Він вітає студентські маніфестації і заколоти в Еспанії проти Прімо-де-Рівери* і — о диво! — зовсім не гнівається на еспанських студентів за вуличні демонстрації. У Китаї він стоїть за Куо-мін-дан.* Він грозиться, що в Англіі лейбуристи* знову матимуть більшість у парламенті і знову буде їхній уряд. Він радіє з перемоги лібералів в одній окрузі, де раніше завжди мали більшість консерватори. Він дискретно і делікатно мовчить про американські діла. Поважно і глибокодумно він обмірковує той факт, що Дженерал Моторс купили найбільшу на континенті автомобільну фірму німця Адама Опеля. і, обміркувавши цей факт, він знаходить, що, з одного боку, є в цьому дещо невигідне для робітничої справи, і що — з другого боку — в цьому факті є дещо вигідне для робітничої справи.
З приводу президентури Гувера* він одзначає, що американські історики одшукали Гуверів родовід. Виявляється, на радість "Форвертсові", що прадід президента Гувера був німець і що звали цього прадіда Андреас Губер.
"Форверст" дуже радий, що в Німеччині такий прекрасний, справедливий, позаклясовий суд. Він уболіває серцем своїм тільки тоді, коли члена союзу червоних фронтовиків, замість на чотири роки, засадовили лише на чотири місяці: — "За недоведеністю обвинувачення в крадіжці". Союз червоних фронтовиків у нього взагалі на одній дошці з комуністами, і йому дуже болить від цього на серці. Він, "Форвертс". також дуже поважає робітництво. От, приміром, замітка.
"Почесний доктор Віселл.
Синові народу.
До 60-го року народження делегація Кільського університету передала міністрові праці Віселлові призначення його на доктора honoris causa юридичного і державних справ факультету. Це вшанування надасться, як сказано в грамоті: (жирно) "синові народу, що в упертім змаганні піднявся до керівничих вершин, чиє думання і ділання спрямовані на те, щоб органічною відбудовою господарства здійснити ідею єднання всіх, що творять і працюють ("aller schattenden" — надзвичайне німецьке слово для "працювати", що понімає в собі чисто всяку діяльність, хоча б і жандармську), який скупе дозвілля свого життя, повного роботи і відповідальности, віддавав науці і збагатив німецьке народознавство твором "Право і звичай старого ремесництва".
Це визнання серйозної роботи робітника (підкреслює "Форвертс") досі було дуже рідким ділом. Тим більше тут його треба привітати, що Віселл сам в Кілі протягом довгих років працював, як металіст і як спілковий вождь".
Отже, "Форвертс" хоче нас запевнити, що Віселл тому тепер доктор honoris causa, що він робітник з походження, а не тому, що вій тепер міністер праці. Його дуже радує такий збіг обставин, що Віселл "сам в Кілі" працював як робітник-металіст. І справді, який щасливий збіг фактів! Яка знаменна випадковість! Як узагалі все гарно в Німеччині!
У хатнім житті "некапіталістичної" Німеччини "Форвертс" підносить важливість третейських судів між робітництвом і підприємцями. Коли підприємці відмовляються скоритись постанові такого суду (хоча їх представники увіходять туди паритетом), "Форвертс" похитує головою і делікатно свариться пальцем. Він пояснює підприємцям, що так не гаразд робити. Він застерігає, що робітники будуть незадоволені. Він освітлює неморальність і антисоціяльність таких учинків. Він уважає, що виховання капіталістів ще геть незавершено. Але все це ввічливо і навіть не іронічно. Він щиро сповіряє на те, що капіталісти колинебудь зрозуміють.
Більший класовий ентузіазм "Форвертс" проявляє в такому випадкові. Якийсь домовласник, вивісивши на дверях ліфту табличку з написом: "Nur für Herrschaften" ("Тільки для панства"), заборонив няньці вивозити на ліфті докторового сина і запропонував цій няньці ходити пішака на чорний хід. І доктор і "Форвертс" були дуже розгнівані. Доктор привів комісію, і комісія переконалася, що нянька, бувши слаба на здоров'я, не може носити докторового сина по темних східцях чорного ходу. Справа розбирається далі, а "Форвертс" ударив у громову статтю на тему: "Де ж рівність і братерство?" У цій статті домовласника не раз сміливо названо словом "буржуазний" і вжито до нього всякої іронії.
"Форвертс" агітує за соціяль-демократію. З тріюмфом сповідає він, що піп святої церкви такої то вступив до соціяль-демократичної партії. Наводиться коротка попова біографія і висловлюється певність, що його священство будуть ревно боротися за марксизм. Не сказано тільки, чи шановний новий товариш покине служити меси, чи й надалі буде розмахувати тепер уже соціяль-демократизованим кадилом.
"Форвертс" дбає також про селянство, головним чином, звичайно, про скривджене селянство радянського краю. Але він не покидає без поради і без серйозного слова і своє "некапіталістичне й небуржуазне" селянство.
"Де хороша картопля?"
Так запитує він заголовком і в підзаголовку написано: "Серйозне слово до сільського господаря". Виявляється, що на ринку, на жаль, торгують гнилою картоплею. Тимчасом німецький сільський господар уславився добрячею картоплею. Де ж вона, тая картопля, я питаю?
До "Форвертса" є кілька додатків. Є додаток для жінок, бо, очевидно, не з жіночим розумом читати саму газету. Є додаток "Знання і розвага", де вміщаються відомості про дуже старих людей, про те, як одна жінка народила двічі по семеро дитинчат одразу, друга тричі по шестеро і т. д.
