А я так... Мені так хотілося красивого, так хотілося красивого-красивого.
Я дівчина. Товариші лікарі, не солдат я. Дівчина. Прощайте...
19/ХІ [19]45
Мені сказав сьогодні Николай Митрофанович Крилов 13 (академік), мій великий приятель:
// — Я відчуваю і знаю тепер одне. Ми живемо па початку епохи загибелі цивілізації, принаймні європейської. Усе, що відбувається в світі, нічого іншого мені не говорить.
— Чи припускаєте ви можливим, як учений, що нашій планеті в цілому загрожує катастрофа від розриву атома?
— Безумовно. За весь час свого існування людина вперше торкнулася явищ космічного порядку. Безумовно. Ну, що ж! В усякому разі, коли я, сидячи в цьому номері готелю, бачитиму, що світ руйнується, я скажу без жалю, що нічого кращого людство не заслужило.//
Довго й багато говорив мені старий. Думки його часом в'язались погано: склероз вже заморозив його прекрасний мозок, але крізь непослідовність думки, сарказм, іронію, часом чудакуватість і крайній скептицизм проривається велика житейська драма видатної людської індивідуальності з величезною ерудицією, гордої й вибагливої. Таких людей зараз нема. Весь стрій його інший. Се дев'ятнадцятий вік Європи. Часом він здається мені персонажем з якоїсь п'єси. Се образ многогранний, багатий, натхненний і... комедійний трохи.
19/ХІ 1945
Аморальні міркування Тараса Кравчини на шляхах війни...
— Господи, хоч би вже мене вбили чи розірвали міною. Голова пухне од думок. І нащо я почав писати, прах його візьми. Ну повірите, не можу вже ступити, щоб не думать. От лиха година. Да думки ж які погані лізуть в голову, неначе чорт який нашіптує па ухо: пиши, пиши. Ну й пишу. Пишу таку, наприклад, думку, що всяка війна безнравственна в своїй внутрішній основі. Тому і зображати її в книгах як благородство і красу людських вчинків — злочинство й глупота. Війна — дурна. Жорстокість і всесвітня дурнота, одягтись в атавістичне пір'я, прославлене тисячоліттями книжної брехні і кровожадних дурощів, перетворюють мене в щось гірше, дурніше й страшніше за дикого звіра. Я вже не кажу про таких благородних і достойних пошани тварин, як собака, кінь чи корова.
Війну називають мистецтвом. Вона таке ж мистецтво, як шизофренія або чума.
Продажні писательські пера освятили її в віршах і товстенних книгах. Малярі дурноголові споконвіку придумували для неї одяг, фарби, різьбярі ставлять на майданах пам'ятники не ганьби і глупства, а слави ватажкам і їх коням. Те, що повинно давно вже стати предметом громадського сорому і непристойності, возвеличується. Атавізм дикунський існує. І вчені дурні служать атавізму, як раби з мізерною фантазією і відсутністю достоїнства людського, — атомна бомба.
Чому всі правителі так ненавидять всіх, хто проти війни принципіально? Тому, що всі вони раби атавістичних інерцій. Попробуйте сказати голосно проти війни — і зразу суд за аморальність. Отже, війна моральна.
В Нюрнберзі суд. Тече з Нюрнберга кров, гній, злоба, жорстокість і безпросвітна людська дурість фашистських людожерів. Не придумати кари ні для одного. Посадити. Ні, не карав би я їх. Посадив би голих у великі банки зі спиртом і розставив би банки на всіх майданах європейських столиць на триста літ. На пам'ять і в науку про ідіотизм атавістичного (нрзб).
А судді хто? Американці. Англійці. Хрещені батьки підсудних і до якоїсь міри учні. Мріяли ж вони про знищення людоїдами Росії, України? Про загибель десятків мільйонів наших людей, щоб потім приставити ніж до Гітлерової пельки. Ну, сталося не так трохи. Суд іде.
Готується нова війна.
Нові герої, нові сироти, нові каліки, нові злочинці, спасителі.
