Кармелюк

Михайло Старицький

Сторінка 107 з 149

Але як вій зустріне її завтра? Невже ж її чари виявляться перед ним безсилими? А він, цей страшний герой, до жіночої краси особливо ласий.

Розалія кілька разів підходила до дзеркала й надовго зупинялася перед ним, немов зважуючи й вимірюючи силу своєї краси. Чарівне личко з блискучими агатовими очима, котре дивилося на Розалію з дзеркала, немов підтверджувало її слова...

"Він любить іншу!.. Тій, іншій, простій хлопці, він довіряє всі свої таємні задуми й тривоги!.."

Та хіба вона, Розалія, не зуміє витіснити суперницю з його серця, хіба вона не зуміє ввійти в його довір’я, обплутати тенетами своїх чар? Він уже й так вірить їй. Якби не вірив, не погодився б прилетіти й віддатися їй у руки.

О так, так! Він вірить їй, а вона ще зміцнить у ньому цю віру, прокрадеться в тайники його душі, прикинеться його спільницею й навіть буде нею, аби тільки заволодіти його серцем. Чи не Юдіф занапастила Олоферна? 59 Чи не Даліла скорила Самсона? Хто може сказати, що вони були кращі за неї? Вона теж урятує рідний край, тільки не зрадою, не вбивством, а тим, що прикує до свого серця нерозривними ланцюгами непокірного отамана. Він буде її рабом. І хто знає, яку роль доведеться йому зіграти в туманному майбутньому вітчизни?

Розалії пригадалися всі таємничі розмови, котрі знову почали розносити поміж шляхтою невідомі особи, які з’являлися й непомітно зникали з садиб... Сподівалися бурі... а під час бурі хвилі виносять на поверхню моря й уламки, що притаїлися на самому дні.

Тисячі найсміливіших думок зароїлися в голові Розалії, але вона прекрасно розуміла, що передусім треба було приручити Кармелюка, примусити його частіше бачитися з нею, зробдти побачення настільки важливими для нього, щоб він сам став домагатися їх.

"Що б таке передати йому завтра?" — думала вона. їй хотілося 'зразу ж переконати отамана в своїй відданості.

В тривозі і в радісному хвилюванні провела Розалія весь вечір і тільки пізно вночі заснула, не надумавши все-таки того, що б вона могла сказати завтра Кармолюкові.

Наступного дня вона прокинулася надзвичайно рано. Радість душила її. Сьогодні вона побачиться з ним. Нарешті-таки подолані всі перепони і бажаний день настав!

Хитра Фрося одразу ж помітила різку зміну в настрої господині й ту ж мить прийшла до безапеляційного висновку, що в пані є якийсь коханець, найпевніше — Рудковський. Недарма ж вона обрала його собі за секретаря і вигадалася цього комісію.

Довше, ніж звичайно, просиділа цього разу Рс^залія перед дзеркалом, перемінила кілька суконь, кілька зачісок і, витративши загалом годин зо три на свій туалет, вийшла нарешті в їдальню чарівніша, ніж коли б то не було.

. В їдальні давно вже сидів пан маршалок, пригнічений, прибитий останньою звісткою.

Розалія весело впурхнула до кімнати, ласкаво привіталася з чоловіком і сіла на своє місце. Та не встигла вона/налити собі чашку кави, як рука її, що держала кофейник, нараз спинилася.

— їдуть? — промовила вона з неприхованою досадою.

— їдуть,— підтвердив, жахаючись, маршалок і прислухався до гуркоту, що наближався.— О матко свєнта, рятуй нас, грішних!

— Еге ж, від настирливих гостей! — злобно процідила крізь зуби Розалія.

— Але, любко моя, зайвий гість тепер не обтяжить...

— Особливо пан Янчевський!

— Що ж, золотко моє, ти ж не будеш заперечувати того, що він найзвитяжніший і найодважніший з-поміж нашої шляхти?

