Раджу тобі пильнувати ліпше та прислухатись, просочити, чому напучує Коломієць людей? Чого в нього цілу зиму збиралися парубки в школі по вечорах?
— Не самі парубки, ходили й жонаті, навіть і я раз заходив; книжки він читав, а люде слухали.
— Еге, книжки, а які книжки?
— Про те не скажу! При мені щось про жука читав, та я гаразд не розібрав, що він там про нього твердив... а більш не знаю що,-
— А я знаю...
Небавом отець Кузьма поїхав до повітового міста; якась там у нього справа була і до благочинного, і до ісправника, і до інспектора народних шкіл.
А тижнів за два приїхав у Горбанівку ісправник, розпитувати, нащо Коломієць збирав у школу зрослих людей і про що розмовляв з ними?
Саме щ Трійцю 5 прийшов до Коломійця приказ переноситися в інше село.
"Що воно за морока отеє,— думав собі Коломієць,— за що земці не злюбили мене? За що другий вже рік турають мене з села в село?"
Так би ніхто й не тямив причини, коли б попадя не проговорилася Насті та не натякнула, що не слід Ілії вступатися за Олешка.
— Так се нам за те? — спиталася Настя.
— Авжеж, за те; се я запевне відаю від самого інспектора. Небавом, як скінчився в школі іспит, Коломійці рушили
з Горбанівки. Олешко, провівши їх, вернувся до корчми.
т Давай, Мошку, чвертку! — мовив Наум і, взявши повну шклякку горілки, проковтнув її одним заходом.
— Ну, Мошку! — мовив Наум.— Не забув про нашу умову?
У Мошка аж очі заблищали.
— До Покрови ще далеко,— відповів жид.
— Не твоє діло; не ти змилив слово — я. Купуй тепер і ланок, і грунт, і хату!
Мошко не зразу поняв віри; йому здавалося, чи не привиджується йому Олешків голос.
— Ви шуткома? — спитався він у Наума.
— Не до того мені, щоб шуткувати! Кажу — купуй! З'єдналися... Олешківська земля була предківська, козача,
і по закону йому не можна було її прямо продати нікому — опріч козакові. Але на се є об'їздки... Мошко взяв з Наума не купчу, а векселі. Олешкові землі пішли на ліцитацію. Купив її Мошко за свої векселі...
XVII
З того самого дня, як Олешко, взявши з Мошка гроші, невідомо куди зник з Горбанівки, минуло більш року. Козарський ланок оперся в руках Гречаного. Там, де була Наумова хата, виросла добра Мошкова корчма. Про Олешка якось забули в Горбаківці; ніхто не відав, де він дівся; не було про нього ні слуху, ні вісті. Хіба коли-не-коли на громаді, як вже начне Сластьон вельми цупко тягти з громади, то дехто з молодших стиха промовить: "Нема Олешка! Що б то він заспівав, коли б, було, отаке почув".
Не було в Горбанівці ні сварки на громаді, ні лайки! Тихо і спокійно жили люде, спекавшися баламута Олешка...
На Кузьму-Дем'яна 6 Гречаний щороку справляв свої іме-^ нинн. Тут вже на обіді у нього благочинний, і ісправник, і.ста-новий, і інше таке "начальство".
Торік на Кузьму— Дем'яна день винявся гарний, хоч і холодний, мороз був, зате ясний. Сонечко підбилося вже геть високо і так привітно дивилося на Горбанівку, наче ніжна мати на своїх коханих діток. Задзвонили до слулсби. В сей день отець Кузьма забороняв людям робити, і кілька вже років горбанівці святкують сей день, наче яке урочисте свято.
Люде зібралися до церкви. Правив благочинний з отцем Кузьмою. Тільки що почали "Иже херувими", як на дзвониці ударено на гвалт.
— Пожежа! Пожежа! — загомоніли люде і раптом кинулися з церкви.
У попа на дворі горіла комора. Поломення шугало через двір прямо на будинок.
— Рятуйте, рятуйте! — голосила несамовито попадя.— Біжіть, хто в бога вірує, до отця Кузьми, нехай швидше ключі несе, у нього ключі від усіх комор, скринь і комодів!
А в церкві, опріч благочинного та Гречаного, не зісталося нікогісінько, бо навіть і дякон, і дяк лишили службу божу і побігли на пожежу. Попам не вільно було вийти з церкви, доки не скінчать служби. Вони й не правили, а тільки якось нервово шепотіли слова.
— Панотче! Давайте ключі швидше, у вас горить! — промовив до Кузьми титар, вбігши у вівтар.— Комора горить, на будинок так і пре.
Не дожидаючи відповіді, титар дістав ключі з кишені попової ряси, що висіла на кілочку у паламарні, і прожогом побіг з церкви.
Отець Кузьма й нестямився, затрусився і снопом гепнувся на долівку.
На попівському дворі страшенно гоготіло полум'я. Огонь з комори перекинуло на стіг сіна. Чорний густий дим закрив сонце. Попадя здіймала до бога руки і невимовно голосила, аж квилила; люде кричали; коні в стайнях ржали; воли, корови, назимки ревіли, немов скажені. Люде, немов та комашня, снували то в будинок, то з будинку, вииосячи усе, що попадало ка очі. Криша на коморі впала на стелю і разом з нею провалилася з комору.
— Ха-ха-ха! — реготався хтось у клуні і плескав в долоні. Але ось ворота в клуні відчинилися, на порозі стояв Олешко...
— Олешко! Олеіпко! Наум! Звідкіля ти взявся? — дивувалися люде і на якийсь час забули й про пожежу.
— З неба впав! Дурні! Ха-ха-ха!
Олешко реготався несамовито і плескав в долоні.
— Добре горить! Важко горить! Ха-ха-ха! Є де руки погріти! Ха-ха-ха! Є де люльку запалитиі А що, добре? Чи й мій ланок тут згорить? Ха-ха-ха! А Настя де? Де Настя? Отам? Там?..
Олешко вказав на стіг сіна, що вже палав навкруги; розігнався що сили було — і плигнув в огонь.
За годину витягли вже мертве, обгоріле Олешкове тіло.
17—29. Р/ 1885
Подається за першодруком.
1 А р е д — за народними легендами, древній дід, бурчун і скнара, злий чаклун. Аредові віки — довголіття, від імені біблійного персонажа Іареда, батька Єноха, що прожив 962 роки.
2 ...н а Петра й П а в л а... — Церковне свято на честь християнських апостолів Петра і Павла, відзначається 29 червня за старим стилем.
3 ...с вято Прокопі я... — День святого Прокопія відзначався православною церквою 21 грудня за старим стилем.
4 На Микола я... — Церковне свято на честь християнського святого Миколи. Відзначається 9 травня за старим стилем (весняний Микола) і 6 грудня за старим стилем (зимовий Микола).
5 Трійця — назва релігійного свята п'ятдесятниці, відомого на Україні як "зелені свята".
6 На Кузьму-Дем'ян а... — День пам'яті християнських святих Кузьми і Дем'яна (Кузьминки). Відзначається церквою 1 листопада за старим стилем.