Ґратулюю, пану директорові! З таким змагуном наш клюб напевно перейде до екстра-кляси.
Бас. Герр Ґот, кажете, що перейде? О, видите, маґістер, то люблю, то розумію. Бачу, що ви починаєте цікавитись загальногромадськими справами. За те вас шаную.
Молодецький. Сердечно вдячний, пане директоре. (Тихіше)… Але тепер того нашого самозванця треба чимскоріше спекатися… Просто — нагнати його геть і по скінченій параді. Для таких людців треба бути безоглядним!
Бас. А так, так, треба бути безоглядним. Та ж це була ординарна ґранда, цього дарувати не можна. (До поета). Ну, а що ви на це скажете, пане ласкавий? Я думаю, що після того, що тут сталося, ви не маєте чого тут довше робити.
Поет. Я так само думаю, пане директоре. Після того, що сталося, я не лишуся тут ні секунди довше. Тільки… прошу мені врешті дати змогу вбратися!
Бас. Коли в мене вже злість перейшла, і я вже не можу на нього сердитись. Ну, бо мистецтво вже маю в кишені…
Ірка. Татку! Пан Скакун нікуди не піде. Він лишиться тут, у нас!
Молодецький. А, то вже щось нового.
Бас. Так, так, дитинко, пан Скакун лишиться, тільки не той, що тут в лахах лежить, а цей другий, футболіст.
Ірка. Ні. Власне той лишиться, що тут лежить!
Поет. Але ж панно Ірко, я… я протестую, я…
Ірка (до поета). Будете ви там тихо? (До Баса). Татку, хоч пан Скакун не вміє копати м'яча, але він напевно поможе таткові витягнути фабрику з болота, яку татко для м'яча загирив. Вже за те, що пан Скакун спам'ятав трохи татка і привів до отверезіння, належить йому від татка вдяка, це вже навіть примітивна етика наказує. А татко що робить? Хвору людину проганяє з хати, мов собаку. От така таткова вдячність!
Бас. Гм! Ну, так, так, золотко моє, в тім випадку я справді повинен бути вдячний панові Скакунові, назвім його по-спортовому — Скакуном Першим, щоб не мішати з Другим. (Подає поетові руку). Щиро вам дякую, пане, за те, що ви привели мене до отверезіння, але з другого боку, я мушу таки вас викинути, бо я тепер став на вашій засаді, що в мене зможуть працювати лише добрі робітники і добрі спортсмени. Це є, властиво, німецька засада: властивий чоловік на властивому місці. Ви робітник добрий, не перечу, але що з вас за спортовець? Хіба що трохи підтренуєте?..
Поет. Ні, ні. Досить тої комедії. Прошу мене не затримувати. Я собі піду.
Ірка. Тихо лежіть і не рипайтеся. (До Баса). Татку, пан Скакун…
Бас. Але котрий? Перший чи другий?
Ірка. … пан Скакун не буде тренувати і не хоче бути футболістом, тільки бажає працювати в татковій фабриці без жадних комедій.
Бас. Угу. Ну, а скажи мені, доню, чому ти так розпинаєшся за пана Скакуна Першого?
Молодецький. О, о, власне!
Ірка. А… бо він (тихо) порядна і чесна людина…
Молодецький (злобно). О!..
Бас. Но, но, то дивно, що ти так швидко змінила свій погляд про пана Скакуна Першого, — щоб не мішати його з Другим. Ще раз тобі зазначую. Ну, та це, правду сказавши, твоя справа, дитинко, і я не повинен би до цього мішатися. Але я постановив собі кріпко, що ніколи не видам тебе заміж за якогось валила, боксера чи копуна… (Вдарив себе в чоло). Стоп! Гальт! Так той леґінь — не футболіст, а бухгальтер. А, це вже інша справа.
Молодецький. Але ж не бухгальтер, тільки поет!
Бас. На, маєш! Що? Поет?
Ірка. Ні, ні, таточку, пан Скакун…
Бас. … Перший.
Ірка. … пан Скакун справді бухгальтер, а поезії пише тільки так… для спорту.
Бас. Ну, а видиш, виходить, що він таки трохи спортовець. Та годі. Що робити… Поет, то поет. Пише вершики, що? Цікавий чоловічок!.. Ну, най там. Навіть найславніші люди зразу писали поезії, а по смерті ставали геніями. Деякі з них навіть були порядними людьми. Такий, скажім, ну… такий Макс Шмелінґ, а ні, це німецький боксер. Той відразу був славним і порядним чоловіком. (Плеще поета по рамені). Ну, що ж, хлопче, га? Мистецтво маємо в кишені, тепер можемо взятись до фабрики, що? Ну, але ти — поет…
Поет (сумно). Поет…
Ірка. Так, таточку, він поет, але має дволітній кооперативний курс.
Бас. Ага, ага… Поет, що?.. Ну, то добре. Перша кляса. Прекрасно! Якраз мені такого треба. Будеш завідувати відділом реклами при моїй фабриці, що? Очевидячки. Будеш писати такі реклямові вершики про мої батоги "до "Вістей"", згода?
Поет (зрадів). Згода, пане директоре!
Бас. Слухай, але щоб воно мало якийсь сенс, розумієш? Сонетів мені не пиши, сонети лиши собі на пополудні, а мені треба вшкварити щось таке, щоб мало рим і ритм і щоб дядька брало за печінку. Слухай, а може, воно для тебе заважко, може, ти цього не потрафиш?
