Адже вони добре знали, що древні артефакти — це скарби, які зберігаються тільки в спеціальних, ідеальних, умовах, і з ними треба бути надзвичайно обережними, щоб вони не розсипалися від дотику.
— Ну що, друзі, ще раз вітаю! Наша місія виконана і нам пора повертатися додому.
— Мені трішки шкода просто так залишати це таємниче місце. Може, скористаємось нашою знахідкою і спробуємо покататися на унікальному космічному кораблі, зображеному на мозаїках муралу? – змовницьки запропонував Літик.
— Хоча це й не передбачено в завданні нашого навчального центру, проте — чудова ідея! Думаю, ми заслужили на цю невеличку винагороду, – радісно підхопили ідею Гравик і Магник.
— Тоді мерщій до справи! Треба матеріалізувати стародавній космічний корабель, щоб усе було по-справжньому, як в ті далекі часи.
— Гаразд, швиденько діставаймо свої мобільні астропади, скануймо, конструюймо, друкуймо і — повний вперед!
Зовсім скоро астропундики вже вмощувались у чудернацьких кріслах древнього космічного корабля.
— А можна, я ввімкну систему польоту і буду командиром корабля? — нетерпляче попросив Літик.
— Авжеж, можна, друже! — погодились веселі Магник та Гравик, радіючи чудовій нагоді покататися на древньому зореході.
Кому б із вас не хотілося здійснити подорож у часі й раптом потрапити в минуле? Не всім випадає шанс переміститись в древній світ, де відчути себе стародавніми героями. Так само, як і опинитись у майбутньому, щоб хоч краєчком ока побачити, як там. Ось і астропундикам дуже сподобалась коротка подорож у часі на стародавньому космічному кораблі.
Море вражень, від яких можна просто очманіти, змусило їх одразу поділитися всім із друзями. Тож дорогою додому малі астропундики вирішили навідатися до дядечка Олесика. Їм дуже кортіло похвалитися своїми неймовірними пригодами і розповісти про знайдений ключ від скарбів Загубленої Цивілізації. Астропундики вельми цінують свою дружбу з дядечком Олесиком. Адже знають, що мати справжніх друзів — це безцінний скарб. Майже такий самий, як скарби Загубленої Цивілізації!
Отож звук, схожий на неголосне дзижчання джмеля, застав дядечка Олеся за читанням удома. І через декілька хвилин Магник, Літик і Гравик, мов насінини, викотилися зі свого сяючого різнобарвними променями зорехода. А потім був їх незмінний ритуал: астропундики заплескали в долоньки і тричі енергійно обернулися навколо своєї осі, виказуючи свої нестримні радісні емоції. І всі троє хором вигукнули своє традиційне привітання:
Зорі, Всесвіт, Зорехід!
Наш комічний всім привіт!
Звісно, дядечко Олесик був дуже радий зустрічі і привітав астропундиків щирою усмішкою і своїм сердечним:
Радий зустрічі завжди!
Прошу в гості, дітлахи!
Услід за дядечком Олесиком вибіг і котик Тимко з урочисто піднятим хвостом. Він задоволено підходив по черзі до астропундиків і приязно терся об них своєю пухнастою шерстю. Нарешті котик Тимко визнав малих зоряних гостей за своїх і перестав підозрювати їх у шпигунстві чи якихось інших поганих намірах.
А поруч, у всіх на очах, прямо посеред великої калюжі, радісно вистрибував босий папуга Лірчик. Можливо, він вирішив виміряти глибину калюжі або на нього раптово найшов настрій для спа-процедур? Він енергійно полоскав пір'ячко у воді, із шумом обтрушувався й наспівував пісеньку власного авторства:
Мумрик, мандрик, зорехід!
Астропундикам — привіт!
Літик, Гравик — розбишаки
Гратимуть із нами в шахи.
Магник щось смачненьке б з'їв,
Бо в дорозі зголоднів.
Космос — space, a flight — політ,
You're Welcome, всім — привіт!
Дядечко Олесик жартома насварився на галасливого папугу, але Лірчик і вухом не повів і продовжував своє жваве пісенно-калюжне шоу, аж поки не промок до останньої пір'їнки. Тоді він вистрибнув із калюжі, нашорошився й почав обтрушуватись, перевіряючи, чи всі пір'їнки чисті.
Астропундикам сподобався його веселий виступ, тож усі дружно заплескали крилатому акторові. Від задоволення малі зоряні мандрівники аж світилися на всі боки, а їх космічні аури випромінювали зелене, жовте і червоне світло. Всім було приємно і радісно зустрітися знову.
В чудовій компанії час пролітає непомітно, тобто ніхто не лічить, як він плине хвилина за хвилиною. Тому точно не відомо, як довго гостювали малі астропундики у дядечка Олесика того разу. Всім було так добре й весело, як буває тільки тоді, коли зустрічаються найкращі друзі.
Ще довго було чути галас і сміх. І часто лунали здивовані вигуки, поки малі астропундики розповідали про свої неймовірні пригоди, які трапилися з ними на дивовижній планеті Земля.