24 / Х / [19]45
ЗОЛОТІ ВОРОТА
III
— Не покладу, каже, оружія! А той собі каже — не положу. Он які були. Ну, що поробиш. Так ми й собі, раз так, то так, будеш уже битися. А що людей набили, як г... Трупом смердить, понас... скрізь, а вошей було! Хіба тепер оце воші!? Де-пе-де тобі частично вошка проповзе, та й та німецька. Я своєї воші давно вже не годував, забув уже й яка вона. Хіба вже десь, видно, після війни полізе. Уже тепера до кінця війни і не побачу.
Сім'я в мене є. П'ятеро синів і дочка. Дві дочки. Правда, синів повбивано. Ну, дочка старша не проста. Знаменита дівка на цілий світ. — Він так розповів про її красоту, яка вона була малою, що сльози виступали в усіх на очах. Олеся.
— Героїня?
— Ні. В тилу прославила епоху,
— Чим?
— Не скажу.
— Ну, скажіть.
— Не скажу, догадайтесь самі, чим могла прославити двадцяте століття молода красива вдова, розумна, з середньою освітою?
— Ні.
— Ні.
— Ні.
— Ні.
— Ні.
— Ну, кажіть же, люде добрі. Ніхто не вгадав. Тоді я вам скажу. Вона ходила в ярмі удвох з коровою. В епоху пари, електричества.
Я думаю, що не радіо, не розклад атома, не пеніцілін ї не "літаюча кріпость" найбільші події у світі. Я презираю кріпості і атоми, хай на мене не гнівається Америка. Найбільша подія у світі — моя дочка Олеся з коровою у плузі, її душа і моя нікому і ніколи не простять. Хоча ні, прощу. Нащо мені носити ярмо ще й у серці своєму?
Прийде додому, нап'ється горілки, заспіває — та й "му". А потім плаче, приказуючи такі слова, яких ще світ не чув і ні одна газета не видруковувала. "Му" та "му".
Моя рідна дівчинка, дочка моя Олеся.
Коли б я був великий художник чи різьбяр, чи коли б я завідував чимось великим, от кому б я створив пам'ятник епохи. Не синам моїм, не героям, що літали попід небесами, кидаючи бомби, не полководцям, що водять нас в бої, не парубійкам полум'яним, що кидались в високім пароксизмі грудьми на кулемети. Ні, я створив би пам'ятник Олесі. Я поставив би її в упряжці, пам'ятник із золота, створений руками великих майстрів. Я повелів би майстрам, перед тим як кувати її постать на вічні наповнюють його щодня духовною їжею в виді різних однакових для всього людства відомостей. Він пожирає ту їжу. Він був просто нерозумною людиною, людиною, так .би мовити, малолітражною розумове. Зате він був слухняний, позитивно слухняний, чесний, завжди готовий до всяких позитивностей, з гарною усмішкою, хоч-не-хоч, як гусак у сажу.
— Е, якби йому дати пару хороших розумних заступників! Хіба ж так би було! Заступники сволочі, — зітхали роками співробітники Торохтія Макогоновича, ненавидячи його заступників.
25/Х/ [19]45
Начальнику і предсідателю кінематографії. Користуючись підготовкою до знімання фільму "Життя в цвіту", шанобливо повідомляю Вас, що від сього дня я перестаю одержувати заробітну платню. Я прошу Вас, не вбачайте в сьому моєму вчинкові нічого такого, що могло би Вас дратувати, приміром, абощо. Я роблю се не з метою демонстрації чи непослушенства. Навпаки, я хочу сим особливо підкреслити свою лояльність щодо своєї оплати. Але разом з тим я не можу й не думати про якість картини, яку я розпочинаю знімати. До сього часу я розглядав себе як одного з найкращих режисерів кінематографії. Я звик до сієї думки, і вона, певно, помагала мені триматися па високому моральному рівні у виробництві. Зараз же призначена мені місячна плата по третьому розряду щомісячно два рази пригноблює мою свідомість і поселяє в мені сум і зневір'я в своїх здібностях. Тому я для того, аби зберегти свою душу од непотрібних і шкідливих для мого стану натяків па свою творчу неповноцінність, прошу вважити мое прохання, аби я міг спокійно віддаватись владі своїх мрій і не порушувати звичної уяви про свою гідність. Платню за роботу, будьте ласкаві, визначіть мені в якій іншій формі по закінченню фільма, відповідно до його якості.
