Як будується оповідання

Але ця облямівка фальшива — капітан і начальник не розповідають одне одному даного сюжету;

в)    одвести читачеву увагу від справжньої теми.

Можна б іще додати, що попередня історія з капітаном служить для того, щоб надати авторитетпости заяві капі­тана про шруби й прогоничі в буї в кінці оповідання і, таким чином, унеможливити для Комбо порятунок.

3) Страттон, син забитого управителя контори, служить для того, щоб одвести думку читача від справжньої розв'яз­ки. Читач бачить месника, що стоїть уже поруч зі схованкою злочинця; мало того, Страттон "збирається пошукати" Ком­бо саме там, де він є. Як особа, що фігурує в ролі особи дієвої (хоч і фальшивої"), він подається повніше; є його характерне­ тика, коротенька історія його після смерти батька й т. д. Це стоїть у згоді з загальним принципом: що реалістичніше й повніше трактується якась особа в оповіданні, то більшу ролю мимоволі віддає їй читач у ході подій ^[20][20].

4) У Страттона є ще одна роля, її ми побачимо нижче.

Перейдімо тепер до психологічної мотивації.

Дві категорії: 1) умотивування вчинків дієвих людей, 2) виправдання перед читачем розв'язки (мораль).

I.  Психологічної мотивації вчинків дієвих людей в опові­данні, власне, майже немає. Рухи Комбо, Страттона, капіта­на Гейнса, начальника порту, Сема Джонсона, дочки началь­ника тюрми ми надибуємо в розділі структурної мотивації, їхня психологічна природність не потребує ніякої мотивації, — вона просто випливає з даної ситуації. Ми вже вказували, що дане оповідання має переважно структурну мотивацію. Є психологічна характеристика рекрута Аштона, але й вона зв'язується з механічним фактом саме його рекрутства, не­давнього перебування в війську.

Бодай що не єдиний серйозний факт психологічної моти­вації це — дзвін. Для того, щоб пояснити останнє почуття Комбо, дзвін зустрічається раніше в кількох натяках в опові­данні. Ці натяки мусять закласти в мізкові читача певну підсвідому базу для того, щоб потім цілком очевидною й навіть неминучою здавалась передсмертна думка Комбо про шибеницю, ту шибеницю, од якої він утік так щасливо. Треба сказати, що тут легко можна було обійтися без таких натяків, але вони надають кінцеві велику емоціональну силу.

II.  Психологічне виправдання розв'язки під поглядом по­чувань читача.

Жахлива смерть Комбо вмотивовується так: 1) коно­крадство, 2) вбивство, 3) відмова від послуг пана, 4) похо­дження від чорних дикунів, 5) спритність і самостійність зло­чинця, б) ограбування банку, 7) глузування з Страттона.

Сім смертних гріхів проти буржуазного ладу! Останній гріх — це жарти з Богом. Можна втекти від помсти буржуазного суду, але не можна врятуватись від кари буржуазного Бога.

Для автора ця мотивація здавалася цілком достатньою, — і вона, безперечно, була достатньою для його читачів. По-перше — це англійський журнал XIX століття, по-друге — це звична, умовна, традиційна мотивація буржуазної літерату­ри, її знаходимо таку саму хоча б і в Дікенса. Не забуваймо ще, що ця мотивація стоїть взагалі на другім плані в автора.

В цім оповіданні, як ми бачимо, психологічна мотивація розв'язки = моралі.

Тут ми підходимо до ідеологічної аналізи. Для автора (і його читачів) ідеологія — це мораль.

Нема чого розправляти довго про нужденність такої філо­софії. Мораль займає таке місце в цілім світогляді людини, як Нарком'юст в цілім Радянськім апараті. Отже, заміна ідео­логії на мораль є неймовірне звуження мистецької філософії. На це звуження, до речі, хибують мало не всі наші революційні письменники.

Мораль — це авторів суд над дієвими особами твору. Ав-тор-мораліст одягає шати прокурора або й адвокатський фрак.

Щоправда, журнальне "авантурне" оповідання стоїть уже близько до агітаційного твору. Отже, таке спрощення задачі у такім оповіданні — річ припустима, ба навіть звичайна.

Та в суто побутовому чи психологічному нарисові ідео­логія є щось куди ширше.

Тут не тільки психологічна мотивація другої категорії (мо­ральне виправдання розв'язки), а й психологічна мотивація першої категорії (виправдання вчинків дієвих осіб під погля­дом імовірности), ба навіть структурна мотивація, коротше сказати — кожна цеглинка й кожний шрубик твору цілком залежить від ідеології автора.

Уданім оповіданні візьмім хоча б такий приклад:

"Ще не загартованим від тюремних сцен і зітхань серцем Аштон жалів засудженого на смерть".

Так виглядає психологічна мотивація "загальнолюдська", буржуазна, вчинку Аштона. Отже, з погляду авторового, рек­рут — це "взагалі людина", тільки ще "не загартована".

Але рекрут не є "взагалі людина". Рекрут може бути селя­нин, робітник, інтелігент. У кожному з цих випадків психоло­гічна мотивація його почуття до в'язня може бути інакша.

Візьмім приклад із структурної мотивації.

Ставлячи розміри буя в залежність від економічного ста­новища домініонів, автор виступас як матеріяліст. Колосаль­ний розмір буя можна було б змотивувати й інакше — яко­юсь примхою "загальнолюдською", так сказати. Така моти­вація була б куди слабша, отже, досвідчений автор висуває економічну мотивацію.

