Отака модниця вона була, та дракониха!
– Ми раді познайомитися з надзвичайною красунею, – хитра Оксана присіла в поклоні й низько нахилила голову, щоб уголос не розреготатися. – Ви, напевно, найгарніша… м-м… пані поміж усіма панями драконячого роду.
– Яка вихована дівчинка! – здивувалася дракониха й замахала хвостом.
– Нема чого їй уклонятися, – похмуро зауважив Оксані Славко. Йому все це страшенно не подобалося. – Ми прийшли до вас у гості, сина вам привели, а ви, здається, збираєтеся поласувати людським м'ясом?
– Який невихований хлопчик! – насупилася дракониха і вдарила хвостом об землю. – Гей, слуги! Киньте його до вежі зі слонової кістки!
Не встигли вони й оком моргнути, як налетіла хмара кажанів і понесла Славка на верхівку замку до вежі зі слонової кістки. Допіру був тут – і вже нема!
– А дівчинку відведи до кімнати для гостей. Вона мені подобається. – І дракониха пішла до замку.
– Зараз же відпустіть Славка! – отямившись від несподіванки, закричала Оксана. – Неподобство!
– Коли я огороджував парк у країні нетів… – почав паркан.
– Та зажди ти, – пирхнув Тишко й почав заспокоювати Оксану. – Ніхто не посміє скривдити Славка. Я зараз піду й усе поясню. Мама в мене тільки на вигляд грізна, а насправді добра. Ось побачиш.
І він повів засмучену Оксану до кімнати для гостей. Паркан категорично відмовився йти з ними. Він сказав, що буде спостерігати за вежею, щоб нічого не сталося.
Ось так зустріли хлопців у Тишковому домі. І це після всіх пригод!
Грізний дракон Дра
Тишко пішов до мами. І хоча він тривожився за своїх друзів, головною його думкою було те, що він уже вдома. Дракончик ніжно терся об мамину колючу шкіру, дивився в її прекрасні очі, й вона здавалася йому найкращою з-поміж усіх мам на світі.
Вони сіли на дивані, й Тишко почав розповідати. Дракониха скрикувала в страшних місцях його розповіді. І нарешті погодилася, що Славка треба випустити.
Щойно вона хотіла було погукати слуг, як потемніло у вікнах, пролунав грім, блиснула блискавка. І просто у відкрите вікно – не вікно, а цілі ворота! – залетів тато, грізний дракон Дра.
Знаєте, щоб не боятися драконів, до них треба звикнути. Величезний, у зелених гострих шпичаках, із високим кістяним гребенем на спині. Зі складаними, як у коника, крилами обабіч тулуба. А як розгнівається – із роззявленою зубатою пащею, з якої вилітає полум'я. Дракон, звичайно, не красень, але не треба поспішати з висновками. Адже колись Дра сподобався своїй майбутній дружині, мамі нашого Тишка.
Та й Тишка полюбили діти. А він був такий самий, як і його тато, тільки менший.
Значить, справа не в зовнішності.
Хоча, як по правді, страшно вперше побачити дракона.
Я, наприклад, зустріла Дра в неділю в нашому гаю. То я впустила кошика із суницями й чкурнула відтіля мов заєць.
Потім мені було ніяково за своє боягузтво, а Дра дуже перепрошував за свою несподівану появу.
Узагалі-то, він дуже багато знає, цікаво розповідає, і ми з ним довго балакали, я мало на останню електричку не запізнилася. Але вам, дітки, раджу бути обережними, якщо зустрінете дракона, – ану ж він у кепському гуморі. Як, наприклад, зараз.
Побачивши сина, Дра нічого не сказав, а замахнувся лапою і такого ляща йому дав, що той відлетів у куток і дуже боляче стукнувся там об стіну.
– Щоб не пропадав хтозна-де! – суворо мовив тато. Він дуже пишався своїми педагогічними здібностями і вважав, що виховує сина правильно. Добряча прочуханка бешкетнику ніколи не завадить. Ну що з нього взяти, одне слово – дракон!
