Апреля 23 дня, 1786 года.
Подлинный подписал:
Обер–секретарь Андрей Еремеев Секретарь Карл Северин
Рігельман Олександр. Літописна оповідь. — С. 705–709.
Міністр внутрішніх справ Росії Валуєв
(підготував і розіслав 18 (30) липня 1863 року таємний циркуляр)
"Давно вже йдуть суперечки в нашій пресі про можливість існування самостійної малоросійської літератури… Ніякої особливої малоросійської мови не було, нема і бути не може, і що наріччя, що його вживає простолюддя, є та сама російська мова, тільки зіпсована впливами на неї Польщі; що загально–російська мова так само зрозуміла для малоросів, як і великоросів, і навіть далеко зрозуміліша, ніж тепер створювана для них деякими малоросами, особливо поляками, так звана українська мова".
Національні процеси в Україні. — Ч. 1. — С. 260–261.
"Емський акт" Олександра II 1876 року
ГОСУДАРЬ ИМПЕРАТОР, в 18 (30) день минувшаго мая ВЫСОЧАЙШЕ повелеть соизволил:
1) не допускать ввоза в пределы Империи без особаго на то разрешения Главнаго Управления по делам печати каких бы то ни было книг и брошюр, издаваемых за границею на малорусском наречии;
2) печатание и издание в Империи оригинальных произведений и переводов на том же наречии воспретить, за исключением лишь: а) исторических документов и памятников и 6 произведений изящной словесности, но с тем, чтобы при печатании исторических памятников безусловно удерживалось правописание подлинников; в произведениях же изящной словесности не было допускаемо никаких отступлений от общепринятаго русскаго правописания и чтобы разрешение на печатание произведений изящной словесности давалось не иначе, как по разсмотрении рукописей в Главном Управлении по делам печати;
3) воспретить также различныя сценическия представления и чтения на малорусском наречии, а равно и печатание на таковом же текстов к музыкальным нотам.
Є. Єфремов. Історія українського письменства. — К.: Femina, 1995. — С. 462–463.
В. Бєлінський про Т. Шевченка та його арешт
У грудні 1847 року в листі до літературного критика і мемуариста Павла Анненкова в Париж Бєлінський писав:
"Віра може з Шевченка зробити мученика за волю. Та здоровий розум повинен бачити у Шевченкові осла, дурня і нікчемну людину, надто гіркого п’яницю, аматора горілки і хахлацького патріотизму. Той хахлацький радикал написав два пасквілі, один на Государя–Імператора, другий — на Государиню–Імператрицю… Коли цар прочитав пасквіль на царицю, спалахнув великим гнівом… Я не читав тих пасквілів, і ніхто з моїх знайомих його не читав (що, між іншим, не доводить, що вони зовсім погані, а тільки тривіяльні і дурні), але я переконаний, що пасквіль на царицю обурливо гидкий. Шевченка вислано до Кавказу солдатом. Мені його не шкода: якби я був суддею, я зробив би не менше. Я почуваю особливу ворожнечу до таких лібералів. Вони вороги всякого успіху… Одна свиня з хахлацьких лібералів, якийсь Куліш (що за свиняче прізвище!) в журналі "Звездочка", що його видає Ішімова для дітей, надрукував історію "Малоросії", де сказав, що "Малоросія" мусить або відірватись від Росії, або пропасти. Цензора Куторгу, що пропустив її, не читаючи, засадили у в’язницю. От що роблять ці скоти, безмізкі ліберальчики! Осоружні вони мені, ті хами! Що ж, барани ліберальничають в ім’я галушок і вареників із свинячим салом".
Косинський О. Тарас Шевченко–Грушівський. Хроніка його життя. — К.: Дніпро, 1991. — С. 114.
М. Катков про українську мову "Московские ведомости" за 21 червня 1863 року
"З’явились нові Кирили та Методії" з дивовижними абетками на світ Божий, був пущений пуф якоїсь вигаданої малоросійської мови. Почали з’являтись книжки нововигаданою малоросійською мовою"...
"Україна ніколи не мала окремої історії, ніколи не була окремою державою. Український народ є… частина лише, але істинна!.. російського народу, без якої він не може лишатись тим, чим він є… Малоросійської мови ніколи не було і, не дивлячись на всі зусилля українофілів, досі не існує".
Катков М. Н. 1863 год. Собрание статей по польському вопросу. — М., 1887. — С. 278.
Четвертий універсал Української Центральної Ради
Народе України!
Твоєю силою, волею, словом утворилась на Українській Землі вільна Українська Народня Республіка. Здійснилася давня мрія Твоїх батьків, борців за волю й право робочого люду!
Та в трудну годину народилась воля України. Чотири роки жорстокої війни обезсилили наш край і народ. Фабрики не виробляють товарів. Підприємства здержують свою працю, залізні дороги розбиті, гроші падають у ціні. Кількість хліба зменшується. Наступає голод. По краю розмножилися ватаги грабіжників і убийників, особливо, коли з фронту рушило російське військо, творячи криваву різню, безлад і руїну на нашій землі.
З приводу всього того не могли відбутися вибори до Українських Установчих Зборів у визначенім нашим попереднім Універсалом реченці й не могли відбутися ті Збори, визначені на нинішній день, щоб перебрати з наших рук тимчасову найвищу революційну власть над Україною, установити лад у нашій Народній Республіці й зорганізувати нове Правительство.
