Що ти? Невже?
X и м к а. Та хіба не бачите, які тут прибори йдуть до весілля... Через них уже мені хоч руки й ноги одкидай!
У с т я . Матінко моя, оце штука!
М а р т а. Ну й бешкет!
У с т я . Та чи ти часом не дуриш нас?
X и м к а (показує у вікно). Та он гляньте, як по двору походжа наша пава; пишається, мов верша в болоті!
У с т я (глянувши). Ой ненько моя! Єй-богу, в білій сукні, ще й у квітках! М а р т а (за нею).
М а р т а (за нею). Справді, справді! І хвату почепила!
У с т я . Так побіжім зараз до тітки Секлити сказати! М а р т а. А побіжім! От буде халепа! У с т я . А буде! (Стикається лобом з Мероніею).
Хи м к а (сміючись). Ну, тепер уже піде баталіяі
ВИХІД VI
(Ті ж і М е р о н і я.)
М е р о н і я (спотикаючись і шкандибаючи). Оце летять! Так штовхонули, аж тім'ям об двері ударилась! Господи Ісусе Христе, сине божий, помилуй нас!
X и м к а. Амінь!
М е р о н і я. Чи чули? Галю просватали за Голохвостого!
М а р т а. Спізнилась!
У с т я . Він, чуєте, сьогодні вінчається з Пронею!
М е р о н і я. Ой гріх який!
М а р т а і У с т я . Ми йдем до Секлити зараз звістити.
М е р о н і я. І я з вами. Ой не біжіть тільки так, бо я не зійду: у мене ноги покалічені! Ой не біжіть-бо! (Вибіга за ними).
X и м к а (сміючись у вікно). Та пождіть-бо, бо впаде! Ну й оказія! От зух! На двох вінчатись хоче! Чистий салтан! Ха-ха-ха!
ВИХІД VII
X и м к а, Н а с т я і Н а т а л к а. Н а с т я й Н а т а л к а виходять повбирані, але по-міщанськи.
Н а с т я. Добридень вам! А П р о н я прибралась уже?
X и м к а. З досвіта ще!
Н а т а л к а. А де ж вона?
X и м к а. Та отам десь пошелепалась замітати двір. (Виходить).
Н а с т я. А я, знаєш, не хотіла після того вечора й приходити до тієї принді; та уже просила боже як!
Н а т а л к а. І мене теж; ще й стара Сірчиха приходила. Так я уже подумала, бог з ними! Ну й щастя ж оцій Проні! І чим вона взяла?
Н а с т я. Кислим оком та довгим носом.
Н а т а л к а. А вже правда! І де в його ті очі були?
Н а с т я. Звичайно, за гроші бере.
Н а т а л к а. То вона його заманила своїми гарними приборами та брансолетами.
Н а с т я. Дай мені, серце, покій! Хіба вона вміє й прибратись до ладу? Поначеплює, понавішує, мов на куделю вовни, та й повертається, як індик, і все оте на їй, як на корові сідло...
Н а т а л к а. Іменно, як на корові сідло...
Н а с т я, Аз того ганчір'я ще й пика вигляда, що за три дні не од полощеш!
ВИХІД VIII
(Ті ж і П р о н я.)
П р о н я (входить і поважно вітається). Здрастуйте вам.
Н а т а л к а. Ах, яке на вас убрання, аж очі вбира!
Н а с т я. Чудо, чудо! У вас таки смаку, як у тії кралі.
Н а т а л к а. Та яке модне!
П р о н я. У первому магазині на Хрещатику шилось.
Н а т а л к а. А як до лиця все вам, хоч малюй!
Н а с т я. Ви сьогодні дуже гарні, мов та квіточка, що в віночку!
П р о н я. Мерси за компліман!
Н а с т я (до Наталки). Не передавай куті меду!
Н а т а л к а (до Насті). Та чорт її бери! (Вголос). Ой ненько, моя матінко! Який же у вас, Проню, брансолет, а сережки аж горять, мов саме сонце вскочило в хату!
Н а с т я. Чи справжні ж?
П р о н я. Авжеж!
ВИХІД IX
(Ті ж і Я в д о к і я П и л и п і в н а.)
Я в д о к і я П и л и п і в н а (вибіга з пекарні у чепчику і в довгім платку). І де ж би то не справжні, коли за каблучку ту на руку, чи як її, дала двадцять два карбованці, а за сережки аж сімдесят п'ять, своїми руками дала!
