Адже для кожного вона має своє значення. Ніхто достеменно не скаже що означає відстань.
Зрештою, мати Радика вже змирилася з таким ходом подій. А що поробиш. Він молодий, принциповий, амбітний – готовий на все заради слави. Вона розуміла, що рано чи пізно розчарування прийдуть у його так гаряче серце. Так, як це колись було у неї.
Багато років тому вона теж була молодою, зеленою і мріяла про дощ із золота. Тоді їй було лише дев'ятнадцять. Вона була на другому курсі педінституту. А він!? Так, він був тоді вже доволі дорослий. Він мав свою машину, закінчував інститут, працював на роботі і мріяв про щасливе життя. Як вона тоді тонула в його обіймах. В них народився хлопчик. Та все скінчилося. Він зустрів іншу. Ту, котра змогла дати йому щось більше ніж Олена. Радик справді не знав справжнього свого тата. А це були всього лише одні помилки.
Кар'єра викладача в інституті теж швидко набридла і вона з малим Радиком подалася до мами в райцентр. Тут в тихому містечку влаштувалася на роботу. Тут і живе по нині.
Страх що молодий, не обізнаний з життям хлопець допустить болючих помилок мучив мамине серце. А що як він себе там занапастить непокоїлась вона часто. Але хто кого тепер хоче слухати. Зрештою, це краще ніж має ходити як інші.
Минали години, дні, місяці а Радикові легше не ставало. Чим більше він працював, вкладав себе у роботу – тим більше ставав байдужим до всього оточуючого. Його мало цікавила думка інших про його дії як і про нього самого. Але разом із тим Беккі ставала для нього що раз то більшим другом. Інколи Радик дивувався як таке можливо.
Вони часто гуляли разом після роботи, Радик заходив до неї на роботу, забирав інколи на вечерю. І вони зникали десь у сутінках.
Одного разу, коли вони сиділи у Беккі в квартирі і вона раптом сказала:
– Радик, я не розумію чому ти так ставишся до всього?
– Що саме ти маєш на увазі? – ніби не розуміючи спитав хлопець.
– Ти добре знаєш про що я! Радик, ми ж з тобою не просто друзі… Ну я хотіла сказати… Зрозумій, я хочу знати що ти до мене відчуваєш!
– Не знаю… – якось важко здихнув хлопець – Спочатку ти була мені справді другом… Але тепер я боюся щось навіть казати…. Розумієш Беккі…
– Розумію! Але Радик – з друзями не займаються сексом!
– Ну так! Ти права! – якось задумано підтвердив він – Ти хочеш сказати що …
– Та нічого я не хочу тобі сказати. Ти і сам все розумієш Давай визначся хто ми: друзі, коханці чи…
– Чи ти хочеш щоб я пішов? – якось дивно глянув на дівчину – Гаразд я піду….
– Ні, Радик я не це мала на увазі. Стій!
Але він уже не чув її слів. Квартира залишилася напівпорожньою. Настала тиша. Вона стояла в надії, що він повернеться. Але двері не відчинялися. Все було як і раніше. За вікном їздили машини, ходили люди а Беккі сиділа одна в кімнаті. Вона зрозуміла, що Радик просто пішов. Ні не просто пішов а пішов без повернення. Пішов від неї кудись. Куди? Ніхто не знає.
Він завжди залишався для неї загадкою. Тай всі знайомі теж не особливо могли щось вибити з нього. Він пропадав на тиждень – два. А тоді повертався до неї на квартиру з новими текстами, готовими до друку, чи після зйомок. І вони кохалися. Довгими ночами їхні тіла зливалися в солодкому екстазі. В грішному бажанні володіти. Вони летіли до повного забуття. Вона дарувала себе до кінця. А він спивав її до краплі. Це грішне і святе почуття, що так п'янило.
Вона взяла телефон і набрала знайомі цифри. Йшли довгі гудки але ніхто не відповідав. Вона повторила дзвінок. Але те саме. Він просто ігнорував її. Беккі розуміла, що якщо йому щось не сподобалося то вже не скоро зможеш його почути. Це було просто жахливо. Її мучило лише одне питання: "Чому!?" І як повернути назад цей опальний "шматок нервів".
Беккі настільки звикла до Радика, що тепер уже не могла уявити тепер своє життя без нього. "Ну що в ньому такого – питала себе – Що в ньому всі находять? Ну що таке в ньому є – що так притягує мало не кожну ліпшу дівку! Та ж він же ходяча проблема! Маразматик! А тепер ще й із зірковою хворобою!".
Дівчина сіла біла вікна. Вона дивилася як внизу рухаються люди. Всі вони кудись поспішають, метушаться в цьому великому вулику під назвою мегаполіс. Тепер їй це видавалось все просто смішним і не потрібним. Зараз Беккі просто не бачила ніякого сенсу у всій цій безглуздій метушні. Вона ніяк не могла забути як ще кілька хвилин тому вона сиділа тут разом із ним, із Радиком. А тепер він просто так взяв і пішов. Тільки тому, що вона наважилась поставити йому просте нормальне питання.
Все у цьому світі потребує свого пояснення. Кожен крок, кожен рух, кожне слово. А часом не правильно зроблений найменший рух може призвести до великих воєн. Життя, воно вимагає від нас сприйняття реальності такою як вона є. Не більше не менше. Реальність, котра нас оточує. Важно є не переборщити з цим сприйняттям.
Часом люди не відчувають, що вони переходять межу дозволеного. І тоді стається щось не поправне. А помилки важко виправляти. Важко гоїти рани. Краще не воювати, щоб не було втрат. Але на жаль це часом якось забувається. Питаєш себе – чому? І стає важко відповісти. Можливо, це робить наша впертість, зарозумілість, егоїзм. В кожному разі це має лише лихі наслідки. Але ж людина не хоче змінити своє рішення. Навіть якщо воно знищує її саму. Часто таким чином втрачається абсолютно все.
