плечі сукня розідрана й оголено біло-злотисте тіло. Од виска по щоці йде кривава смуга — зідрана шкіра. Кінчик носа синювато-блідий. Граф Адольф витирає рукою піт із чола й знову дивиться вздовж вулиці. Вулицею жене скажений потік тіл, ули ваючись у двері будинків. А в перспективі вулиці далеко да леко видно край святочного поля. І якраз шматок горн з крихітними фігурками трону Сонячної машини. Тої самої Сонячної машини, що так гордо палила тіні минулого. А в небі не тінь Минулого, а грізна, велична реальність Дійсності.
***
Розметеним ураганом листям несуться вулицями учасники великого свята. Голови їхні час од часу задираються до неба, затримуючи задиханий біг, і шукають: над Берліном, як велетенські орли-падлоїди над трупом, кружляє зграя літаків. Од них, як пір'я розшматованої здобичі, безперестану сиплються на землю папірці, зигзагами, кокетливо спадаючи в колодязі' вулиць. Одні тікають од них, другі підхоплюють і жадно читають.
Граф Адольф зупиняє коня й зістрибує, ловить два папірці й подає один із них принцесі Елізі, а сам читає другий.
Принцеса Еліза, притримуючи лівою рукою роздерту на правому плечі сукню, мляво бере папірець і водить по ньому важкими, немов знеможеними очима.
"Громадяни Берліна!
Братні народи Сходу з чуттям глибокого жалю й болю довідалися про нещастя, що спало на половину спільної всім нам землі, про ту хоробу, яку принесла з собою всім народам Заходу так звана Сонячна машина. Поспішаючи на поміч західним братам, Союз Держав Сходу вислав до Європи й Америки експедиції для врятування населення від загибелі.
Виконуючи волю мого уряду, я, головний комендант експедиції до Німеччини, оповіщаю громадянам Берліна:
Боротьба з епідемією Сонячної машини, що несе з собою божевілля, хороби, руїну цивілізації й вимирання людства, шовинна провадитися рішуче, швидко й радикально.
В інтересах цієї боротьби всю Німеччину, а надто округи Берліна оголошується на стані військової окупації.
Округа Берліна радіусом на двадцять кілометрів оточується світляним кордоном. Ні одна людина не сміє й не може вийти за цеп кордон, усяка спроба потягне за собою неминучу смерть неслухняного, як тільки він увійде в смугу смертоносного світла.
В Берліні встановлюється Тимчасовий Уряд, призначений мною.
Всі громадяни повинні слухатися й підлягати його розпорядкам безоглядно. Найменший непослух каратиметься смертю.
Увесь державний, політичний, економічний, правовий і культа ріши устрій, зруйнийгіний епідемією, відновлюється.
Тому всім громадянам пропонується негайно вернуїися до виконання своїх громадських обов'язків, перерваних нещастям. Урядові інституції мусять негайно приступити до функціонування, всі урядовці від завтрашнього дня веріакпься на свої посади.
Власники промислових, торговельних, фінансових підприємств займають свої покинуті місця.
Службовці, прикажчики, робітники негайно приступають до своєї праці.
Всі ушкодження від руїни повинні бути надолужені в якнайкоротшому часі.
Поки не буде відновлене нормальне годування, вживання Сонячної машини допускається з таким обмеженням: один апарат Сонячної машини на десятеро людей. Кожний будинок повинен вибрати комітет, що має доглядати за точним виконанням цього розпорядку. Решта скла мусить бути знесена до участкових поліційних установ і передана представникам влади.
Всяке ухиляння від виконання потягне за собою тяжкі наслідки. Коли через два дні населення не знесе дев'ять десятих скла, що є на території берлінської округи, все місто буде вимертвлене газом, за винятком тих, що принесуть стекла й матимуть на те посвідки.
Всяку агітацію й пропаганду Сонячної машини серед солдатів експедиції на місці каратиметься смертю.
Так само під страхом негайного на місці розстрілу забороняється прилюдне вживання Сонячної машини й сонячного хліба.
Всі здорові елементи краю закликаються до помочі й активної боротьби з нещастям.
Головний комендант експедиції Союзу Східних Держав у Німеччині Сукурамі"
Граф Адольф обережно складає відозву вчетверо, ховає в кишеню й нетерпляче зиркає на принцесу Елізу. Ах, господи, вона ще не отямилась і досі від цього кошмарного бігу дикого гурту — так повільно й так непричетне читає. Наче не вість про визволення, про відновлення життя, а якийсь маніфест сонцеїстів читає.
Ну, нарешті скінчила. Можна рушати далі.
— Дозвольте, ваша світлосте, їхати?
Принцеса Еліза байдуже хитає головою й заплющує очі.
— Тільки будь ласка, помалу. Ступою. Граф Адольф уже був підняв батіг, але тут же тихенько опускає його: "помалу". В такий момент їхати ступою, коли треба гнати із швидкістю радію, коли від нього, графа Адольфа, залежить, може, успіх усієї кампанії!
Граф Адольф зиркає на мертвечо-бліде, в моторошно червоних плямах лице принцеси з заплющеними очима, вагається, знову зиркає.
— Ваша світлосте! Дуже прошу мені вибачити. Я розумію ваш стан. Але дозвольте мені вияснити вам ситуацію.
Її світлість слабо розплющує очі й мляво скоса дивиться на графа Адольфа.
— Річ у тому, ваша світлосте, що його світлість принц Георг на мене поклав надзвичайно важне завдання. Оскільки ви пригадуєте собі, я вже мав честь докладати вам, розпорядження його світлості було, щоб у день прибуття армії Союзу Східних Держав усі ватажки й проводирі сонцеїстів були позбавлені можливості шкодити всій дезинфекційній операції. Пригадуєте собі, ваша світлосте?
