Там щось рухалося, світилося, подавало звуки, програмувалося й керувалося, і вже після того жадібні поглиначі ермітажних шедеврів забували про все і більше не докучали з просьбами показати машину "Мир" або "Київ".
Рятував цех електронної іграшки також від комісій, які були просто карою єгипетською, їхали звідусіль, іноді в один день збиралося одразу по три-чотири комісії, і всі повноважні, солідні, відповідальні, вередливі, прискіпливо-недовірливі, про яких можна було б сказати словами поета: "Вже всі знайшли, а я шукаю". Карналь багато енергії втратив, щоб довести, що комісії тільки заважають працювати, але що більше він переконував у одній інстанції про непотрібність комісій, то більше їх напливало з інших інстанцій, іноді таких несподіваних, що про їхнє існування ніхто ніколи й думати не міг.
Випадково Карналь знайшов засіб швидко випроваджувати непрошених гостей. Якось сам супроводжував по території вельми відповідальних товаришів, і, коли добралися до закутків цеху електронної іграшки, найвідповідальніший з відповідальних суворо поспитав:
— А це що таке? Ви чим тут займаєтесь? Дитсадок розвели?
І тут несподівано виступив наперед начальник цеху Жба-нюк, присадкуватий, трохи кривоносий і взагалі якийсь трохи перекривлений чоловік, і, замість відповідати на суворе запитання, запустив у членів комісії якоюсь довжелезною, незграбною, нуднющою історією про те, як десь, у якомусь селі було багато дітей, а дитсадка не було, а жінкам треба було копати картоплю, а голова колгоспу нічого про дітей не думав.
— То, що, ви думаєте, зробили жінки? — спитав Жбанюк тепер уже членів комісії (а не вони його). Члени комісії спершу розгубилися від такого несподіваного повороту справи, а тоді вдоволено зареготали, вважаючи таке поводження з ними вельми оригінальним і дотепним, а Жбанюк уже викладав їм нову історію, ще довшу, ще примітивнішу, ще нуднішу, а тоді ще й ще, гнався за членами комісії вже й тоді, як вони, одурілі від його балаканини, пробували втікати, упіймав керівника за руку і не відпустив, аж поки той став проситися, посилаючись на те, що вони мають негайно їхати, бо їм ще, мовляв, треба й туди, і туди.
Карналь, нікому не розповідаючи про своє відкриття, спровадив до Жбанюка ще одну комісію — наслідок був такий самий. Він зібрав керівників об'єднання і завітав з ними до цеху електронної іграшки — Жбанюк заговорив їх до розпуки. Асоціативність мислення в цього чоловіка розвинена була просто страхітливо. Він чіплявся до кожного вашого слова і вмить народжував історію з цього приводу або навіть без приводу. Мовчати начальству в Жбанюка було ще небезпечніше, бо тоді з нього потоками лилися історії про мовчунів, взагалі про слова і мову, про будь-що, так ніби він заповзявся покарати тебе за спробу позбавити його харчу для балачок. До того ж усі свої розповіді Жбанюк провадив у такому дивовижно вповільненому темпі, що після кожного його слова можна було заснути, трохи поспати, а тоді прокинутися саме вчасно, аби почути наступне слово. Жбанюк підсвідомо, видати, зробив для себе відкриття, що внаслідок наукових занять і високого становища мова у багатьох уповільнюється, і тепер бив своїх гостей їхньою ж власною зброєю, а відомо: ніщо так не докучає розумному чоловікові, як спілкування з власним, майже дзеркальним відбиттям. Обережно поцікавившись, як веде себе Жбанюк з підлеглими, Карналь з подивом довідався, що начальник цеху виявляє нестримну балакучість лише з начальством, може, в глибині душі вважаючи, що цим виказує до нього особливу увагу. А так був прекрасний чоловік, розумний керівник, технічні ідеї з нього так і сипалися, у вигадництві з іграшками не знав суперників. Може, Жбанюкова пристрасть до історій пояснювалася його походженням, народився він десь у лісах, де радіють кожній новій людині найперше як нагоді поговорити і розповісти те, про що вже знають усі ті, хто живе поряд з тобою. Вирвавшись з лісів, Жбанюк уже не міг знехтувати жодною нагодою вибалакатися і буквально тероризував усіх, хто потикався до його цеху з функціями, що перевищували його власні.
Після кучмієнківських мудрувань Карналеві приємно було почути живе слово, тому він і завернув до Жбанюка. Той зустрів директора стримано, висловив співчуття від себе і від колективу цеху і — диво! — жодної історії.
— Що у вас новенького? — поцікавився Карналь, хоч знав, що Жбанюк уже кілька місяців готує мотоциклетний атракціон для парків: два мотоциклісти по заплутаних металічних жолобах, які щоразу несподівано перехрещуються, мчать назустріч один одному, щоразу їм здається, що вони зштовхнуться, але все електронне управління мотоциклами точно і вчасно усуває небезпеку, гонка триває далі, щоб за мить небезпека виникла знову і знову вчасно й безпомилково була усунена.
— Аварії виключені? — спитав Карналь, подумки хвалячи винахідливість Жбанюка, який надав споруді атракціону химерної конфігурації свого цеху.