З пошаною заслуж., лауреат і т. ін. Ол. Довженко
26/Х/ [19]45
ЗОЛОТІ ВОРОТА
II
Географію роману треба виписати особливо точно, з документальною правдивістю.
Треба описати село, краєвиди, район. Припустим, він з Великого Перевозу або з Шишаків.
Отже, мусить бути описано, як німці під час бою чи відступаючи палили село, як утворилася замість села пустеля.
Ріка. Пригадати бій коло ріки з "Перемоги".
Озера, сінокоси. Дерева, рослини, трави, все, що росло в полі, як звалося. Зробити ілюстрації і фотографії флори і фауни села. Можна дати також і фотографії вулиць, хат. Людей окремих. Ландшафту. Надати, таким чином, усьому вигляд справжньої і точної документальності.
Таким чином, мій рукопис мусить бути оздоблений не тільки заставками, кінцівками, заглавними літерами, не тільки великою кількістю ілюстрацій, а й фотографіями. Зробити все рукою любовно і досконально, як твір життя. Літопис.
Розподілити книгу, власне її внутрішню основу — характеристику Тараса, па розділи. Кожний розділ, будучи органічно об'єднаним з усіма іншими розділами, мусить мати своє точно визначене спрямування:
Роман — наївний, простий і недотепний.
Роман — розумний, складний і дотепний.
Веселий і безжурний.
Ні, сумний і глибоко замислений.
Добрий і недобрий. Він м'який як віск. Він і твердий як криця.
Мстивий і великодушний.
Лінивий, не лінивий трудяка.
Одне слово, вся повнота народної психології, народного характеру повинна знайти в ньому собі місце, розмежувавшися в належних правдивих пропорціях, відповідних основам українського національного, народного характеру.
"Міра життя" може й повинна увійти до епопеї як складова частина другої частини.
Тарас Кравчина — Петро Скидан. Може бути і другий варіант: не Петро Скидан, а Мина Нечитайло. Можливо і напевно се буде що краще.
Приїзд С. в колгосп остається, звичайно, з послідуючими Тарасовими коментарями.
В першу половину, власне па початок третьої частини, епопеї ляже перероблена "Україна в огні", де Тарас Кравчина — Лаврін Запорожець або Мина Товченик.
Очевидно, проте, Запорожець.
Далі йде повернення, могутній наступ Червоної Армії. Запорожець — Кравчина їде до армії.
ЙОГО СОН
Сон — форма, спосіб монтажний, композиційний для висловлювання різних цікавих і надзвичайних речей і можливостей нездійсненних. Часом губиться межа між сном і дійсністю.
ЙОГО ЖАЛЬ
Можлива форма ліричних екскурсів. "Як жаль мені, що я не писатель, написав би я тоді книжку чи казку, як одну людину..."
КОМПЛЕКСИ — ЕТИЧНИЙ, МОРАЛЬНИЙ, ЕСТЕТИЧНИЙ
Збагнути все, чим мучився все життя. Основний комплекс пристрасті — етичний.
ЛЮБОВ ДО КРАСИ
"ПОГИБЕЛЬ БОГІВ" Може цілком ввійти до одної з частин.
"Перемога", "Тризна", "Зачарована Десна", "Китайський святий", "У країна в огні", "Велике товариство".
Пристосувати, переробивши все відповідно до біографій синів і до його власної біографії.
СНИ І ПРИКМЕТИ
Снам, і прикметам, і спостереженням приділити особливу увагу.
МРІЇ І БАЖАННЯ УЯВЛЕННЯ
Він міг уявити себе конем, убитим, повішеним, спаленим, деревом плодовим підрубаним.