Пригадує, слава богу — лице вмить оживає, аж неначе здригується все, аж сідає рівніше.
— Так, пригадую. Ну?
— Отже, я мушу поспішати до виконання своїх обов'язків. Крім того, ваша світлосте, ми, берлінська організація, мусимо взяти участь у всій акції. Мусимо організувати зараз же деякі акти, які... які, так би мовити, підкреслили б перед Союзом Східних Держав конечність інтервенції. Особливо тепер, коли сонцеїсти виявляють нахил до якоїсь організації.
Граф Адольф обережно озирається по вулиці. Але хто там може слухати — отара в паніці летить.
— Вибачте, графе, я не розумію, що ви хочете сказати, але прошу мені вияснити спочатку перше. Кого саме вам наказано... забрати?
— Насамперед, як я вже мав честь вам донести, ваша світлосте, Рудольфа Штора. Його світлість принц Георг цілком виразно писав мені про це. Хоч як мені особисто це прикро — товариш мій, можна сказати, дитячих літ, але ви розумієте, ваша світлосте, що інтереси всього нашого нещасного народу повинні...
— А ще кого?
— Брата його, всіх колишніх інаракістів, проводирів усіх немонархічних партій. Імен не зазначено, але на мене покладено обов'язок самому намітити осіб, яких треба... ліквідувати. Його світлість, пишучи про це, ще не знав про заснування Вільної Спілки. Отже, розуміється, всю Раду її. Між ними, хоч як не прикро мені особисто, доведеться й пана... пана Мертенса. Коли, звичайно, він не прилучиться до здорових елементів. Отже, ваша світлосте, ви розумієте, що я...
— Так, розумію. Прошу їхати якомога швидше!
— Граф Адольф вдячно схиляє голову й ошпарює батогом по кістястій спині коня. Героїчна дівчина: перед громадським обов'язком усі особисті страждання моментально зникають, готова сама бігти й везти бричку, коли це потрібно великій справі.
— Графе, а без вас ніхто не може цього зробити? В очах навіть тривога.
— Ні, ваша світлосте, без мого розпорядження ні один член бойової організації не може виступити. Тому-то я мушу якомога найшвидше поспішати, бо там уже десь уся організація чекає на мене. Я тільки завезу вашу світлість додому й зараз же помчу до нашого штабу.
Принцеса Еліза сидить уже рівно, напружено, суворо стиснувши брови й не бачачи ні тікаючої отари, ні кружляючих у небі хижаків, ні жахної тривоги, що розливається по всьому Берліну. Вона вся заглиблена в свою тривогу.
Дома ще нема нікого. Дім стоїть порожній. Навіть Ганса Штора немає.
Граф Адольф хоче зупинити коня перед ворітьми, але принцеса Еліза просить його заїхати в двір і зайти до неї. Вона має дещо сказати графові.
Граф Адольф, затиснувши зітхання, охоченько в'їжджає в двір.
У себе в хаті принцеса Еліза просить графа Адольфа почекати кілька хвилин, іпоки вона переодягнеться й приведе себе до пуття.
— Прошу вибачити, ваша світлосте, але...
Її світлість холодно киває й виходить, навіть не відповівши. Чортзна-що, їй-богу! Тут кожний мент дорогий, а вона із своїми дурними переодяганнями. Там відбувається величезна подія, рішається доля людства, а жінці насамперед її краса.
Але граф Адольф зовсім скручується всередині від обурення, коли принцеса вертається: маєте собі, ця дурна дівчина просить його почекати, поки приїде додому графівна Труда! Так, так, посидіти тут і почекати. Бо вона, бачите, віддала Труді до схову коронку Зігфріда й боїться, що, як настануть усі ці події і з Трудою щось сіанеться, то пропаде коронка Зігфріда. Проклята, ідіотська коронка, чорт би її нарешті взяв! Перш за все, як може якась розумна людина давати не тільки коронку, а будь що до схову такій ідіотці й пришелепуватій особі, як Труда? По-друге, принцеса може чудесно сама чекати Страховища й визволяти свою коронку, не затримуючи бозна для чого людину, на яку покладено важкі обов'язки. Потретє...
— Прошу великодушно простити мене, ваша світлосте, але я уклінно прохав би відпустити мене. Труда прийде додому, і ви самі зможете...
Принцеса Еліза рішуче й непохитно суворо крутить головою:
ні, вона настійно просить графа Адольфа лишитися. Коли графівна через півгодини не приїде, вони поїдуть удвох шукати її по Берліну. Сама вона цього зробити не може. Граф, звичайно, розуміє, що коронка Зігфріда повинна стояти вище над те, чи годину раніш, чи пізніш буде вбито кілька сонцеїстів. Коли б принцові Георгові довелося стати перед таким питанням, він, розуміється, ні хвилини не вагався б.
Граф Адольф покірно схиляє голову. Чи вагався б принц Георг, чи ні — цього не знати, але, коли момент буде пропущений, коли сонцеїсти 'поховаються й завдання не буде виконане, відповідати за це буде не принц Георг, не коронка Зігфріда, а граф Елленберг. І обіцяне (виразними натяками в усіх листах обіцяне!|) канцлерство вислизне з рук графа Елленберга, як щука з рук дволітньої дитини.
А, з другого боку, піти всупереч волі істоти, що командує й принцом Георгом, — також явна помилка, і канцлерство ще менш певне, ніж щука в руках дволітньої дитини.
І граф Елленберг, покірно вклонившись, бере в руки товстелезний том "Теорії омнеїзму" й тихенько перегортає сторінки.
А її світлість у нетерплячці й тривозі ходить по кімнаті, шелестячи шовком переодягненої сукні. На