— І що Кармелюк ганяється за ним, як кіт за мишею?

Ця фраза, яку красуня промовдла щонайхолоднішим тоном, страшенно збентежила нещасного маршалка.

— Єзус-Марія, то правда! — пробурмотів він розгублено.— Але як же ти сама, душко, не була проти того, щоб він оселився в нас у домі?

— Атож, коли я була певна в тому, що він зразу ж накриє розбійника. Та коли я побачила, що не він за гайдамакою, а гайдамака за ним ганяється, як мисливець за зайцем, тоді я зразу ж до нього перемінилась, і чоловік мій, сподіваюся, міг це помітити.

— Ох-ох! Так, так! — Маршалок закивав головою й кілька разів у одчаї розвів руками.— Та що ж тепер діяти? Що діяти?

— Звичайно, нічого грубого... Хоч би ми й самі ризикували життям — вигонити з дому приятеля не можна. Але заспокойся, звірся у всьому на мене,— додала вона лагідніше, побоюючись, щоб наляканий маршалок не вжив яких-небудь занадто різких заходів.— Тебе я тільки прошу про одне: не запрошуй його більше до нас,— все інше я влаштую сама.

— І прекрасно, моє золото, роби, як знаєш. Та ох,— маршалок знову сплеснув руками й закрутив головою,— як це мені не спало на думку раніше!

В цей час шум екіпажа наблизився й почувся вже коло самого вікна.

— Та глянь же — хто це? — звернулася Розалія до чоловіка, і тому що пан маршалок нерішуче оглянувся кругом, шукаючи очима лакея, то вона додала з зневажливою посмішкою: — Чи ви, бува, не гадаєте, що то сам Кармелюк підкотив серед білого дня до нашого ганку?

Присоромлений маршалок підвівся з місця, і в той же час двері розчинилися...

— Та це наш дорогий пан Рудковський, Розюню! — радісно вирвалось у нього, і він рушив, сяючи весь, назустріч гостеві.

Але чоловікова радість просто розлютила Розалію: в цю хвилину настирливий зальотник був ще більше їй небажаний, аніж Янчевський. Вона з досадою відштовхнула чашку, що стояла перед нею, але мереживо рукава зачепилося за її вушко, чашка полетіла на підлогу, і кава залила широкою чорною смугою білосніжний пеньюар пані.

— Sancta Maria! 57 Я став причиною такої неприємної події! — скрикнув Рудковський, підбігаючи до Розалії.

— Нічого, пусте! — силувано усміхнулася вона й кинула злий погляд у бік лакея, що збирав черепки.— За народними прикметами, це на добро.

Рудковський шанобливо підніс руку красуні до губів і промовив зітхаючи:

— На жаль, цього разу я не можу служити доказом слушності народної мудрості.

— Знову щось? Нові витівки Кармелюка? — скрикнув маршалок.

— О так! Біда, кажуть, не приходить одна. Вельможне панство, напевне, вже чуло про жахливу пригоду з нашим дорогим паном суддею? Нині ж...

— Нове пограбування?!

— Ні, дякувати святій панні, поки що нічого, але можна побоюватися чогось гіршого.

— Що ж таке? — скрикнула в свою чергу й Розалія, вкрай стурбована повідомленням Рудковського.

— А от, проше панство, до чого дійшло зухвальство того гайдамаки; проїжджаю через село Кути й бачу: на воротях корчмй прибитий папір. Злізаю з брички, поспішаю, думаю, що це якесь оповіщення від пана маршалка або від комісара, що ж панство думає? Га? — Рудковський навіть на мить зупинився й перевів свій погляд з Розалії на маршалка.— То оповістка від Кармелюка!

— Від Кармелюка? — скрикнули разом і пан маршалок, і його дружина.

