Тільки цим разом сестричка спитала:
Гей, ви, душки, невеличкі, Чи чистенькі у вас личка?
Личка були справді чистенькі. Коли ж засіли на пеньках, сестричка сказала їм покласти всі коробки на підлозі перед собою.
— Ну, а тепер, очайдушки, розглянемо ваші скарби.
Поглянемо, чи це справжні скарби, чи ні. Починай ти, Мотрусю! Ти ж ройова!
Мотруся відкрила шапочку свого моримушка і вийняла з нього малесенький медалик з образочком Київської Богоматері, новацьке "орлятко" і світлини свого татка та мамусі. Сестричка поглянула на все це і спитала:
— А скажи нам, Мотрусю, чому ти вибрала якраз ці речі?
— Бо медалик святий, а наша відзначка — це гордість кожної новачки, а мамусю і татка я дуже люблю!
— Так, я бачу, що ти добре мене зрозуміла! Це справді наші великі скарби. А тепер ти, Лялю!
Ляля вийняла з своєї коробки маленьку вишивану серветочку, одне число "Готуйсь" і кольорові олівці.
— А чому ти якраз це вибрала? — спитала сестричка.
— Бо серветка дуже гарна, і мама завжди мені каже, що українські вишивки — це наші найбільші скарби.
"Готуйсь" я люблю читати, а олівці я якраз нові дістала і я ними дуже люблю рисувати!
І справді, всі знали, що Ляля дуже гарно рисує, бо це ж вона нарисувала "очайдушка", що стоїть у кутку домівки і держить напис: "Готуйсь"!
— Добре, а тепер ти, Раєчко!
Рая, трохи засоромлена, вийняла з своєї коробки малу лялечку в українському одягу, кусок стяжечки і відзначку-тризубець.
— О, вона ляльку принесла! — покликнула Таня.
Але сестричка поглянула на Таню з таким докором, що Таня відразу замовкла.
— Ну, Раєчко, ми всі хотіли б дуже знати, чому ти якраз це принесла?
— Бо цю стяжечку дала мені на Святі Весни одна сестричка з Ульму.4) Бо я була загубилась і не знала, де наше шатро, а вона запровадила мене і дала мені цю стяжечку на пам'ятку. Тризуб дав мені вуйко Миросьо, коли відходив з хати битися з большевиками. Я не пам'ятаю, але мама казала, що це від нього. А лялю... ляля — моя, і я не хочу ніколи з нею розлучатися...
— Гарно, а тепер ти, Таню! — сказала сестричка.
Таня з гордістю вийняла з своєї коробки золотий перстенець, шнурок намиста і маленьку спряжку з блискучим камінцем.
— А чому ти це вибрала? — спитала сестричка. І Та ня, що завжди любила хвалитися, почала розказувати:
— Бо, прошу сестрички, цей перстенець — справжнє золото! Він коштував дуже багато, а намисто теж дуже дороге, а спряжка має справжній дорогий камінець!
Але — диво! Замість подивляти її скарбам, всі чомусь замовкли, і сестричка теж! Ніби якимсь холодом повіяло. Тані аж ніяково стало.
— А тепер Сяня! — сказала сестричка.
Сяня вже перебирала щось у своїй коробці. Вона почала виймати з неї: один дитячий черевичок з діркою на великому пальчику, свою новацьку книжечку і за-бавочку-собачку зі шматки. Але Таня вже з неї за собачку не сміялася.
— Це черевичок мого маленького братчика, Ярка. Це був його перший черевичок, і мама один сховала собі, а один дозволила мені взяти. В мою книжечку я записую мої добрі діла. А собачку я сама пошила. То була
така гарна, м'якенька шматочка з маминого халатика! А тато завжди каже, що найбільшу вартість має те, що самі собі зробимо!
— Добре, а тепер ти, Талю!
