Іще тобі востаннє послужу
Своїм життям огидлим!
ВИХІД VIII
Ті ж і Ганна.
Ганна (перебігає кін)
Помсти! Помсти!
Сохрон
Гей, матінко! Марусю стережіть,
(Держачи Марусю.)
Не випустіть, бо кинеться у пломінь...
А я мерщій... (Вскакує в двері, що горять.)
Маруся (пручається)
Пустіть!.. Ой нене... там
В вогні... в диму... мої кохані діти...
Моє життя!.. Кричать... мене зовуть...
Ганна (держить)
І ти для них... для тих байстрят на згубу
Дружину ще послала? О звіря!
Зламала все, збруднила честь жіночу...
І зрадила дружину, віру, край...
Маруся
Ой леле, ні! Україну люблю я...
Але ж і їх, моїх діток, люблю...
Не можу їх покинуть! Мамо, мамо!
Ти ж відаєш любов оту й сама!
Ганна
Покинь їх тут...
Маруся (рветься)
Пустіть! Пустіть на бога!
Ганна
Не вирвешся!.. (Удержує.)
ВИХІД ІХ
Ті ж і Леся з невольниками.
Леся (вибіга з факелом)
Ганна (до них)
За сором, глум, замучений наш край!
Щоб тямились!!
Леся
За мною, браття милі!
Всі з гиком забігають. Чути за коном ґвалт, лемент; тюрма, мечеті горять. Жарке зарево обіймає весь кін.
ВИХІД Х
Ганна, Маруся, а потім Сохрон. У палаці щось рухнуло. Полум'я язиками вибухає з вікон. Почувся крик.
Маруся (божевільно)
Пустіть!.. Горять... і я до них.
Ганна (не пуска)
Ні, ні!
Маруся (б'ється)
Пожальтеся!.. Вже кучері шовкові
Поняв вогонь... До мене рученьки
Там в лементі нещасні простягають.
(Рветься.)
Ой, пробі, ой!!. (Грізно.) Не мати ви!!!
(Виривається.)
Ганна (зрушена, кидається)
Ні, стій,
Моє дитя! Я, я піду... я — мати!!
Сохрон (показується з дітьми на руках у дверях)
Живі дітки!.. Візьми їх! (Ставить.)
Маруся (кидається навколішки, обніма ноги Сохрону).
Діти тремтять.
Боже мій!
(Припада до дітей.)
Лемент і ґвалт мов віддаляються.
Ти... ти? Мені? Що зрадила?.. Не можу...
Розірветься вже серце... О, мої
Любесенькі, милесенькі... хороші!
(Обніма, пригорта.)
Ганна
Невже й тепер за вчинок сей святий
Не кинеш їх?
Маруся
Ой леле! Мамо! Друже!
Вони зрослись з цим серцем навісним...
Для матері всі діти рівні, любі...
Я гріх тяжкий терпіла задля них,
Під серцем їх носила... Муку, сором...
В їх очах — рай, в їх голосках — музика,
В орлятах цих — всі радощі мої!
О зірочки, о мої ясні квіти,
Як вас люблю!
Ганна
Так ти лишишся тут?
І лицаря-дружину зацураєш,
Та ще яку дружину?!
Маруся
Боже, ні!
Моє життя... і серце недобите...
І вся душа його — за них, за них!
Сохрон
Марусенько! Чи ж переможеш муки?
Безвинна ти... То доля навісна
Оповила в таке нас горе...
Маруся (простяга руки)
Друже!
Сохрон (палко)
Не можу я і вірить у той рай...
Ох, а коли б... усе, усе забуду...
Їх полюблю... себе переборю...
(Рішуче.)
Бери дітей!
Маруся (кидається)
Мій любий!
Ганна (зупиня строго)
Зглянься, доню!
Навіщо нам сей поквил, глум і гріх?
Невже йому (на Сохрона) віддячиш так жорстоко?
Кохає ж він... Образа в них...
Маруся (стеряно)
Ох, так!
А я... Ой, що ж?.. Я все зроблю... я мушу...
Ганна
Та й їм, діткам, тут краще, у паші.
Сохрон
Хай візьме їх... Хай українці будуть
І вороги напасникам!
Маруся (бореться з собою)
Ой, ні!..
Не слід... вони... Ох, мати правду кажуть...
Так, я сама... Ой діточки мої! (Обнімає.)
Прощайте! Я... (припада) вас більше не побачу!
(Пригорта. Встає, хитається.)
Тепер — твоя! (Мліючи, трохи не впала.)
Сохрон (підхоплює, держить)
Моя! Моя! Моя!!
ВИХІД ХІ
Невольники.
Андрій
Все скрізь пала, добро вже на байдарах.
Сохрон
На байдаки! Додому!!
Леся
Слава всім!
Усі вирушають до моря.
Ганна (Марусі)
Ну, поспішай!
Сохрон
Вона слаба, зомліла...
Я на руках... (Хоче взять.)
Маруся (прочумалась, жахнулась)
Ой, пробі! Дайте раз...
Хоч раз один... останній... приголубить
Моїх діток! (Кидається до них.)
Мої, мої! (Пригорта.)
Діти (ввесь час тремтіли перелякані)
Ой мамо!
Не кидай нас!
Маруся (не при собі)
Хай вас господь...
Ганна (одрива її від дітей)
Хапайсь!
Голос Охріма
Отамане, хутчій, бо чути голос:
Гірей-паша, либонь, то поспіша!
Маруся
Ой, діти... він!
Її майже тягнуть.
Сохрон (одгукує)
Рушайте всі! Я зараз!
Я понесу її мерщій!
Маруся (виривається)
Ні, ні!
Нема снаги... немає в мене сили!
