Кілька універсалів Хмельницького — у бібліотеці Польської Академії наук.
1569 рік. Після Люблінської унії — гоніння на українські книги, надруковані на польській території.
1627 рік. Указом царя московського Михайла Федоровича та Патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь–коли в майбутньому купувати українські книги. У Москві спалено "Учительноє євангеліє" Транквіліона–Ставровецького разом з іншими його книгами та "Великий Катехизис" Лаврентія Зизанія Тустановського.
1672 рік. Указ про заборону в усіх містах усіх чинів людям тримати в себе вдома та на території Польщі відкрито чи таємно українського друку книги, а хто їх має, то суворо наказано приносити і здавати воєводі, місцевому правителю.
1677 рік. Московський Патріарх Іоаким наказав із українських книг знищити листки, які мають відмінність від книг московських.
1689 рік. Синод заборонив Києво–Печерській лаврі друкувати перший том "Четьї мінеї" Дмитра Ростовського.
1690 рік.Московський патріарх Іоаким указом заборонив усе українське письменство, а перший том книги "Четьї мінеї" звелено спалити.
1693 рік. Лист Московського патріарха до Києво–Печерської лаври про заборону будь–яких книг українською мовою.
1709 рік. Указ Петра І про заборону друку книг українською мовою, а книги, друковані церковнослов’янською мовою, звіряти з російським виданням, щоб у них "ніякої різниці не було".
1720 рік. Указ Петра І, щоб знову книг ніяких, крім церковних попередніх видань, на Україні не друкувати, а ті старі книги з книгами великоросійського друку звіряти, щоб ніякої відмінності й особливого наріччя в них не було.
20 грудня 1720 року. Петро І видав указ київському губернатору князю Голіцину, щоб "… во всех монастырях, остающихся в Российском государстве, осмотреть й забрать древние жалованные грамоты и другие курйозные письма оригинальные, а также книги исторические, рукописные и печатные".
1721 рік. Наказ Синоду надсилати книги з українських друкарень у "синодальну контору" для виправлення їх згідно з російськими вимогами та вимовою й завірення клеймом цензора.
1724 рік. Друкарня Києво–Печерської лаври оштрафована на одну тисячу карбованців за друкування книг, не у всьому схожих з великоросійськими. На таку ж суму і за таку ж "провину" оштрафовано і чернігівську друкарню, яку перевезли до Москви.
1725 рік. Наказ Петра І про переписування на Україні державних постанов та розпоряджень з української мови на російську.
1740 рік. Російська імператриця Анна Іоаннівна створила Правління гетьманського уряду під керівництвом московського князя Олексія Шаховського та запровадила російську мову в діловодстві на території України.
Переписи 1740–1748 рр. свідчать, що в семи полках Гетьманщини на 1094 села припадало 866 шкіл із викладанням українською мовою. У 1804 р. було видано царський указ, який заборонив навчання українською мовою. Результати національного гніту одразу позначились на стані освіти в Україні.
Уже перепис 1897 р. показав, що в Україні на 100 осіб було лише 13 письменних.
1755 рік. Синод наказав Києво–Печерській лаврі перекласти на російську мову "Четьї мінеї" св. Дмитрія Ростовського та "Києво–Печерський патерик".
1763 рік. Указ Катерини II про заборону викладати українською мовою в Києво–Могилянській академії.
1764 рік. Скасування Катериною ІІ українського гетьманства, а з ним — ліквідація українських навчально–культурних закладів та усунення від влади україномовних чиновників.
1765 рік. Ліквідація Катериною II козацького устрою та козацьких шкіл на Слобожанщині.
1766 рік. Синод видав суворий указ Києво–Печерській лаврі друкувати лише ті книги, які в московській друкарні друкуються й дозволені Синодом.
1769 рік. Синод заборонив Києво–Печерській лаврі друкувати букварі українською мовою і наказав відібрати у людей ті букварі, які були вже на руках.
Після скасування Канцелярії міністерського правління малоросійських справ у м. Глухові з неї вилучені та перевезені до Росії справи таємного діловодства. Документи архіву Запорозької Січі, знайдені під час "розорення Січі генерал–поручиком Текелією у скрині під престолом Січової церкви", опинилися в Московському відділенні загального архіву Головного штабу.
1882 рік. Катерина II створила комісію для заведення в Росії народних училищ, завданням яких було запровадження єдиної форми навчання та викладання російської мови в усіх школах імперії.
1884 рік. Синод наказує митрополитові Київському і Галицькому Самуїлу карати студентів та звільняти з роботи учителів Києво–Могилянської академії за відхід від російської мови. Наказ Синоду Київському митрополитові Самуїлу Милославському ввести в Києво–Могилянській академії та в усіх школах України російську мову викладання, в результаті чого на Лівобережжі зникло 866 українських шкіл.
1885 рік. Наказ Катерини II по всіх церквах імперії правити службу Божу російською мовою. Російська мова заведена в усіх школах України.
