] "Кунст і Альберс" – товариство, яке відкрили німці з Гамбурга Густав Кунст і Густав Альберс на Далекому Сході Російської імперії і яке проіснувало до 1930-х років.
[2] Канашка – фамільярне позначення жінки, яке виражає схвальну оцінку й захоплення її пікантною зовнішністю.
[3] Унтер-ден-Лінден – один із найголовніших і найвідоміших бульварів Берліна.
[4] Хацеерка – розмовна назва Харківського центрального робітничого кооперативу.
[5] Шевйот – дорогий сорт м'якої, легкої, трохи ворсистої шерстяної або напівшерстяної тканини.
[6] Екрю – блідо-сіро-жовтий або світло-сіро-жовто-коричневий колір, колір невідбіленого шовку або льону.
[7] Гестка (діал.) – кокетка; верхня відрізна частина сукні чи блузки, до якої на висоті грудей пришивається нижня частина одягу.
[8] ТеЖе – трест "Жиркость" (згодом Трест жирової промисловости), який об'єднував миловарні й парфумерно-косметичні підприємства.
[9] Шимі – бальний танець, різновид фокстроту.
[10] ЦРК – Центральний робітничий кооператив. Сільбуд – сільський будинок, сільський клуб. Комуністична академія – вищий навчальний заклад і водночас науково-дослідний заклад в СРСР; діяла у 1918-1936 роках, потім приєднана до Академії наук.
[11] Позика індустріалізації – одна з державних внутрішніх позик, які були важливим інструментом фінансово-економічної політики держави, додаткове фінансове джерело проведення масштабних перетворень радянської економіки у 1920-х роках.
[12] "Кирпичики" – знаменитий російський міський романс початку ХХ століття, одна з найвідоміших "дворових" пісень.
[13] ВУРПС – Всеукраїнська Рада професійних спілок.
[14] Завсільбуд – завідувач сільського клубу.
[15] РАТАУ – Радіотелеграфне агентство України.
[16] НОП (наукова організація праці) – процес удосконалення організації праці на основі досягнень науки і передового досвіду.
[17] Мається на увазі письменник-гуморист Василь Чечвянський (Василь Губенко), рідний брат Остапа Вишні (Павла Губенка).
[18] Головна вулиця Харкова Сумська з 1919 року і до закінчення Другої світової війни тимчасово носила назву вулиці Карла Лібкнехта.
[19] Натяк на київське літературне угруповання МАРС (Майстерня Революційного Слова).
[20] Ботифон – різновид російського більярду.
[21] Скрипник Микола Олексійович (1872-1933) – нарком освіти УСРР у 1927-1933 роках. Літературні організації теж підлягали Наркомосу.
[22] Вершок – міра довжини, що дорівнює 4,4 см, застосовувалася до запровадження метричної системи мір. Двовершкова – приблизно 9 см.
[23] "Авангард" – літературно-мистецьке угруповання українських письменників, художників, композиторів та ін. митців, яке ініціював і очолював Валер'ян Поліщук. Діяло в Харкові в 1926-1930 роках. Видавало свій журнал, вийшло три числа під різними назвами: "Бюлетень "Авангарду"", "Мистецькі матеріяли "Авангарду"", "Авангард 3". Леонід Чернов належав до "Авангарду" і цей фейлетон опублікував у його друкованому органі.
[24] "Нова генерація" – щомісячний ілюстрований літературно-мистецький журнал лівої формації мистецтв, орган українських панфутуристів. Виходив у Харкові протягом жовтня 1927 – грудня 1930 року. Відповідальний редактор – Михайль Семенко.
[25] ВУСПП (Всеукраїнська спілка пролетарських письменників) – літературна організація, діяла у 1927-1932 роках. Пропагувала інтернаціональну пролетарську літературу і боротьбу з націоналістичними дрібнобуржуазними ухилами, представляла позицію партії в літературі.
[26] "Молодняк" – масова літературна організація, спілка комсомольських письменників, заснована з ініціативи ЦК ЛКСМУ. Діяла в 1926-1932 роках. Солідаризувалася з ВУСПП, провідник партійної лінії в літературі.
[27] Дефензива – охоронне відділення й охоронна поліція в Польщі в міжвоєнний період.
[28] Окрвиконком – окружний виконавчий комітет.
[29] Єрмілов Василь Дмитрович (1894-1968), Петрицький Анатолій Галактіонович (1895-1964), Падалка Іван Іванович (1894-1937) –українські художники, представники українського авангарду.
[30] "Седі" (1926, реж. Валерій Інкіжинов) за п'єсою Сомерсета Моема і Джона Колтона, "Золоте черево" (1926, реж. Лесь Курбас) Фернана Кроммелінка – вистави театру "Березіль".
[31] "Мікадо" (1927, реж.