Таля вийняла аж цілий платок, нашитий різними пластовими відзнаками, книжку Бориса Грінченка "Олеся", свій молитовничок і ... прапорець роя.
— Таж він не твій, а всього роя! — трохи не обурилася Мотруся.
— Це я знаю, але якщо весь рій доручив мені опікуватися ним, то хіба це не мій найбільший скарб? Відзначки привезла мені Оксанка з міжнародньої зустрічі;
ось тут — німецька, там мадярська, тут литовська...
Оксанка розказувала мені, як то вони мали спільну
ватру та тереновий змаг і як наші юначки виграли!
А "Олеся" така чудова, що я аж плакала, коли її вбили!
А молитовник... це молитовник!
— Тепер нам залишилася ще Утя. Що ж ти принесла?
Утя вийняла з коробки кусочок скла. Більше нічого вона немала.
— Що це значить, Утю?
— Це, прошу сестрички, коли нашу хату обстрілювали німці... бо брат мій був повстанець і замкнувся в хаті з тітчиним Іваном та з Михайлом із Вільшини.
А ми сиділи в льоху... То тоді шиби порозбивали. А коли ми вийшли з льоху, то мама так казала... То...
І Утя розплакалася.
І всім, навіть сестричці, заблисли сльози в очах. І всі мовчали довгу хвилину, бо всі добре знали, що вони побачили ...
А згодом сестричка промовила:
— Я бачу, очайдушки, що ви майже всі добре мене зрозуміли!
При слові "майже" вона поглянула на Таню.
— Всі ви добре вибрали ваші скарби: не золото, не срібло, не самоцвіти, а те, що цінне для вас, українських новачок. Те, що нагадує вам ваші про новацькі обов'язки, про вірність Богові та Україні, як ось медалик,
молитовник, тризубець. Те, що нагадує нам про наше славне минуле, як твоя, Утю, скалка скла чи "Олеся". Те, що в'яже нас із Пластом: вірлятко, прапорець, "Готуйсь", відзнаки. Те, що нагадує нам про наших рідних: світлини, черевичок. Те, що свідчить про наші добрі вчинки, як ось новацька книжечка. Або те, що гарне і викликає в нас гарні спогади, як ось вишивка чи лялечка. Або те, що ми самі зробили, як твій, Сяню, собачка. Хоч це на перший погляд — дрібничка, але якраз вони мають куди більшу вартість, ніж усякі дорогі цяцьки.
І коли ви виростете, не шукайте ніколи в житті інших скарбів, окрім таких!
1) Очайдушки — карлики, дровенята, видумані маленькі люди, що про них часто говориться в казках.
2) "Готуйсь" — новацький клич, а рівночасно назва новацької газетки.
3) Маківка — гора в Карпатах, де в 1915 році Українські Січові Стрільці перемогли москалів.
4) Ульм — місто в Німеччині.
РОЗМОВА ОРИСІ З ЛЯЛИКОМ
— Розумієш, лялику, тепер уже все буде інакше, коли я повернулася з новацького табору. Ти вже не будеш називатися Дейві Кракет!1) Бо який же з тебе Дейві Кракет, коли мої діди були українці, мамця і татко теж українці, і я українка!? То як же ти міг бути... Дейві Кракет? Зараз тобі і цю хвостяку8) з голови скину! Ну, не плач! Я тобі пошию малиновий жупан та сині шаравари, якщо будеш чемний. А якщо будеш дуже-дуже чемний, то попрошу вуйка Данка, щоб витяв тобі козацьку шаблю із коробки з-під пасти до черевиків.
— Але мусиш бути справді чемний і не мішати чужих слів до української мови! За це ми в таборі діставали від сестрички мінуси, бо коли ми, українці, самі поміж собою, то повинні говорити лише по-українськи, бо наша мова — найкраща у світі! Розумієш, ти. ._. ах, правда! Ти вже не Дейві Кракет! Але як мені тебе назвати? Коли матимеш жупан та шаблю, будеш полковник Іван Богун.3) Та ти того не знаєш, як ми в таборі гралися в козаків та поляків! І розказувати тобі не буду, бо й так не зрозумієш! Найкраще візьму на другий рік тебе в табір, то сам усе побачиш!