1886 рік. Синод знову наказує митрополитові Київському контролювати Лаврську друкарню, щоб ніякої відмінності з московськими виданнями не було, а в Києво–Могилянській академії негайно ввести систему навчання, узаконену для всієї імперії.
1789 рік. У Петербурзі з ініціативи Катерини II видано "Порівняльний словник усіх мов", у якому українська визначається як російська, спотворена польською.
1811 рік. Закриття Києво–Могилянської академії.
1847 рік. Розгром Кирило–Мефодіївського братства, яке порушувало питання народної освіти.
1853 рік. Покалічено видання "Літопису" Грабянки.
1859 рік. "Абеткова війна" 1859 року розпочалася внаслідок того, що намісник Галичини граф Голуховський запропонував увести в українську писемність латинський алфавіт. Це сколихнуло галицьких українців, посилило боротьбу за національне відродження.
1862 рік. Позакривано українські недільні школи. Припинилось видання українського літературного та науково–політичного журналу "Основа".
1863 рік. Валуєвський циркуляр: "Української мови не було, немає і бути не може, а хто цього не розуміє — ворог Росії".
1864 рік. Тисячі пудів архівних матеріалів вивезли до Москви після судової реформи 1864 року. Згідно з обіжником Міністерства юстиції від 3 грудня 1866 року, туди потрапила велика кількість документів ліквідованих установ із Волинської, Київської, Катеринославської, Подільської, Херсонської та Чернігівської губерній.
1869 рік. Видано закон: чиновникам усіх відомств призначалась значна доплата за русифікацію неросійського населення.
1876 рік. Емський указ. Заборона ввозити українські книги з–за кордону, заборона підписувати українські тексти під нотами, заборона українських вистав. Невипадково хор М. Лисенка змусили співати у концерті українську народну пісню "Дощик" французькою мовою.
1881 рік. Закон про дозвіл на друкування словників українською мовою, але за російським правописом, а постановка українських вистав залежить від місцевого начальства.
1887 рік. Рукопис граматики української мови цензор повернув не читаючи, відписавши авторові, що нема потреби дозволяти до друку граматику тієї мови, яка приречена на небуття.
1888 рік. Указ Олександра III "Про заборону вживання в офіційних установах української мови та хрещення українськими іменами".
1889 рік. У Києві, на археологічному з’їзді, дозволено читати реферати всіма мовами, крім української.
1892 рік. Російський уряд наказує цензорам суворо стежити за тим, щоб не допустити українських літературних перекладів з російської мови.
1894 рік. Заборона ввезення українських книг з–за кордону.
1895 рік. Заборона української читанки та українських книг для дітей.
1903 рік. На відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві не дозволено промови українською мовою.
1905 рік. Кабінет Міністрів Росії відкинув клопотання Київського та Харківського університетів про скасування заборони української мови, визначаючи це несвоєчасним.
1906 і 1907 роки. Закриття "Просвіти" в Одесі та Миколаєві.
1908 рік. Указ Сенату про те, що освітня робота в Україні шкідлива й небезпечна для Росії.
1910 рік. Указ Столипіна про зарахування українців до розряду інородців і про заборону будь–яких українських організацій.
1914 рік. Указ Миколи II про заборону української преси.
1919 рік. Після завоювання України більшовиками — знищення національно свідомої частини населення та заборона всіх українських літературних, драматичних та усних творів, серед яких лише українських народних пісень — триста тисяч.
1921–1923 роки. Голод на Україні, що знищував основу української нації — селянство.
1922 рік. Ліквідація "Просвіт" на Кубані, у Зеленому Клину (на Далекому Сході) та в інших місцях проживання українців.
1929 рік. Арешт та судові розправи над українськими науковцями та духовенством — заміщення їх російськомовними.
1932 рік. Спланована та здійснена за підтримкою, чи пак з мовчазної згоди, "світового співтовариства" акція ліквідації українського народу в Україні, яка володіє 40 % світового чорнозему, умертвлено голодом до 10 мільйонів носіїв української мови, саме селян, щоб зберегти зрусифіковане міське населення. У містах введено карткову систему та паспорти.
1933 рік. Телеграма Сталіна про припинення українізації і знищення більшості українських письменників.
1938 рік. Постанова ЦК КП(б)У про обов’язкове вивчення в школах республіки російської мови.
1939 рік. Після "визволення" Західної України закриття частини українських і відкриття російських шкіл.
1940 рік. Депортація населення Галичини до Сибіру.
1946 рік. Постанова Ради Міністрів Радянського Союзу про затвердження українського правопису, наближеного до російського.
1946–1947 роки. Голод на Україні.
1946 рік. Л. Каганович провів чистку серед діячів української культури. Знову депортація до Сибіру населення Західної України. План вивезення українців до Сибіру зірвався через нестачу вагонів.
1949 рік. Заборона повертатися в Україну тим робітникам, котрі були вивезені під час війни разом зі своїми заводами. Для відбудови промисловості в Україні присилали росіян.
1958 рік. Постанова Пленуму ЦК КПРС про перехід українських шкіл на російську мову викладання. 17.04.1959 р.