Тишко потер забите місце й розтулив рота, щоб сказати щось, але дракон нетерпляче перебив:
– Обідати!
Аж Тишко збунтувався.
– Чому зі мною не вітаються, коли я повернувся з такої небезпечної подорожі?! Чому мене луплять, не дізнавшись навіть, де я був?! Чому…
Він тупнув ногою, аж тато здивувався.
– Еге, сину, та ти виріс, – замислено сказав дракон. – Ану дихни!
Тишко дихнув, і з рота в нього вирвалося полум'я.
Тато уважно подивився на сина, подумав і повернувся до вітальні. Вклався на довгій м'якій тахті й заявив:
– Обід почекає. То де був так довго, мій змужнілий сину?
Тишко розповідав швидко і плутано. Йому хотілося скоріше дійти до того місця, де він міг би зажадати Славкового повернення з тієї клятої вежі. І коли настала та пора, Тишко виголосив:
– Я вимагаю, щоб у нашому домі дотримувалися закону гостинності. Нас п'ятеро друзів, і я не хочу, щоб мене вважали невдячним і підступним.
Аж дивно, де в нього взялися такі гучні рішучі слова.
Дракон-тато слухав його, не перебиваючи і підперши лапою важку голову. Коли Тишко скінчив, він сказав:
– Мені складно повірити у ваші пригоди. Але якщо це було насправді, я хочу побачити Славка за нашим обіднім столом.
– Але він у вежі зі слонової кістки, хіба ти не чув? – перепитав дракон-син.
– Зараз його принесуть сюди кажани! – поспішно вставила слівце мама. Вона взагалі була добра, як і більшість мам. До того ж, якій мамі подобається, коли сваряться батько й син?!
– Ні! – підняв лапу дракон. – Нехай він вибирається звідти сам. Адже він у вас дуже кмітливий, чи не так? – зауважив тато, а потім підвівся й гордовито пройшов до їдальні. Мама, винувато подивившись на дракончика, знизала плечима й поспішила за татом.
Тишко вибіг на подвір'я. Вежа зі слонової кістки була висока. Повз її вікна пропливали білі кучеряві хмари. Вежу пильно стерегли кажани.
– І що ж ти хочеш там видивитися? – пролунав трохи насмішкуватий голос. Звичайно, це був блакитний вітер. – Дощу, по-моєму, не буде.
– Як добре, що ти знайшовся! – скрикнув Тишко. – Просто чудово.
– А хіба я губився? – здивовано запитав вітер. – Це ви всі періодично губитеся, а мені вас шукати! Вигадали для мене роботу! Де я тільки не бував із вашої ласки! – почав бурчати вітер.
– Послухай, ти невчасно розгнівався… – Тишко лизнув його. Щоправда, із цього нічого не вийшло: як ти лизнеш повітря? Але блакитному вітру була приємною така увага.
– Гаразд, що там іще? – мовив він примирливо.
– Славка посадили до о-он тієї вежі. Бачиш віконце? Треба його звідти визволити.
– Ох, ці дракони! – вітер скуйовдив листя тоненької берізки, яка росла біля фонтана, а потім дмухнув, оббризкавши водою і берізку, й Тишка. – Справа дріб'язкова, а накрутять навколо неї слів! "Добре, що знайшовся! Жахливе завдання!" – передражнив він Тишка. – Із цієї вежі Славко й сам може зістрибнути.
Із цими словами він полинув до вікна, і Тишко побачив, як за хвилину на підвіконні з'явився оточений кажанами Славко. Бачили б ви, як вітер розкидав цих маленьких крилатих охоронців на всі боки! Вони розліталися, немов темні клаптики матерії, і перекидалися в повітрі, мов крихітні акробати. Тишкові було видно, як Славко нарешті наважився, присів на підвіконня і стрибнув. Він летів до землі плавно, розкинувши руки й махаючи ними. А над ним сірою хмаркою кружляли розігнані вітром кажани.