Розшарпані — і серце, і життя!
Не можу дать тобі я щастя, втіхи:
Тут діточки... тут батько любий їх...
Там мати, люд, дружина, край коханий.
Яка ж мені порада, друже мій!
Одна нудьга, один прокльон і горе!
(Тне себе кинджалом.)
Сохрон
Марусю! (До неї, піддержує.)
Ганна
Ай!
Маруся (вмираючи)
Не прокляніть мене!..
І їх... і їх!.. (Витягається.)
Сохрон (кладе її; сам стоїть каменем).
Умерла! Боже!
Ганна (припада з риданням)
Доню!
Дитя моє! Моя нещасна кров!
Пауза.
Чути, як одчалюють чайки. Тихий покрик: "На весла! Разом! Наляж!!" Полум'я розжеврює. Мінарети займаються.
Сохрон (падає перед трупом на коліна)
Прости мене!.. Я теж твоїм був катом...
Не перемігсь... і квітоньку скосив...
Не проклинай! (З сльозами.)
Яка бліда, хороша...
Мольба її застигла на виду,
А рученьки безвладні... (Рішуче.) Мамо, мамо!
Беріть дітей: душа її у них...
А я — цей скарб... (Підніма труп.)
Ганна пригорта дітей.
О мій підбитий квіте!
Клянусь ховать твій заповіт повік,
Твоїх дітей любить, як найрідніших,
Украйні й їм — віддати все життя!!
Палац і тюрма валяться в огні. Навдалі розлягається гук гармат.
Завіса хутко спада.
1896 р.
Драма створена на основі народної думи "Маруся Богуславка" з використанням мотивів, образів народних пісень — про брата, що продав сестру в неволю; про матір, яка шукає дочку-бранку.
[1] — Гірей — один з представників Гіреїв династії татарських ханів у Криму (1427 — 1783). Очолювала постійні грабіжницькі напади на українські, російські й польські землі. На початку XVII ст. допомагали шляхетській Польщі.
[2] — ...на границі Буджацького степу...— Буджацький степ — історична область, що охоплювала приморську частину Бессарабії. Ці землі в XVI ст. захопила Туреччина у своє безпосереднє володіння. Тут кочувала одна з ногайських орд — Буджацька орда, яка перебувала у васальній залежності від Кримського ханства й Туреччини. Проти грабіжницьких нападів на Україну Буджацької орди, що кочувала між гирлами Дністра і Дунаю, в XV — XVIII ст. вели боротьбу українські козаки.
[3] — Козак Мамай — традиційна назва багатьох українських народних картин, відомих у численних варіантах. Обов'язковим персонажем таких картин був козак.
[4] — ...квітка з Ай-Петрі — Ай-Петрі — одна з вершин Головного пасма Кримських гір, південний схил якого утворює смугу Південного берега Криму.
[5] — Маю діти... чесні, як у Лота... — Лот — біблейський персонаж, що нібито жив у Содомі, приреченому богами на знищення за гріховність його жителів. Тільки Лота з дружиною та дочками ангели вивели з міста. Дружина Лота по дорозі загинула за непокору волі богів. Лот з дочками оселився в печері. Його дочки, вважаючи, що тільки вони з людей залишились живими, ради продовження людського роду вступили з батьком в кровозмісний зв'язок.
[6] — Ювенал (бл. 60 — бл.127) — римський поет.
[7] — Перун — у східнослов'янській міфології бог дощу, блискавки та грому.
[8] — Запорізька Січ, Запорозька Січ — суспільно-політична та військово-адміністративна організація українського козацтва, що склалася в першій половині XVI ст. за Дніпровськими порогами. Виникнення Запорізької Січі було зумовлено посиленням феодально-кріпосницького гніту на Україні. Запорізьке козацтво вело тривалу боротьбу проти турецько-татарської агресії, разом з донськими козаками брало участь у героїчних походах проти Османської імперії і Кримського ханства.
[9] — Іуда Іскаріот — біблейський персонаж, один із учнів Ісуса Христа, що зрадив свого вчителя за 30 срібників. Образ його став символом зрадництва й запроданства.
[10] — "Зупинись в своїм прудкім польоті... Ти радістю мені сповняєш світ" — вільний переклад уривка з поеми "Фауста" німецького поета Йоганна Вольфганга Гете (1749 — 1832).
[11] — Тендер (Тендра) — острів на півночі Чорного моря, в межах Херсонської області УРСР.
[12] — Сіноп — місто і порт у Туреччині, колишня грецька колонія на південному березі Чорного моря, захоплена турками, згодом використовувалось як форпост турецької експансії проти України і Польщі. Козацькі війська неодноразово здійснювали поход проти міста-фортеці. Так, у 1614 р. близько 4 тисяч козаків на човнах перепливали Чорне море, захопили Сіноп, знищили його гарнізон і спалили і флот.
[13] — Борун — Перун.
[14] — Магомет — поширена в Європі вимова імені Мухаммеда (бл. 570 — 632), що вважається засновником ісламу.
[15] — Кафа (Феодосія) — місто, що з XV ст. належало Туреччині, найбільший невільницький ринок у Криму. Через Кафу переправляли полонених на продаж у Константинополь. Сюди з'їжджались скупати невільників із різних країн. Запорізькі козаки неодноразово оволодівали містом. Найвизначнішим був похід 1616 р. Козаки напали з моря, взяли фортецю штурмом, знищили там турецький гарнізон в 14 тисяч чоловіків, спалили флот, визволили багато полонених.
[16] — Каїн — за біблійними легендами старший син перших людей Адама і Єви, що вбив із заздрощів свого брата Авеля. За братовбивство був проклятий богом і помічений особливим знаком — "Каїновою печаттю".