Радик ідучи розумів, що поступив не правильно. Він жалів, що просто так пішов від Беккі. Але повертатись не хотілося. Щось таки нило у грудях.
Уже чотири дні ніхто не дзвонив і не писав. В кімнаті виглядало наче все вимерло. Тиша і спокій. Єдине, що чули сусіди це звук, якийсь дивний звук котрий лунав із вікон дому Радимира. Сам він вже другий день не виходив на вулицю. Дехто почав поговорювати, що молодий актор наклав на себе руки. А сусідка, місіс Вірджинія, сімдесятилітня бабуся, колишня акторка і телеведуча на місцевому каналі, доводила що в усьому винна Леона Мараденна. Мовляв, це з нею водився Радик.
Молода двадцятилітня Лео мала мексиканське походження. Її батько Патрік працював довгиий період в Мехіко звідти він і повернувся з Деоною і маленькою Лео.
Лео була щира дівчина. Але мала доволі не скромну репутацію. Правдоподібно, Радик маючи тепер багато знайомих допомагав Лео. Де і за яких обставин вони познайомились ніхто не міг сказати на певно. Однак, їх бачили доволі часто останнім часом разом.
Місіс Вірджинія будучи тепер, на старості років місцевим моралістом бурчала, що саме Лео напевне звела бідного хлопця. А місцеві ЗМІ встигли пустити чутку, що молодий талановитий актор наклав на себе руки.
А Радик просто сидів у дома. Він не хотів нікуди виходити. На роботі він попросив на кілька днів відпустку. І тепер цілий день він просто вилежувався у ліжку. Ні, він хворим не був. Проте душа боліла страшно. Його мучили питання. Зризла совість. А вночі привидом являлася Беккі. Він розмовляв сам з собою і засинав десь під ранок втомлений і п'яний. Алкоголь входив глибоко у його кров і затуманював розум. Він просто намагався забутись. Нічого більше. Просто забутись. Просто втекти від себе. Біль, який проймав його до кісток не давав спокою. Примари, білими крилами літали по кімнатах. Це було надто багато для нього – Вероніка, Беккі… Образи постійно повторювалися в голові і виринали знову і знову.
В якийсь момент Радик почав розуміти що сходить з розуму. Що все, що він бачить, чує – це все тиша. Що йому починають навіюватися якісь дивні звуки, образи. Якийсь невідомий жах оплював душу і прошивав до п'ят. Він не міг собі пояснити що це було. Але ставало дедалі страшніше. Мозок поволі від надмірної кількості алкоголю почав переставати думати. Радик боявся забутись повністю хоча так хотів цього. Страх, біль, підсвідомість і якась невідома сила – все разом робили його старим трупом.
"Параноя – подумав Радик – Це параноя! Боже мій! Я сходжу з розуму… Як же це страшно! Страшно … Я боюся…Але чого? Чого я боюся? Я сам. І що … що далі… далі що… це все.. кінець… Але кінець чому? А хіба був початок?"
Він перебирав в голові всі можливі і не можливі версії розвитку подій: від знайомлення з Безбородьком і до останньої хвилини. Все ніби було напророчене. Радик зрозумів, що просто виснажився від усього цього. Що все – до чого так йшов, про що так мріяв і чим так марив довгі дитячі роки стало для нього просто нестерпним жахом реальності. Те, що колись видавалося захмарною мрією – тепер стало обтяжливим каменем на шиї. Все змінилося. Абсолютно все. Але це не був кінець. Це був лише початок нового Радика. Він став іншим. Іншим стало і його бачення.
Тишу перервав телефонний дзвінок. Хтось вперто намагався дістатися Радика. Але хто? Хлопець не хотів відповідати але настирливість дзвінка змусила. Він підняв трубку. З іншого боку почувся жіночий голос:
– Алло! Радик… – голос тремтів – Ти … ти … живий…Боже мій… будь – ласка…
– Хто це – бездушно спитав Радик, хоча знав хто дзвонить.
– Ти не впізнаєш? Радик. Це я!Беккі! Ну ж бо… Радик!
– І чого тобі треба?
– Будь – ласка послухай мене! Я … я… Будь – ласка зрозумій – ти мені потрібний!
– Для чого – мляво спитав він – Я був з тобою.
– Ні, ти не зрозумів! Радик пробач! – вона плакала. Це був розпачливий плач, що нагадував крик чайки котра втратила своїх дітей. Але чому вона плакала? Хіба вони не були разом? Хіба вона не прогнала його?
– А що я маю розуміти? – сухо відказав Радик.
– Розумієш… ти потрібен мені! Я…я хотіла сказати, що я люблю тебе!
– Беккі, що ти говориш.
– Так, ти мені дуже подобаєшся! Чесно! Це почуття!
– Беккі та ти просто здуріла! Як ти собі уявляєш!? Думаєш я поведуся на твої мимри. Думаєш, ти мені потрібна! Думаєш я не зможу прожити без тебе! Тоді дивися – я живий і здоровий! І без тебе! Так що …
– Радик, будь – ласка! Я прошу тебе! Ти справді мені потрібний! Повір!
– Знаєш Беккі – ні. Ти мені не потрібна. Краще залиш мене в спокої.
Він поставив трубку. Сам не знав, що саме відчуває в цей момент. Не розумів чому так поступив, хоча Беккі була для нього справді другом.
Майданчик кипів роботою. Всі бігали, щось шукали, кудись не встигали, щось кричав продюсер, сперечалися про щось між собою актори. Словом все було так як і має бути.
Радик ступив крок і вдихнув повні груди повітря.