— Так, від Кармелюка! Тільки иодумайто, як знахабнів шельма! Цим своїм універсалом він оголошує членам комісії, що всіх їх чекає в' найближчому майбутньому смертна кара, і не тільки їх, а кожного, хто б захотів посісти місце комісара й судити жорстоко й несправедливо селян або його розбишак. І, крім того, називаючи суддів і комісарів кровопивцями та зрадниками, він закликає всіх хлопів повставати й поспішати до нього, щоб урятувати батьківщину від "хижих вовків".

— Нечувано! — випалив з обуренням маршалок.— Хто ж дозволив розклеювати ці листи?!

— Очевидно, він по дозвіл ні до кого не звертався, але напевне в нього в кожному селі є своя рука. Коли я при-тяг жида за бороду й показав йому, що в нього висить на воротях, то парх пополотнів і заприсягся торою, що вночі ще виходив за ворота й нічого ие бачив. Отже, це вранці або на світанку наклеїв якийсь доброволець. Само собою зрозуміло, я зірвав проклятий лист і потоптав ногами; але що ж панство думає? Не встиг я доїхати до Млинів, дивлюся — коло фігури біліє щось. Під’їжджаю: такий самий лист. А, сто тисяч дяблів, цшепрашам, пані, та в нього ціла канцелярія, і, правду кажу, я не здивуюся, коли сьогодні ж побачу такий лист у вельможного пана в салоні.

Маршалок мимохіть глянув у бік зали, частину якої видно було крізь одчинені до їдальні двері.

— Та річ не в цих паперах,— провадив Рудковський,— а в тому, що раз гайдамака обіцяє, то він уже те й виконає.

— О, виконає, виконає!!! — з жахом скрикнув маршй* лок.— Але треба ж щось діяти! Викликати військо... Москалів... Я ладен сам скакати до Києва.

— Заспокойтеся, пане маршалку,— перебив його з таємничою урочистістю Рудковський.— Дещо вже зроблено.

— Як, спіймали? Схопили? — мимоволі вирвалося в Розалії. Вона підвелася з місця, й обличчя їй зашарілося.

— Ще не схопили, моя крулево, але вже слід лисиці відкрито.

— Не може бути!

— Моя иайясиіша пані презусова, я сам собі заприсягся, що розізиаю, де переховується ненависний пес, і...— і Рудковський оглянувся кругом і, побачивши, що в кімнаті немає нікого стороннього, додав тихо: — Я вистежив лігвище. Але пані презусова, здається, невдоволена з мого повідомлення?..— додав він, здивовано вдивляючись у схвильоване обличчя красуні, на якому проступав скоріше гнів; аніж радість.

— Навпаки, навпаки,— поспішила усміхнутися Розалія.— Пан секретар мій по справедливості заслуговує найпишні-шої нагороди. Але все це так несподівано... так важливо... треба обдумати все... вирішити!..

— О пані, нема чого турбуватися. Цього разу сама фортуна з’явилася прикрасити вінком слави чоло нашої божественної презусової. Москалі стоять уже в Літині, завтра прийде підмога; виписано, крім того, ще новий полк із Кам’янця... Я скачу негайно до Літина, беру з собою...

— На бога, пане секретарю, це ж зовсім міняє наш план! — перебила його Розалія й, схаменувшись, додала з принадливою усмішкою: — А втім, ми зараз це все обміркуємо... Я тільки попрошу пана до себе.

— Цілую ручки! — вклонився Рудковський.

Розалія ще раз чарівливо всміхнулася й зникла у залі; та тільки вона вийшла за двері, усмішка зразу ж злетіла з її обличчя, вона нервово закусила губу й нахмурила брови.

Повідомлення Рудковського раптом унесло страшенний і несподіваний розлад у всі її плани. ЛігвиЩе Кармелюка відкрито. Хто б міг подумати, що цей хлопчисько зумів виконати таке доручення? Ще добре, що він заїхав сюди, а то ж міг податися просто до Літина, захопити з собою військо. й тоді — край усьому... Треба все це обміркувати, запобігти, затримати Рудковського, відмовити...