Поруч із тим — розвага. У кожному нумері кариктура на комуністів і дотепний до неї текст. От, скажімо, ідуть двоє по вулиці. Весна, грязюка. Один каже: "До чого ж глибокий мул на тротуарах", а другий відповідає дотепно і дуже смішно: "Не глибший, ніж у комуністичній партії Німеччини".
Або така анекдота: двоє кололи дрова і ніяк не могли розколоти дубову колоду. Тоді один із них десь побіг, щось узяв, повернувся, і колода легко розкололася. "Як це сталося?" — зі здивованням питає другий. — "Дуже просто", одповів той, "я взяв у свого кузена партійний квиток комуністичної партії Німеччини".
Як бачить читач, тут дуже тонко і страшенно смішно натякається на те, що комуністична партія Німеччини намагається розколоти профспілки.
Подекуди цей тонкий гумор проявляє "Форвертс" і не в відділі гумористики. От, приміром, повідомлення про подорож Буденного* по Сибіру. "Форвертс" "дізнався", що офіційні вражіння про цю подорож невірно освітлюють факти. "Форвертс" пронюхав, що в Сибіру селяни "незадоволені" з радянської влади, що було ясно з однієї записки, яку подали Буденному. Словом, зовсім як у сатириконській анекдоті про німецьку газетну інформацію підчас війни.
"Казань об'явила себе Самарою і вимагає приходу німецького війська".
"Форвертс" картає також мілітаризм... у лавах комуністів, що заводять військову дисципліну, а також у французькому окупаційному війську з приводу того, що двісті салдатів умерло від поганих умов життя за останній місяць. Французькі генерали ганяли салдатів у двадцятип'ятиградусний мороз на марш у тридцять кілометрів, багато захворіло. Факт сам по собі, очевидно, сумний, але для "Форвертса" це "мілітаризм"! От коли б з салдатами поводитися культурно, це, очевидно, не буде мілітаризм. Дуже дотепно і дуже смішно бореться "Форвертс" з бюрократизмом у відділі сатири та гумору. Один художник, проходячи повз ліс підчас "сибірських" морозів (чим натякається, що Радянський Союз окрім іншого лиха породив також і морози), підібрав напівзамерзлого зайця. Він приніс його додому і пробував оживити, та заєць помер, і його поховано в землі.
Другого дня милосердний художник дістав листа від лісничого, де той вимагав повернути незаконно забраного зайця лісництву. Довелося художникові викопувати зайця, загортати в папір, перев'язувати шворкою і нести в лісництво. Про бюрократизм у міністерствах "Форвертс" не розповідає нічого. Очевидно його там немає, бо там же сидять свої соціяль-демократи.
Сторінки об'яв "Форвертса" читають все ж таки переважно робітники. І от є така колонка, з-під якої визирають симпатичні фізіономії спекулянтів на бідноті. Один продає залізні пічки. Другий ліжка, нові й уживані. Третій, четвертий, п'ятий, шостий, сьомий, восьмий і так до побідного кінця. Продають... одежу.
"Мало ношені фраки, смокінги, піджачні костюми...".
"Малоношені костюми кавалерів (!). Костюми мільйонерів, лікарів, адвокатів. Неімовірні дешеві ціни. Рекомендую пальто, фраки, смокінги, піджачні пари, штани, спортивні костюми; купую, принагідно, не ношену одежу. Варто прийти, хоч би ви жили дуже далеко!"
"Малоношені костюми з кавалерського плеча, смокінги, фраки, піджачні пари. Спеціальність — до смішного дешево костюми для людей з товстим животом. Бальні костюми даються позичково".
От воно побутове обличчя "Форвертсове"! Рептильний, продажний, льокайський, провокаційний, клеветницький, він все таки товчеться коло робітничих мас. Він пропонує їм задхлі ідеї "з кавалерського плеча", він позичає їм філософські фраки і смокінги з плеча "мільйонерів, лікарів, адвокатів". За цей старомодний буржуазний костюм він хоче купити їх для буржуазії. В такому філософському фракові незручно демонструвати на вулиці, незручно здіймати повстання, незручно носити рушницю, незручно керувати кулеметом. За поношений фрак, за потерті адвокатові штани, за роздовбаний панський автомобіль, за потовчену панську двоспальну кровать хоче "Форвертс" купити німецький пролетаріят.
Та німецький пролетаріят уже виріс з поношеної буржуазної одежі, вона тріщить і репається по всіх швах. Для "Форвертса" і тільки для нього зостається "до смішного дешевий костюм з товстим животом".
_______________________________
Примітки
"Обличчя буржуазної преси" — це серія з чотирьох сатиричних нарисів Майка Йогансена, що їх було надруковано у харківському журналі "УЖ" ("Універсальнім журналі"), де Йогансен був зокрема співредактором. Нариси там було опубліковано у такій послідовності:
"Таймс" — № 1 (листопад) 1928, стор. 14-20;
"Тан" — № 1 (3) (січень) 1929, стор. 73-77;
"Дейлі Ньюз" — № 2 (4) (лютий) 1929, стор. 46-50;
"Уошінґтон Пост" — № 6 (8) 1929, стор. 60-66.
Сатиричний нарис Майка Йогансена "Форвертс", про однойменну німецьку соціал-демократичну газету, був надрукований у харківському журналі "Нова ґенерація", у № 2 за 1930 рік.