Н а с т я. Ого! Сімдесят п'ять!
Н а т а л к а. Ой мамо моя!
П р о н я. Таки не витерпіли, прибігли; ще й Химку сюди приведіть!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Як-то, щоб і тепер, коли слушний час настав, не похвалитись перед добрими людьми? Ні вже, дочко, вибачайте!
П р о н я. Охота! Диво яке, що золото чи гальмази!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Як то не диво? От за ту матерію, що на сукні, позаторік платила ще по три карбованці!
Н а с т я. Позаторік ще?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Еге ж, тепер за таку ціну не купиш!
П р о н я. Ви б, мамо, пішли краще до пекарні порядкувати, ніж не знать що верзти!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Та там уже все готове. А за другу сукню, шовкову, заплатила аж по три карбованці з половиною за аршин: така вже дорога, що й господи! Ось я винесу. (Іде в кімнату).
П р о н я. Та що ви розносились, неначе не носили зроду шовкового?
Н а с т я і Н а т а л к а. Покажіть, покажіть; ми ще не бачили!
С т е п а н (з-за вікна). За кого Сірки віддають дочку?
Г о л о с. За якогось цилюрника.
С т е п а н. Невже за Голохвостого? Жид, значить, правду казав.
Я в д о к і я П и л и п і в н а (таска цілий жмут всяких суконь). Осьде, гляньте яке!
Н а с т я. Чудесне! Широке та добряще! (Маца).
Н а т а л к а. Ой яке гарне! Як шелестить!
(Юрба всякого роду людей натовпом лізе до вікон, а Д е х т о й до дверей.)
П р о н я. Мамо, що ви робите? Гляньте на вікна!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Нічого, доню, нехай люде дивляться, який посаг даємо за дочкою: хай знають усі, що не поскупились! А ось, гляньте, зелена адамашкова!
Н а с т я. Чи шовкове, чи бавовняне?
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Шовкове, на два шістдесят, та й то через те уступив, що дуже залежала матерія.
П р о н я. Ви не знать що, мамо!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Чого? Єй-богу, правда!
Г о л о с (з-за вікна). Та й зелена ж, як рута!
П а р у б ок (до дівчини). Тобі до лиця пристало!
Д і в ч и н а. Диво й не пристало б: якби й на тебе начепити, то на жабу б здався!
(Сміх.)
П р о н я. Чуєте, який ярмарок завели? Я в д о к і я П и л и п і в н а. То пусте. Ось ще одна сукня жовтогаряча, з якогось такого чудного, що й язиком не вимовлю.
П р о н я. З мухленталену. Я в д о к і я П и л и п і в н а. Еге ж.
Г о л о с (з-за вікна). Ой ненько моя, як жар. Аж горить...
П а р у б о к. От би мені, бра, на штани!
П р о н я. Зачиніть вікна!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Нехай дивляться: один тому час!
П р о н я. Тут незабаром жених буде, а вони розташувались.
Я в д о к і я П и л и п і в н а (знов виносить жмут білля). А ось гляньте, які мережані та тонкі хусточки до носа.
П р о н я. Ви ще й сорочки принесіть!
Я в д о к і я П и л и п і в н а. І принесу, тут нема сорому: діло світове!
Н а т а л к а. Ой які ж гарнесенькі!
П а р у б о к (з-за вікна). Гля! Гля! На доброго козака, то нікуди й чхнути!
М і щ а н к и (з дверей). До твого носа й пристало!
П а р у б о к. Та й у молодої ж з добру ковіньку!
П р о н я. Що ж це ви тут шкандаль робите! Напустили мужви!
Я в д о к і я П и л и п і в н а (не слуха). А ось укривало, єдвабове, рожеве; у Флоровськім вистібали.
Н а с т я. Славно! Та велике яке!
Н а т а л к а. Тут і трьох можна вкутати!
М і щ а н к и (з-за дверей). Я б під таке полізла!
П а р у б о к. Та й я б, якби попросили...
П р о н я. Я не можу вже цього видержати! Гетьте, мамо, з вашим приданим! Химко, зачиняй вікна та повилось оцей мотлох! Ходімо, сестрички, од шкандалю до моєї кімнати...
Н а с т я і Н а т а л к а. Ходімо, ходімо! (Ідуть).
