Ніхто цього не знав, але ще рік тому Влодко жадав сексуальної близькості з пані Марією. Зараз, дивлячись на її некрасиве, можна сказати, вульгарне тіло, особливо після того, що воно, це тіло, витворяло на сцені, Влодко скрушно думав, де ж були його очі рік тому.
Здається, Духовний Наставник зрозумів хід його думок і в пику публіці, яка жадала остаточного оголення душі й тіла пані Марії, громовим голосом вигукнув: "Будьте милосердними до повержених політичних опонентів!". Як це не дивно, але більшості присутніх у залі, й Влодкові в тім числі, вперше за багато місяців безперервної політичної боротьби стало соромно за відсутність людяності до переможеного.
11
Поки пані Марія виходила із гіпнотичного наркозу Духовного Наставника і з допомогою його помічників одягалася, екстрасенс міжнародного класу та всесвітньовідомий гіпнотизер узявся за Зеня Вишиваного, відомого у місті своїм скупердяйством. Частина глядачів ще дивилася, як напівсонна пані Марія, лідерка місцевого осередку Партії незайманих жінок-трудівниць, нічого не розуміючи, опираючись на руки помічників Духовного Наставника, сходила зі сцени у зал, але основна увага вже була прикута до Зеня Вишиваного, якому запропонували уявних сто доларів. Духовний Наставник мовою улесливого спокусника нашіптував Зеньові, що ті долари у нього хочуть відібрати і він ніколи не зможе купити собі пива. Під сміх публіки Зеньо ховав уявні долари в кишені, але потім вважав, що цього недостатньо, виймав їх, клав на підлогу, лягав на них, прикриваючи усім тілом.
Тоді Духовний Наставник запропонував йому уявний пістолет, який би захистив його від злодіїв. Вишиваний із задоволенням прийняв той пістолет, піднявся з підлоги, попіднімав уявні долари, позапихав їх у кишені, а сам із задоволеним виглядом під сміх публіки сів на крісло, закинувши ногу на ногу і запалюючи уявну кубинську сигару, яку йому запропонував Духовний Наставник.
Але це було ще не все. Екстрасенс міжнародного класу та всесвітньовідомий гіпнотизер перепудженим голосом повідомив Зеньові Вишиваному, що сто доларів у нього хоче забрати його дружина. Зал завмер, а дружина Зеня, яка знаходилася тут же, підвелася зі свого місця.
— Вона забирає твої долари! — вже навіженим голосом кричав Духовний Наставник. — Ти повинен її вбити, інакше вона забере твої долари! Ось твій пістолет! Натискай на гачок! Стріляй!
Зал чекав, чи виконає Зеньо вказівки Духовного Наставника — і Вишиваний, хоча йому й тремтіли руки, декілька разів із перекошеним від злості обличчям вистрелив в уявну дружину. Справжня дружина, зойкнувши, вискочила з залу, захлинаючись у плачі. Зал, приголомшений, мовчав. На обличчі Духовного Наставника була печать найвищого блаженства. Цього ніхто не помітив, крім Влодка Жирибельського. Духовний Наставник пронизливим поглядом свердлив йому серце.
12
Додому Влодко йшов з відчуттям недоспіваної пісні. Ніби проспівав усі слова, але останні акорди хтось вихопив, і пісня зависла у повітрі.
Вдома дружина запропонувала йому пиво та сексуальні розваги, але Влодко вперше у житті відмовив їй. Надя подумала, що він захворів.
А Влодко чекав завершення пісні, отих останніх акордів, які — він вірив у це, відчував це — мали визначити його подальше життя.
І ці акорди прозвучали пізно увечері у вигляді телефонного дзвінка. Незнайомий приємний жіночий голос сказав йому: "Пане Жирибельський, екстрасенс міжнародного класу, всесвітньовідомий гіпнотизер, ваш Духовний Наставник хоче зустрітися з вами. Ви не піддаєтеся гіпнозу, а тому здатні загіпнотизувати інших людей, керувати ними і змінювати світ. Зараз до вашого під'їзду під'їде машина, яка відвезе вас на зустріч з вашим Духовним Наставником. Ви готові?". Влодко, облизавши пересохлі губи, стиха промовив: "Так, я готовий".
Про що говорив Духовний Наставник з Влодком Жирибельським, нам невідомо.
Через два дні місто ховало пані Марію та дружину Зеня Вишиваного, які покінчили життя самогубством.
Через два з половиною місяці Влодко Жирибельський став мером міста.
Його дружина Надя під великим секретом скаржилася колєжанці, що втратила чоловіка як сексуального партнера, а тому змушена шукати собі коханця на стороні.
Влодко Жирибельський уже не бачив сон про те, як ганебно його перша дружина викидала свого колишнього чоловіка з ратуші і виливала в обличчя гальбу пива. Щоночі він бачив інший сон: як на тому місці, де колись стояв пам'ятник Леніну, зводять пам'ятник йому, Влодкові Жирибельському. В одній руці він тримає гальбу пива, а в другій шнурівку, яка кардинально змінила його життя.
13
Минуло лише три місяці відтоді, коли Влодко Жирибельський став мером, однак влада сама по собі вже набридла йому. Зовнішньо все виглядало пристойно й нормально. Він розв'язав проблему будівництва нового хлібокомбінату, вибив гроші на спорудження лікарні та школи, наближалися до завершення роботи на водогоні, й місто ось-ось мало отримати цілодобове постачання води. Влодко навіть пустив потяг у сусіднє місто, чим викликав глухе невдоволення начальника автотранспортного підприємства: потяг забирав пасажирів з автобусів, і водії давали щораз менші хабарі своєму шефові.