А тим часом петроградське Правительство Народних Комісарів виповіло війну Україні, щоб повернути вільну Українську Республіку під свою власть, і посилає на наші землі свої війська — червону гвардію, большевиків, які граблять хліб у наших селян і без ніякої зарплати вивозять його в Росію, не зоставляючи навіть зерна, приготовленого на засів, убивають невинних людей і сіють усюди анархію, убийство й злочин.
Ми, Українська Центральна Рада, робили всякі заходи, щоб не допустити до тої братовбивчої війни двох сусідніх народів, але петроградське Правительство не пішло нам назустріч і веде дальше криваву боротьбу з нашим народом і Республікою.
Крім того, те ж саме петроградське Правительство Народних Комісарів починає проволікати заключения мира й закликає до нової війни, називаючи її "святою". Знов поллється кров, знов нещасний робочий люд буде мусіти приносити в жертву своє життя.
Ми, Українська Центральна Рада, вибрана з’їздами селян, робітників і солдатів України, в ніякім разі не можемо згодитися на те, ніяких війн піддержувати не будемо, бо український народ бажає мира й мир повинен прийти можливо якнайскорше.
Та для того, щоб ні російське Правительство, ні ніяке инше не ставило перешкод Україні в установленню того бажаного мира, для того, щоб повести свій край до ладу творчої праці, закріплення революції й нашої волі, ми, Українська Центральна Рада, оповіщаємо всім горожанам України:
Віднині Українська Народня Республіка стає самостійною, від нікого незалежною, вільною, суверенною Державою Українського Народу.
З усіма сусідніми державами, а саме: Росією, Польщею, Австрією, Румунією, Туреччиною й иншими ми бажаємо жити в згоді й приязні, але ніяка з них не може вмішуватися в життя самостійної Української Республіки.
Власть у ній буде належати тільки до народу України, іменем якого, поки зберуться Українські Установчі Збори, будемо правити ми, Українська Центральна Рада, представництво робочого народу — селян, робітників і салдатів та виконуючий орган, який віднині буде називатися Радою Народніх Міністрів.
І отеє перш усього поручаємо Правительству нашої Республіки, Раді Народніх Міністрів, від сього дня вести початі вже мирові переговори з осередніми державами вповні самостійно й довести їх до кінця, не звертаючи уваги на ніякі перешкоди з боку яких–небудь инших частей бувшої Російської імперії, та встановити згоду, щоб наш край почав своє життя в спокою й мирі.
Щодо так званих большевиків і инших напасників, які розграблюють і руйнують наш край, то поручаємо Правительству Української Народної Республіки твердо й рішучо взятися за боротьбу з ними, а всіх громадян нашої Республіки закликаємо, щоб вони, не жаліючи свого життя, обороняли добробут і волю нашого народу. Народня Українська Держава повинна бути очищена від насланих з Петрограду наємних наїздників, які нарушують права Української Республіки.
Безмірно тяжка війна, почата буржуазними правительствами, вимучила наш народ, винищила наш край, знівечила добробут. Тепер сьому треба покласти край.
Одночасно з тим, коли армія буде демобілізовуватися, поручаємо розпустити салдатів, а після затвердження мирових договорів розпустити армію зовсім, на місце постійної армії завести народню міліцію, щоб наше військо служило обороні робочого люду, а не забаганкам пануючих верств.
Знищені війною й демобілізацією місцевости мають бути відбудовані при помочи державного скарбу.
Коли наші вояки вернуться додому, народні Ради — громадські, й повітові, й городські Думи мають бути перевибрані в часі, який буде установлений, щоб і вони мали в них голос. Між тим, щоб установити таку власть, до якої мали б довір’я й яка спіралася б на всі революційно–демократичні верстви народа, має Правительство додати до помочи місцевим самоврядуванням Ради робітничо–селянських і салдатських депутатів, вибраних із місцевих людей.
В земельних справах комісія, вибрана на останній сесії Центральної Ради, виробила закон про передачу землі трудовому народові без викупу, прийнявши за основу скасування власности й соціалізацію землі згідно з нашою постановою на 7 сесії.
Сей закон буде розглянено за кілька днів на повній сесії Центральної Ради, й Рада Міністрів уживе всіх способів, щоб передача землі земельними комітетами в руки трудящих відбулася ще з початком весняних робіт.
Ліси, води й усі підземні багатства, як добро українського трудового народу, переходять у розпорядження Народньої Української Ресубліки.
Війна забрала для себе всі трудові сили нашої країни. Більшість підприємств, фабрик і робітень виробляли тільки те, що було необхідне для війни, й народ зостався зовсім без товарів. Тепер війні кінець.
Раді Народніх Міністрів поручаємо негайно пристосувати всі заводи й фабрики до мирних обставин, до виробу продуктів, необхідних для робочих мас.
Та сама війна дала сотки тисяч безробітних і інвалідів. В самостійній Народній Республіці України не повинен страждати ні один трудящий чоловік. Правительство Республіки має підняти промисл держави, має зачати творчу роботу по всіх галузях, де всі безробітні могли б найти працю, й приложити свої сили, й прийняти всі міри для обезпечення покаліченим і потерпівшим від війни.
При старім ладі торговці й всілякі посередники наживали на бідних, пригнічених клясах надмірні капітали.