Наливайко (регоче).
Продав?..
Дрига
Еге ж... кхи... яко Юда древле... той...
За тридцять...
Наливайко
Так?..
(до Пазини)
І з ними мріяв я
Козацьку правду боронити, дурень!..
Тож пропади, нікчемне падло, й ти!
(Бистро вихоплює шаблю й перед отетерілими кварцяниками пронизує нею попа. Він падає в корчах).
Візьми — поки що непотрібна вже!
(Передає шаблю старшому. Той приймає її й дає знак воякам. Вони оточують гетьмана довкола).
Прощай, Пазино! Не привів Господь
Святого діла доконати нам,
Та не журись: іще не раз із степу
Повіє буйний вітер на магнатів,
Не одного ще бідная голота
Гетьмана вродить Наливайка — їм
На страх і на загибель!.. Прощавай!..
Його виводять, Касильда падає непритомна.
Пазина
(стоїть, закам'янівши на місці і дивлячись йому услід, шепоче побілілими устами).
Не одного... Але... коли?.. коли?..
(Нахиляється над донькою).
Ужгород
1928