Таке офіціальне завдання експедиції! Але, може, я в польоті передумаю та й махну вслід за вами! — сказала Вікторія і дзвінко засміялася.
Валерій жартівливо взяв й за плечі, заглянув променистим поглядом до сірих очей.
— І раптом, дорога Вікторіє, ми з вами зустрінемось на якійсь дикій і суворій планеті!.. Скажу одверто—мені дуже хотілося б цього!..
Дівчина опустила вії, тепла хвиля підкотила до її грудей. Почервонівши, вона тихо відповіла:
— Мені чомусь здається… чи, може, хочеться, щоб зустріч з вами, Валья, була… на Землі!..
Усмішка збігла з лиця Валерія Він відчув якісь незвичайні нотки в голосі дівчини і тепер намагався збаг-нути, що відбулося, дивлячись в сяючі сірі очі Вікторії. Ось ворухнулися його губи, певно він хотів щось сказа-ти, але не встиг.
Над космодромом загримів голос з радіорепродуктора:
— Інженера Тригуба та інженера Деніс просять негайно зайти до директора будівництва в терміновій справі!
— Що трапилося? — захвилювалася Вікторія.
— Я гадаю, що нічого особливою, — заспокоював Валерій. — Може, вас викликають додому, або ще що-небудь…
Вони швидко пройшли широким коридором будинку управління і відкрили двері до кабінету директора.
Там уже зібралися всі члени делегації і інженери та службовці космодрому.
Директор — сухорлявий, сивий інженер — був блідий і схвильований
— Друзі! — сказав він. — Справа, ради якої я турбую вас, надзвичайно важлива, хоч і не стосується на-шої безпосередньої роботи. Я тільки що одержав телеграми від уряду і від Всесвітньої Академії Наук. Те, що в них говориться, страшна несподіванка для всієї Землі. Слухайте текст телеграми…
Присутні були схвильовані таким вступом, але ніхто не чекав того, що прочитав директор. А він прочи-тав таке:
"Всім урядам Держав, Національним Академіям! Всім народам Землі!
Три дні тому обсерваторія Маунт-Вільсон сповістила Всесвітню Академію про страшну звістку. Акаде-мія не обнародувала її, доки не була підтверджена її вірогідність. Дослідженнями Пулковської, Грінвічської і ряду інших обсерваторій світу ця звістка підтверджена.
Люди Землі! З глибини Космосу, від сузір’я Плеяд, до нас наближається темне плането-подібне тіло. Це було встановлено з допомогою вдосконалених радіотелескопів. Маса космічного тіла дорівнює приблизно масі Землі чи Венери.
Швидкість тіла надзвичайно велика — а саме — біля п’ятисот кілометрів на секунду. Можливо, ця пла-нета з іншої системи, відкинута від свого сонця якоюсь катастрофою. Дуже швидко тіло ввійде в нашу систему. Орієнтовно визначено, що шлях його проходитиме через орбіту Землі. Це значить, що нам загрожує світова катастрофа.
Ми закликаємо учених Землі шукати шляхи для врятування людства! Ми закликаємо всіх людей зберіга-ти спокій в цей тривожний час!
Наступають дні екзамену — або наша наука, наш Розум знайде вихід з цього становища, або ми загине-мо!..
Всесвітня Академія наук".
Звістка була такою страшною, що в кабінеті настала тривала мовчанка. Люди переглядалися, не знаючи — вірити цій химерній звістці чи ні! Але тут було не до сумнівів! Папірець телеграми тремтів у руках сивої людини, гіпнотизуючи присутніх…
— Американських колег прошу готуватись до вильоту,— додав директор.— Вас викликає ваша академія.
Відразу стало шумно. Тривожно коментуючи телеграму, інженери виходили надвір. Перед управлінням вже стояли два реактивні літаки для гостей…
Валерій ніяк не міг опам’ятатися. Все переплуталося в його голові — недавня радість, готування до польоту, а тепер якась страшна сила — сліпа і невблаганна — хоче зруйнувати не тільки його мрії, а й усе жит-тя на Землі…
Хтось смикнув його за рукав. Це була Вікторія.
— Я вилітаю… Валья… — тихо мовила вона. — Бачте — ми замріялися і не подумали про те, що щось може перешкодити нашим мріям. …навіть громадським… не кажучи про особисті… Прощайте, милий друже!
Валя здригнувся.
— Чому прощайте?.. Ми будемо боротися! Ми знайдемо вихід! Вірте цьому, Вікторія! І самі теж шукай-те вихід!.. Невже людський геній буде безсилим відвернути лихо, яке нависло над нами?! Ні! Не вірю!
У Вікторії засяяла очі.
— Який ви сильний! Я вірю вам! Я…
Але дальші слова заглушив рев реактивних моторів. Валерій нахилився вперед, щоб розібрати, що вона сказала. Дівчина щось промовила, і знову нічого не було чути…
Вікторія махнула рукою. На ЇЇ голові звихрилося волосся. Вона міцно потиснула руку Тригубу і побігла до стратоплана, де вже були всі члени американської делегації.
Ось один за другим заходять в дверці літака інженери. Нарешті, в чорному отворі зникла Вікторія Дверці закрилися.
Мотори заревли сильніше, і срібнокрилий птах, легко розігнавшись, полинув у небо.
Щось обірвалося в серці Валерія Він підсвідомо простягнув руки вслід стратоплана, який поніс в далеку Америку малесеньку тендітну дівчинку. І хто знає — чи побачаться ще вони?..
"Серце, скажи — хочеш ти цього чи ні?.."