Народ був Влодком задоволений, бо побільшало продуктів харчування у магазинах, стабільно запрацювали підприємства. Навіть відновив свою роботу міський драмтеатр. А чого людям ще треба як не хліба та видовиськ?
Однак внутрішньо Жирибельський не відчував задоволення від своєї роботи. Все йому давалося напрочуд легко. До знайомства з Духовним Наставником він мав клопоти з багатьма людьми, не кожна жінка, яку він жадав, із радістю кидалася йому на шию. Тепер же все йшло як по льняній оливі. І якщо справедливим є твердження, що політика — це вищий стан насолоди, то, власне, цієї насолоди від своєї політичної діяльності Влодко не отримував.
14
Жирибельський жадав зустрічі зі своїм Духовним Наставником, бо розумів, що так далі тривати не може, але не знав, де його шукати. Преса писала про переміщення Духовного Наставника по містах і селах України. Влодко відправляв своїх людей у відрядження, але поки вони добиралися до тих міст і сіл, Духовного Наставника вже там не було, і ніхто не знав, куди далі проляже його маршрут.
Влодко фактично спихнув усі справи на свого заступника, лише за інерцією добираючись у службовій машині до роботи й механічно просиджуючи за робочим столом цілий день. Володіючи гіпнозом і силою впливу на інших людей, Влодко сам підпав під гіпноз і силу впливу свого Духовного Наставника. Сірість буденного життя виявилася для Жирибельського найбільшим випробуванням. Як для наркомана порція макової соломки потрібна для того, щоб не втратити інтересу до життя, так і Влодко жадав зустрічі з Духовним Наставником, аби отримати черговий допінг у боротьбі з життям.
Відчайдушні спроби зв'язатися з Духовним Наставником не увінчались успіхом. Очевидно, у Духовного Наставника було багато таких влодків жирибельських, які позахоплювали політичну владу в Україні, аби він міг уділити особливу вагу, власне, Влодкові Жирибельському.
Як християнин у думках згадує ім'я Бога, молиться йому й просить про найпотаємніше, так і Влодко, продавши душу Дияволу, фактично молився Духовному Наставнику і благав його настановити на путь істинний. Однак такі молитви, якщо їх можна було назвати молитвами, не допомагали, бо йшли не від смиренного серця, а швидше нагадували вимоги до Вищої Істоти.
Влодко готовий був уже спитися, коли Духовний Наставник з'явився йому уві сні й сказав таке, від чого Жирибельський прокинувся і вже не міг заснути до ранку. Духовний Наставник сказав йому, що всі Влодкові бажання будуть виконуватися, але від цього сам Влодко буде старіти. Чим більшим буде бажання, тим швидше буде старіти Влодко. Духовний Наставник застерігав, що Жирибельський може відмовитися від такої угоди з самим Дияволом, але тоді його життя буде повільним і буденним, і він не зможе досягти найвищого стану насолоди, який дає ця угода. Оскільки люди однаково смертні, то слід подумати й вибрати незвідане, а не плентатися у хвості життя.
Духовний Наставник жадав негайної відповіді, і Влодко, який був морально готовий до цього, уві сні сказав йому: "Так!". Духовний Наставник зник, а Жирибельський прокинувся.
15
Хоча Влодко й не виспався тієї ночі, але на роботу їхав зовсім іншим, ніж у минулі дні. Тепер у нього був орієнтир у житті, і Жирибельський знав, що має робити. Про старість він якось не думав. Вона бачилася десь далеко, наприкінці життя, а до того кінця життя було як до неба. Так видавалося Влодкові.
Перше його бажання визріло відразу ж, як на стіл секретарка поклала йому свіжий номер опозиційної газети "Барабський міст". Ох, і крові ж йому попила ця газета!
"Барабський міст" видавав негативні статті про нього ще задовго до знайомства Влодка зі своїм Духовним Наставником. Що тільки не робив Жирибельський, аби припинити потік цих матеріалів. Спочатку він улесливо розмовляв із головним редактором Бориславом Нагачівським, фактично принижуючи себе і вихваляючи його мужність і професіоналізм. Після цієї розмови він сподівався, що "Барабський міст" якщо й не буде його вихваляти, то хоча б припинить узагалі писати про нього, що йому було би вигідніше. Натомість через тиждень вийшла розгромна стаття за підписом самого головного редактора газети Борислава Нагачівського, після чого навіть горобці у місті почали сміятися з Жирибельського.
Лютуючи, Влодко наказав своїм хлопцям підпалити редакцію, але з цього нічого не вийшло, бо згоріли тільки двері. Тоді статті, одна саркастичніша іншої, почали з'являтися у "Барабському мості" регулярно. Після того, як хлопці Жирибельського побили вікна у редакції, вже не було жодного номера, щоб про Влодка не з'явилася бодай маленька замітка.
Багато клопотів "Барабський міст" завдав Жирибельському напередодні виборів. Не треба було проводити соціологічних опитувань, щоб зрозуміти, що більшість мешканців міста буде голосувати за конкурента Влодка — директора заводу. Добре, що Жирибельського підтримали рухівці та комуністи. З їхньою допомогою вдалося сфальсифікувати результати виборів, надрукувавши зайві бюлетені, посадивши на виборчих дільницях своїх людей.
Коли Влодко Жирибельський познайомився зі своїм Духовним Наставником, а потім став мером міста, "Барабський міст" продовжував свою нищівну критику.