— А покищо назву тебе Ромком. Братчик Ромко у таборі показував нам, як майструвати човники. Я назвала свій човник "Леся Українка", а Христя свій — "Княгиня Ольга". Вона хотіла назвати свій човник "Сестричка Командантка", бо всі ми сестричку Командантку дуже любимо; але коли наш рій не дістав прапорця чистоти, то Христя назвала свій кораблик "Княгиня Ольга". Бо в нас у кімнаті було того дня направду чисто. Тільки Галя принесла була в кімнату живого бурундучка4) і він трошки поперевертав усе. А того бурундучка спіймав і приніс Галі Орко, знаєш, той із роя "Святославичі".5) Тільки ти нікому про це не кажи, бо Орко мусів би за кару стояти на сором перед усім табором під щоглою!
— Так, Ромцю, ти цього не розумієш і ти напевно не зумів би так скоренько уставитися в лаву на збірці, як наш рій це вмів! Але пожди, я ще мушу показати тобі мою новацьку жовту хустку! її дала мені сестричка при вогнику, і тепер я вже справжня новачка! Бачиш, лялику, я можу зав'язати її і тобі на шиї, навіть засувку з кораликів тобі до неї позичу, бож я на сьогодні ще не маю доброго діла! Як ти думаєш — хто виплів цю засувку? Таки я сама! Лише сестричка трохи помагала!...
— Ха-ха-ха! Таж моя хустка тобі до колін! Краще віддай її мені! Тобі ще треба до неї підрости, а для цього ти повинен завжди їсти репетку6) навіть якщо мама даватиме ту кашку, що її ти так не любиш!
— Але що це я так заговорилася?! Я ж мушу зараз викинути всі мої комікси7) до ґар... до смітника!8) Так усі ми в таборі приобіцяли сестричці. Бо комікси такі погані, що на них немає навіть української назви! А тепер ті гроші, що за них ми досі купували комікси, будемо щадити і купимо за них нашу гніздову бібліотечку. Таку саму, яку ми в таборі мали!
— Тож запам'ятай собі раз назавжди, щоб я у тебе ніяких коміксів не бачила! А ось тут маєш книжечку:
"Хлопці з зеленого бору".9) Нам сестричка читала її в таборі, і я просила татка, щоб він і мені таку купив та прислав ще в табір. Відкрию її тобі на першій сторінці — і читай! То ж сором, щоб у справжньої новачки був лялик, що не читає українських книжок! А я тим часом піду викинути всі комікси та розпакувати мій наплечник, бо всі ми обіцяли сестричці при останньому вогнику в таборі, що самі розпакуємо наші наплечники дома!
— Ну, читай, а я зараз прийду — перекинути тобі нову сторінку!
1) Дейві Кракет — американський герой, що ним діти в Америці дуже захоплюються.
2) Так Орися назвала хутряну шапку з хвостом лиса ззаду.
3) Полковник Іван Богун жив за гетьмана Богдана Хмельницького. Вславився боями з поляками.
4) Бурундук — маленьке звірятко, подібне до щура, має смужки темнішої барви на хребті.
5) Святославичі — ця назва походить від хороброго київського князя Святослава Завойовника.
6) Репетка — друга порція їжі.
7) Комікси — оповідання в образках, звичайно дуже погані.
8) Орися хотіла була сказати "до ґарбеджу". Ґарбедж — смітник (по-англійському).
9) "Хлопці з зеленого бору" — дуже гарна книжечка письменника Романа Завадовича.
ЗОЛОТИЙ ГОРІШОК
Була собі новачка Мартуся із роя "Кунички".