Ми, отже, бачимо, як економічна, матеріялістична моти­вація уживається в автора поруч із попівською й міщан­ською мораллю.

А в наших нових оповіданнях раз у раз комуністична мо­раль живе поруч з "загальнолюдською" структурною, надто ж з психологічною першої категорії мотивацією.

Стільки про відношення: ідеологія — мораль. Тепер де­які підсумки.

Деякі підсумки

Загальна структура даного оповідання легка для аналізи ось чому. Перший розділ (у цілому) є структурна мотивація появи буя. Другий розділ (у цілому) є структурна мотивація наближення до буя Комбо Картера. Так само — третій розділ. Четвертий розділ — синтеза буя з Комбо Картером.

Такий (зручний для аналізи) розподіл частин спричинений потребами структурної, переважно, мотивації. Прикінцева си­туація вимагає довгого й солідного сюжетного підготування.

Буй виступає як самостійна дієва особа. На нього витраче­но цілий розділ — і це не марнотратство, а солідне розуміння потреб сюжету. Таке оживлення буя дозволяє висунути його в кінці на ролю мораліста-мстителя. Буй, зроблений заходами Страттона, стає спочатку за схованку для вбивці його батька. Убивця глузує з цього, і мстивий буй стає його могилою.

Я не вгамуюсь, повторюючи й підкреслюючи блискучість прийому. Цілий розділ на структурну мотивацію!

Розділ другий: Комбо Картер. Легенький, суто зовнішній зв'язок поміж І і І! розділами — і таємниця авторського за­міру зостається схованою. Перший розділ давав лінію мор­ського оповідання. Другий розділ цю стежку покидає. Отже, читач перебуває під вражінням дуже розгонистої, широкої зав'язки одразу по двох географічних лініях. Третій розділ нічого по суті не роз'яснює: його заголовок "Гавань поря­тунку", навпаки, підтримує думку, що Комбо врятується і що широка зав'язка розвиватиметься собі далі. У четвертім розділі читача вражає несподівана розв'язка, раптом скорочу­ючи тему, як гарматний постріл!

Як могла постати ідея такого оповідання?

Уявімо собі, що, гуляючи в гавані, автор подивився на буй. Чи не можна сховати в цей буй людину?

Не можна! Буй все ж таки замала штука, щоб можна було в неї сховатись. Можна втиснути туди когось силоміць, але такий сюжет вимагав би фантастичної мотивації.

Для чого?

Отже, треба збільшити буй у два, у три рази. (Див. вище аналізу).

Коли це зроблено добре, подальша задача полегшується. Залишається тільки взяти такого, щоб його не шкода було уморити в буї. Це, як на англійського белетриста, справа теж нетрудна. (Див. психол. мотивацію 2-ої категорії).

Чи так, чи не так постала ідея даного оповідання — бай­дуже. Важно, що сюжет, безперечно, вигаданий, висмокта­ний з пальця. Але як його розроблено!

Ні українська, ні вся російська література (за винятком Дос-тоєвського) не знає, не вміє й не хоче розробляти структурної мотивації. Романи Гончарова й Тургенєва, попри всій своїй не­поганій якості, є не романи у справжнім цього слова розумінні. "Обломов", скажемо, це — те, що зветься "сімейна хроніка". "Отцы и дети" — так само. В однім романі Дікенса більше сю­жетної розробки, ніж в усіх творах Тургенєва, Гончарова, Гри­горовича, Писемського і ще десятка "меншої братії".

Але так само в новій, революційній, російській літературі. Всі великі речі — хроніки!

Звичайна річ, хроніка — теж література. Примітивна, але література. Між письменником-хронографом і справжнім ро­маністом таке, приблизно, відношення, як поміж Геродотом і... К. Марксом.

Об'єктивна (історична) реальність подій, що стають за основу для фабули, має тільки суб'єктивне значіння, як сти­мул, що захоплює, запліднює автора. Коли об'єктивна ре­альність подій зостається об'єктивною в творі, — автор зос­тається хронікером, журналістом, літописцем, істориком, — геродотом, одне слово. К ніяке матеріялістичне світовідчуван­ня йому не перешкодить зостатись геродотом.

У розглянутім оповіданні тема, очевидно, вигадана (су­б'єктивна, не історична). Але читач перебуває під вражінням історичної події; конкретного, реального випадку.

Цю фантастичну витівку розроблено так, що вона справ­ляє вражіння реальної події. Це досягається засобами ком­позиції й реалістичного стилю.

ФАНТАСТИЧНЕ ОПОВІДАННЯ

Недосвідчений дух

("The Snexperienced Ghost". Оповідання Герберта Дж. Велза)

Сцену, при якій Клейтон розповідав свою останню байку, я згадую дуже живо. Сидів він мало не ввесь час у куточку старовинної лави коло широкого відкритого камі­ну; Сандерсон сидів поруч його й курив брозлівську череп'я­ну, що носить його ім'я. Був також Івенс і Віш, чудо серед акторів, ще й дуже скромна людина. Ми всі поприходили до Мермед-клубу цього суботнього ранку, окроме Клейтона, що вже був мав там тієї ночі — це і дало йому зачіпку для його оповідання. Ми були грали в голф, аж поки не стало поночі, потім ми пообідали й бул и в отім спокійнім, добро­зичливім настрої, в якім люди можуть слухати байок. Коли Клейтон почав, ми, ясна річ, думали, що він бреше.