(X и м к а вбіга, але Я в д о к і я П и л и п і в н а їй маха рукою, і разом розкладають на стільці всі речі.)
Я в д о к і я П и л и п і в н а. Я ж піду стрічати гостей, а ти гукни старого!
X и м к а. Добре! (Іде до вікна). Та не лізьте притьмом у хату, одступіться од вікон! (Виходить).
Г о л о с (з-за вікна). Чи ба! Хтось приїхав хвайтонами. Це, либонь, жених!
Д р у г і. Де? Де?
І н ш і. Гетьте! Одступіться! Ой ноги! Ноги!
ВИХІД X
(Г о л о х в о с т и й і два митрополичі баси.)
Г о л о х в о с т и й (ввіходить у фраці, при циліндрі, за ним два митрополичі баси). Оце всьо, як видите, беру: двор величезний, садок, дом і те, што в дому.
1-й б а с. О, Сірки не убогі! Сіркова лавка швидко перейде на першу вулицю на Подолі.
2-й б а с. Наберете в кишені добра.
Г о л о х в о с т и й. Авжеж, наберьом немало добра: не в дурнів удались! Через неделю міста ви й не пізнаєте сього двору. Отут на вулицю вчищу кам'яний дом первого хвисону на два етажа під бляшаною кришею; а в старий дом я буду свиней заганять.
1-й б а с. Тобі пощастило, брате, єй-богу!
2-й б а с. Тільки слухай сюди, пане Свириде: я пам'ятаю трохи дочку Сірків, здається, мов погана...
Г о л о х в о с т и й. То не мешаєть, пустоє, значить дєло: аби побольше дєнєг, то ми, брат, при боцє заведемо... гм...
2-й б а с. Важно!
1-й б а с. Люблю!
Г о л о х в о с т и й (б'є по плечу). Хе-хе! (Одходить набік). Коли б уже скрутитись швидче: у мене просто через ту Секлиту душі нєту.. Ну, що як ускочить? Хоч з Києва тікай, не то што! Здається только, я їх уложкв добре, да вони й у сварці, на щастя,.. Господи, пом'яни царя Давида і всю кротость його!
ВИХІД XI
(Ті ж, П р о н я, Н а т а л к а, Н а с т я. П р о н я входить шкірно, за нею подруги.)
Г о л о х в о с т и й (підліта з квітками). Позвольте, дорогая нєвєста, ради, значить, щасливєйшого для меня дня, подать вам пукета і поцєловать ручку?
П р о н я (соромливо бере) Ах, мерси? Бонджур!
Г о л о х в о с т и й. Красниє цвети прекрасной квєтцє. (Цілує руку).
П р о н я. Мерси! (Набік). Який душка!
Г о л о х в о с т и й. Позвольте одрикомендовать вам моїх шахверов: Орест — знаменитий бас митрополичий, і не менче знаменита октава митрополича — Кирило...
П р о н я (подає руку). Очинно рада. Сєдайте.
Баси. Спасибі; ми й постоїмо.
П р о н я. Нєт, чого ж безпокоїться? Ще й в церкві, как дасть бог, настоїтесь.
1-й б а с. Для такої панни і потрудитись можна.
П р о н я. Ви мнє комплімента пущаєте? Мерси!
1-й б а с. Можна й припустить.
2-й б а с. Стоїть.
Г о л о х в о с т и й. Обхожденіє понімають.
П р о н я. Да, модні кавалери. (Одходить під руку з Голохвостим).
(Той лебезить.)
1-й б а с (до другого). Тут нас, брате, жде велика випивка!
2-й б а с. Невже? Добре приймають?
1-й б а с. Побачиш!
Н а с т я (до Наталки). Дивись, як ота чапля маніжиться та кладе носа на плечі.
Н а т а л к а. Еге ж, ну їй уже можна...
Н а с т я. Чіплятись на шию при всіх?
(Баси підходять до них і просять під ручку.)
П р о н я (до Голохвостого). Ах, не говоріть мінє такого, бо я как огонь зашарєюсь...
Г о л о х в о с т и й. Што ж дєлать, моя дорогая нєвеста, пуколько, когда ето свєтовоє дєло; да у меня просто сердце не видержить етой проволочки, єй-богу, может луснуть! Когда б поскоріше уже еті царамонії.
П р о н я.