Ти, тоді.
Ти із блідим
Розкушеним пуп'янком.
Ти в повно-винні.
(Чи не так, нас також
Відпустив цей годинник?
І гаразд, ну і добре,
як тут твоє слово мимохідно вмирало.)
Мовчання, мов вилите золото, у
звуглених, звуглених
дланях.
Персти тонко-димі. Вінцями, повітряним німбом довкола
Величне. Сіре. Нерушне.
Всевладне.
МІНЛИВИМ КЛЮЧЕМ
Занедбаним в сув'язі, знаним ключем
Одчиняю одвірки оселі
І вривається хурдело німо вперед,
През залізки в оключчі — хурделить
що і кров, заврунится
з очей ачи з вуст
ачи вухом
зміняє джерело, у такий таки ключ..
Переятрить в подзвін, в перезвучч...
за сніжинками вАтаг— стрій-жене
З кожним подихом вітеру,
гне во-що-душ...
Налипа
на слова
сніговієм
КАМІННИЙ ВИРОК
Зкам'янілий вирок в п'ястуку
Ти забудеш й про те що забув
На запясті пристрілюються
мигтячи, знаки розділові
Крізь у гребінь розколоту землю
галопують вершники пауз
Там,
коло жертовного зілля*,
Де спалахує пам'ять,
підхоплює вас Цей Подих.
* примітка.
Opferstaude — від Opfer— жертва та Staude— однорічний травянистий
кущ, як на мене найраще передається словом зілля. Те, що збирають
для приготування дання. Вірність такого припущення підтверджує і
фраза am Handgelenk schiessen blinkend die Satzzeichen an — що дослівно
означає: на суглобі руки, блимаючи, пристрілюються розділові знаки, —
досить недвозначний образ ґематом та доріжок від шприца. Я
конкретизував це як зап'ястя, виключно з міркувань словесної
елеґантності. Біографія митця засвідчує неодноразове перебування
автора у психіатричних клініках, та й його смерть у Сені — наштовхує
на думку про наркотичну залежність Целяна.
Жоден зі словників не дає трактування слова Opferstaude, то ж я
припускаю що це образ сорту дикого маку, який дійсно кущиться у
південних краях. Збірка вірщів так і називається Mohn und Gedaechtnis —
"Мак та пам'ять"
NIEMANDSROSE
ПСАЛОМ
Це він — Ніхто. Ліпитиме нас із землі і глини
І надихатиме вустами порох наш
Ніхто.
Благословеним будь, Ніхто,
Твоєї примхи задля
ми квітнемо
до тебе
прагнучи
Суцільнеє ніщо
Були ми, є ми, і навік
пребудемо, квітуючи:
Усі Ніщо,-
Нікого ружа
Із пестиком — незаймана душа
З тичинками пилку — в небесну пустинь
В червоному вінці
Від пурпурових вуст, що лиш, о лиш
Об тернії зарділись.
ЕМІЛІ ДІКІНСОН
Душі шпарину залиши
для позову небес
Щоб не знітилася путі
до Того, хто не жде
Допоки засув не упав
воріт Його осель
іди, уже довічний гість,
не перехожий вже...
[*] цитата з Езри Павнда
[†] Єлисей — мій пра-пра-прадід, потім Савва, Трохим і Броник...