. — Тисяча процентів гарантії! — запевнив Жбанюк.— Це у нас одному чоловікові лотерейний квиток нав'язували. А він каже: "А як не виграє?" Бухгалтер колгоспу йому: "Тисяча процентів гарантії, що може виграти, а може й не виграти. Тобі хіба тридцяти копійок жалко?" Ну, дядькові, звісно, жалко й тридцяти копійок, бо вони ж на дорозі не валяються. Приходить таблиця, перевіряють — виграв дядько "Москвича". Бухгалтер сміється: "Казав тобі: тисяча процентів!" А дядько каже: "Ти мені ту тисячу тепер дай. От візьму машину—а як вона розіб'ється? Або поламається? Або поржавіє?" Ну, думав-думав і, думаєте, взяв машину? Гроші взяв. А міг же взя* ти "Москвича" і продати дорожче. Таке буває й з тисячею процентів. А то ще було, як оце в нашому атракціоні. їхали два дядьки возами та й зчепилися на вузькій дорозі. А на возі в кожного — жінка. Один каже: "То ти зачепився!", а другий йому: "То ти!" Тоді перший уздрів його жінку, показує на неї пальцем та й каже: "Ото через оте стерво й зачепилися!" А другий йому: "То моя жінка, а в тебе на возі так ото справді стерво!"
— Спасибі за історію,— сказав Карналь, не дослухавши, бо кінця тут ніколи не було.
— Та нізащо, Петре Андрійовичу, заходьте, я ще...
— Дякую. Неодмінно заходитиму.
Обідати поїхав додому, і тьотя Галя вмовила його трохи відпочити, бо не спав же не знати скільки. Карналь подзвонив Олексію Кириловичу, сказав, що сьогодні лишиться вдома, ліг у кабінеті на шкіряному— дивані (колись, жартома, говорив Айгюль: "Мрію вмерти на шкіряному дивані"), заплющив очі, враження було таке, ніби й справді зможе заснути, та вже за півгодини переконався: нічого не вийде. Передрімав — і все. Наосліп потягнувся рукою до столу, взяв те, що лежало скраю. Матеріали до статті про науку управління. Книжка Гвішіані, кілька відбитків зарубіжних журналів, виписки з історичних джерел, починаючи від античного автора Оносандра і візантійця Маврикія. Наука управління в шостому столітті! Чи не диво? "Це ми написали, як зуміли, почерпнувши з свого досвіду і з творів древніх авторів". Яка незбагненна сила — до^ свід! Поради, висловлювання давністю в півтори й дві тисячі років, актуальні ще й сьогодні. Керівника хотіли бачити благочестивим і справедливим, досвідченим у своїй справі, розумним і рішучим. До всього ставитися спокійно і незворушно, бу-< ти простим і стриманим у поводженні, не дбати занадто про своє тіло і про свої потреби, остерігатися жадності й користолюбства, бо користолюбного не люблять свої і зневажають вороги. Керівник повинен оберігати права підлеглих, спати мало і в нічний час думати про те, що належить зробити в майбутньому. Обдумувати все слід повільно, але, наважившись, діяти швидко, бо сприятливий випадок трапляється рідко і його треба ловити. Не возноситися при удачі і не падати духом од невдач — прикмети твердого й несхибного розуму, а передбачення — одна з найцінніших властивостей. Люди більше цінують щасливого, ніж хороброго, бо першому все дається без труда, а другому з великими втратами. Про те, що треба робити, радься з багатьма, про свої справжні наміри повідомляючи тільки небагатьом довіреним, а найкращий план слід вибирати самому і самому його виконувати. Треба вміти точно визначити, кому що можна доручити. Хитрих треба уникати більше, ніж злих, бо коли злі щось захочуть зробити, що не зуміють цього приховати, задуми ж хитрих дуже важко вгадати. Треба вміти обдурювати ворога, ніколи не довіряти перебіжчикам, приховувати поразки і роздувати успіхи. Дисципліна і кари викликають довір'я до начальника і надію на можливі нагороди. За непомірну суворість ненавидять, зайва поблажливість викликає зневагу. Коли головнокомандуючий веде військо в бій, він повинен видаватися веселим, бо прості воїни судять про наступний наслідок битви з настрою вождя.
Карналь задоволено погмикав. Кодекс, мабуть, не про нього і не для нього. Доводиться порушувати мало не всі пункти і часто не з своєї вини. Як то в Пушкіна: "И управлять кормилом мнений нужды большой не находил..," Поки XXIV з'їзд партії не записав у своїх рішеннях про поліпшення системи управління з широким застосуванням машинної техніки, Карналь з колегами належав мало не до набридливих диваків, які, мовляв, тільки заважають людям працювати і виконувати плани, а плани, відомо ж, завжди напружені. Директори, які переступили за 60, вважали пустощами всі модні штуковини з управління, виховані на прямолінійній повазі до начальства, вони звикли, щоб їх так само поважали підлеглі — ото й уся організація, усе правління. Автократія на роботі, а демократія — для зборів.
Він підвівся, сів до столу, підсунув рукопис ще одної статті для математичного журналу. Булеві функції. Ніхто ніколи й не чув про них, і тепер переважна більшість людей перебуває в щасливому незнанні. Навіть самі математики, які розділені майже на шість десятків математичних спеціальностей, час1-то працюють у цілковитому відокремленні від тих напрямків, які їх не стосуються. Тільки обиватель усе, починаючи від елементарної арифметики, зве математикою. Найдивніше: обиватель може торжествувати. Бо він має слушність, несвідомо відзначаючи єдність науки, як за часів Арістотеля. Тоді не ділили науки на галузі, не маючи ще чого ділити.