Нічого прислухатися, друже, до серця! Воно рветься вслід літакам, які малесенькими цятками тануть на обрії…
ЗЛОЧИННИЙ ПЛАН
Як завжди, він був приємним і люб’язним — син мільярдера Гершера, президент Академії наук. Зачека-вши, доки всі сіли, він не піднімаючи очей, сказав:
— Я зібрав вас для того, щоб запропонувати свій план врятування Землі…
Потім поглянув своїми недоречно веселими очима на присутніх учених і фінансистів, серед яких була і Вікторія та члени делегації, що сьогодні повернулися з Росії.
Почувши слова Гершера-молодшого, присутні зацікавлено насторожилися. Тепер весь світ гарячково думав лише над одною проблемою — врятування Землі! Що ж надумав Гершер?..
А той продовжував говорити:
— Я хочу знати, що ви скажете про наукову основу цього плану! І тільки!.. Ніяких моральних чи психо-логічних категорій!..
Ніхто не здивувався, почувши такий вступ. Всі знали, що президент Академії ніколи не був прихильни-ком гуманістичних ідей.
— Отже, мій план такий, — сказав Гершер. — Ми в товщі Землі, в районі Гренландії, зробимо велетен-ські штольні у вигляді дюз ракети. У нас досить технічного потенціалу, щоб провести ці роботи в найкоротший час! Ми перетворимо всю Землю в зорельот і, користуючись ядерним пальним, надпотужними зарядами виштовхнемо її в світовий простір, коли космічне тіло, що загрожує нам, наблизиться до орбіти Землі. Планета пролетить геть, а ми, описавши в світовому просторі складну криву, яка проляже трохи далі за орбіту Плутона, повернемо Землю на її старе місце…
В приміщенні залунав страшний галас. Завжди спокійні вчені тепер не могли стриматися, почувши такий страшний проект. Один з академіків закричав:
— Це божевілля! Не кажучи про те, що від поштовху міста і народи Землі зазнають страшних руйнувань, — все живе загине в холоді міжзоряного простору, коли Земля буде проходити поза орбітами зовнішніх планет! Ми втратимо більшу частину атмосфери і зовсім не будемо впевнені, чи знову повернемось на старе місце, чи назавжди залишимося блукати в Космосі… Яке ж це врятування людства?!
— Ми збудуємо підземні міста з штучною атмосферою і освітленням, — спокійно відповів Гершер. — Не велика біда, якщо ми залишимось в Космосі, далеко від Сонця, назавжди. Ми маємо можливість спокійно і щасливо жити під землею, використавши наші досягнення в галузі фізики і хімії…
— Ви збудуєте міста під землею для ста–двохсот тисяч чоловік! — знову вигукнув академік. — А інші?..
— У нас немає іншого виходу. Треба зберегти хоч мінімум. А потім… може, це воля божа! Так вирі-шиться всяка соціальна і філософська плутанина! — цинічно проскрипів Гершер.
Вікторія внутрішньо здригнулася від огиди. Ще сильніший шум піднявся в кімнаті. Та президент жестом закликав до спокою всіх присутніх.
— Не будемо дискутувати! Час не жде! Зараз ви всі одержите конкретні завдання по підготовці плану, і я повідомлю світ про майбутнє Землі. Ми зможемо зробити сховища на півтора мільйона чоловік. Право на життя в майбутньому світі одержать ті, хто купить спеціальні акції нашої організації на суму п’ятсот тисяч доларів!.. Це краща рекомендація людям, які будуть жити в новому світі. Дармоїдів і ледарів нам не потрібно! Отже, по-чнемо!..
Включивши телефони, Гершер віддав накази в радіостудію…
Після цього він повернув обличчя до принишклих вчених.
— Міс Деніс, — сказав він. — Ви будете керувати підготовкою розрахунків потужності зарядів…
— Гаразд! — відповіла Вікторія. — Але чи не краще проконсультуватися з іншими академіями?..
— Ні! Кожна хвилина дорога! А потім… що вони можуть додати! Гуманних викрутасів нам не потрібно! Все!..
Гершер давав вказівки іншим ученим, а Вікторії все вчувався рідний-рідний голос далекого російського друга:
"Ми будемо боротися! Ми знайдемо вихід!"
Незважаючи на жорстоку дійсність, в її серці не згасала дивна надія на рятунок. Може, це була химера, та серце тепер було сильніше розуму…
....................
Через кілька хвилин запрацювала радіостанція Гершера. На весь світ транслювалися такі слова:
— Всім урядам, всім народам Землі!
— Зважаючи на те, що в даний час кожен день вагань наближає Землю до катастрофи, наша академія взяла на себе ініціативу негайно здійснити розроблений нею проект врятування нашої планети. Земля буде ви-штовхнута в міжзоряний простір, коли небесне тіло наблизиться на небезпечну відстань. Люди будуть заховані в спеціальні підземні міста. Через чотири роки Земля повернеться на своє місце. За право жити в майбутньому світі треба заплатити п’ятсот тисяч доларів!
— Іншого виходу немає, і ми починаємо роботи!..
Ще до цього повідомлення людство було охоплене панікою після телеграми Всесвітньої Академії Наук Уряди ледве стримували спокійними відозвами свої народи, запевняючи, що наукова думка світу знайде мож-ливість рятунку… Та, незважаючи ні на що, кожного дня тисячі людей закінчували життя самогубством, А деякі кинулися в розпусту, чекаючи смерті. В ряді міст Європи та Америки прямо на вулицях організовувались п’яні оргії, і в чорне тривожне небо, назустріч планеті, яка мчалася у Всесвіті, несучи смерть цивілізації, линули дикі крики нещасних людей.
…В цей час людство дізналося про план Гершера Ще більша паніка охопила народи Цей план був ясним доказом того, що надіятись нема на що Тільки поодинокі багатії могли купити акції організації по "врятуванню Землі".