Поет. Потрафлю, напевне потрафлю!
Бас. Ну, гляди мені. Бо в мене від сьогодні зобов'язує німецька засада: властивий чоловік на властивому місці!
Поет (радісно). Дякую вам, пане директоре.
Ірка (цілує Баса). Дякую вам, таточку!
Молодецький. Па… пане директоре, я тут нічого не розумію, слово чести даю.
Бас. Маґістер… зрозумійте тільки одне: мистецтво маємо в кишені! (Вдарив себе рукою по чолі). Гальт! Але ж Кліщик нічого не знає… Герр Ґот, де той Кліщик?
ЯВА 13
Кліщик (вбігає задиханий). Па…не директоре!.. Пане директоре!..
Бас. Герр Ґот, Кліщик, що сталося?
Кліщик (давиться словами). Е… пане директоре, той Скакун (показує на поета) — це не Скакун. Це обман, провокація!
Бас. Чекай, чекай, поволі. Як то не Скакун, коли — Скакун?
Кліщик. Е… це брехня, це провокація. Я бачив перед хвилиною правдивого Скакуна. Того футболіста… Він сьогодні приїхав… він тут є… він буде грати.
Бас. На, маєш, відкрив Америку і динаміт. Ми вже це знаємо, він вже тут був, вже взяв 100 злотих, вже пішов на батярку, — все в найкращому порядку. Тепер події розгортаються американським темпом.
Кліщик. Е… пане директоре, але цей тип, що тут лежить, мені йде про нього. Це обманець, це якийсь криміналіст, його треба викинути, віддати на поліцію.
Ірка. Юрчику, який ти негостинний.
Бас. Гм!.. Викинути… Як же ти його викинеш, коли він має зломану ногу, і то з комплікаціями?.. Сам же ти вчора сказав, що він і за два тижні не стане на ноги.
Кліщик. Е… пане директоре, айн момент. Йому нічого не сталося, не має жадного зломання, тільки легко здертий нашкірок. Він може таки зараз встати на ноги і забиратися звідсіль.
Бас. Ну, і вір тут сьогодні медикам і новочасній хірургії! Вчора ще пацієнт був калікою з комплікаціями, а сьогодні — здоровий, як віл. Ех, мушу я сам на нього подивитися, чи він може ходити по світу, чи ні. (Нахиляється до поета, сміється). Але ж заздрісний, як самий Отелло! Ну, дивіться, хто б то по такому Кліщикові сподівався!..
Молодецький (веде Кліщика набік). Докторцю, пишіть пропало. Шкода мучити худобу, слово чести даю.
Кліщик. Е… що пропало? Перепрошую?
Молодецький. Ану так, докторцю. Той дихавичний піїта прийшов перший до мети, коли вже говорити спортовою мовою. Ми оба відпали в тому кросі, побиті наголову. За той час, як вас тут не було, він високо видряпався. З босяка і безробітного поета з Божої ласки став завідуючим відділом реклями у фабриці батогів і завідувачем серденька панни Ірки…
Кліщик. Е… це неправда!.. Це неможливе!..
Молодецький. Неможливе, та, на жаль, правдиве. Так, так, пригадалась мені, докторцю любий, казка про перегони зайця з їжаком… Ми оба гонили за дівчиною, висолопивши язики, а той лежав собі на ліжку — і добіг перший до мети… Ну, але мені треба якось з того вилізти… Нам, купцям, завжди просвічує одна ідея: щоб тільки інтерес ішов! Що мені не повезло в жениханні, це правда, але на тому ніяк не сміє втратити "Гуцульська молочарня". (Приступає до Баса). Пане директоре, я попрощаюся. Прошу ще раз прийняти мої найщиріші побажання з нагоди вашого цінного набутку в постаті обох Скакунів. Один — це незаперечна підпора клюбу, другий підпора фабрики. Що до мого друга Ґеня, то я за нього ручу! Це дуже чесний і порядний хлопець і справжній поетичний талан. Та ж я його знаю від шкільної лавки!.. Панно Ірусю, віддаю його у вашу опіку, а йому треба доброї опіки, бо то — поет. Добраніч панству, поручаюсь ласкавій пам'яті та молитвам і прошу не забувати про "Гуцульську Молочарню". (Виходить).
ЯВА 14
Бас. Ну, ну, але ж то хитра штука з того нашого маґістра. Типовий український жид! Але це добре, що в нас витворюється такий тип рідного шахрая. Ростемо, значить! Герр Ґот, та має мене шахрувати чужий жид, то хай краще шахрує свій, рідний, що, Кліщик? Ого, Кліщик, а ти чого так похнюпився?
Кліщик (холодно). Е… пане директоре, я також попрощаюся… Я виїжджаю…
Бас. Ого, а то куди?
Кліщик. Я… мушу виїхати на довший час… На цілі ферії…
Ірка. Юрку, як то? Ти хочеш нас покидати? Зі своїм апаратом? Юрчику, це дуже не гарно.
Кліщик (глухо). Іро… я мушу…
Бас. Ну, як мусить, то мусить, нема ради. Бо, бачиш, я власне хотів дати тобі в моїй фабриці посаду цирулика, ніби фабричного лікаря… Через ферії заробив би ти собі яких пару сот злотих, ну, і мав би змогу закінчити вже раз ті студії до лиха.