Звичайно, це ж вітер опустив Славка біля Тишка. Славко усміхався, але обличчя його все-таки трохи зблідло. Він поправив не дуже чисту вже сорочку, помацав пряжку на поясі, подивився на подряпані ноги.
– Ну, веди мене до свого тата в гості.
– Ти тільки не бійся, – квапливо сказав Тишко, – він хороший. Але його всі називають грізним драконом Дра. Ось тато й хоче, щоб ніхто не здогадався, що не такий уже він і грізний.
Славко пропустив ці слова повз вуха.
– Де Оксана? – запитав він.
– Спить наша Оксанка, – відповів за Тишка вітер, – я був у кімнаті для гостей. Вона солодко спить у кріслі й бачить домашні сни. Ду-у-уже приємні, мушу сказати!
– Ти що ж, і сни її бачив? – єхидно запитав дракончик, невдоволений тим, що йому не дали відповісти.
– Я бачив вираз її обличчя, – незворушно відповів вітер. – Ну, вирушайте, а я відпочину, мабуть. Втомився я тут із вами.
І він зник. Тільки гілки білої берізки загойдалися, показуючи, де влаштувався на відпочинок невагомий і прозорий їхній друг.
Дра знайомиться з усіма
Дра тільки за йменням був грізним драконом. Насправді ж багато років він харчувався рослинною їжею – полуницями, огірками, динями й яблучним варенням. Яблучне варення він випадково полюбив. Одного разу він дихнув на яблуню, і всі яблука впали вже печеними на землю. Мама-дракониха розсердилася, тому що це була її улюблена яблуня. Тоді Дра сказав, що він вирішив приготувати таку незвичну страву – печені яблука. Звідки йому було знати, що таку страву вигадали вже сотні років тому?
Але дракониха сказала, що не дозволить йому їсти невідомо що. Він блукає всякими далекими краями, і, може, у нього в полум'ї мікроби! Тому вона всі ці яблука зварить, коли вже вони все одно пропали. Отак у домі драконів з'явилося яблучне варення. Потім його варили зі свіжих яблук, і воно виявилося ще смачнішим.
Але про травоїдність дракона майже ніхто не знав. І сам він намагався уславитися як хижа і зла істота. Як траплялися йому, бувало, дорогою чи бугай, чи заєць, він ставав у загрозливу позу, люто гарчав і випускав із рота вогонь. Хто ж тут не злякається?! Бідолашні тварини щодуху тікали від нього й довго потім розповідали своїм родичам, як насилу врятувалися від грізного дракона Дра. А дракон реготав і йшов собі до глухого лісового закуту, щоб поласувати малиною. Дуже самолюбний і марнославний був Дра.
Ось і зараз, сидячи у високому дерев'яному кріслі, схожому на трон, він напустив на себе такий суворий вигляд, що Славко трохи злякався. Але не показав цього. Ідучи на зустріч із драконом, він для себе вирішив так: "Якщо він захоче мене з'їсти, то й так з'їсть. А може, й не з'їсть, та як я йому покажу, що боюся, він мене таки з'їсть".
– Ну, здрастуй, герою! – просурмив Дра.
– Вітаю! – сміливо відповів Славко. – Смачного!
Дра, схиливши голову на плече, уважно розглядав маленького чоловічка.
– Ти що ж, зовсім мене не боїшся? – запитав нарешті.
– Ні! – хитнув головою Славко. – А чого мені вас боятися?
– Тату, ну чому тобі кортить, щоб усі тебе боялися? – палко втрутився Тишко. – Чому дорослі хочуть показати дітям, що вони дорослі, такі гордовиті й із ними не можна дружити?! Чомусь татам завжди здається, що вони недостатньо величні, і вони страшенно бояться, що діти можуть раптом погукати їх, щоб погратися в хованки чи побігати наввипередки!
– Гм, гм! – трохи зніяковіло відкашлявся Дра й обернувся до мами-драконихи: – Це твоє виховання! Бачиш, як він із батьком розмовляє?! Незабаром і на голову сяде!
Але в голосі Дра не було гніву, це він так, задля порядку бурчав.