— Справжній витверезник".
VII
— Дощ, — сповістив Ігор.
— Я йому цього не прощу, — сказав Махов. — Якщо всі — так усі.
— Облиш, — порадив Ігор. — Не зв'язуйся.
— Ні-і! Я в мовчанку гратися не буду. Тут — принцип.
— Холодно, — зіщулився Ігор. — Бачив пару?
Махов одкопилив губи й дмухнув: — Ху!
— Задубіємо тут, — сказав Ігор. Він підійшов до батареї і помацав її ребристий корпус. Постукав пальцем: — Як покійничок.
— Ти молодець, — сказав Махов. — Мовчати не треба.
Вони розмовляли в канцелярській кімнаті. Тут стояли три стандартні письмові столи, стелаж для книжок (він був порожній: лише насподі зберігалися рулони пергаментного та фільтрувального паперу), і на стіні у важелезній дерев'яній рамі красувалась велика карта України. Карта була стара — на ній ще виділили окремими кольорами Ізмаїльську та Дрогобицьку області, а для Черкаської відповідної фарби не знайшлось.
— Дуба вріжемо, — сказав Ігор. — Справжній холодильник.
— Тобі що? Ти звик. Холодні нічліги, льодовики. А в мене радикуліт.
— Нічого, — мовив Ігор. — Ми ще вип'ємо з тобою. Пам'ятаєш ресторан "Центральний"?
— Я йому все пригадаю. Все. І спалах.
— Доведеться брехати, — сказав Ігор. — Гидко. Подзвоню до сусідів. їм не потрібно пояснювати.
— Дзвони додому, чудний ти чоловік.
— У нас нема телефону. Два роки на черзі стоїмо. А мене вдома о пів на п'яту як із пушки чекають.
— Можна Твінга попросити, — запропонував Махов. — Нехай кого-небудь пошле, пояснить якось. Практично.
— Е-е, ні. Дзуськи. Ти маму мою не знаєш. У неї гіпертонія. Вона зразу все зрозуміє. Їй не можна хвилюватися. Ні, подзвоню краще до сусідів.
— Діло хазяйське.
— Скажу, що їду в невідкладне відрядження. До Білої Церкви або до Хмельницького. Представником міністерства. Це справить враження. Мої старі страшенно поважають всякі такі слова: міністерство, симпозіум, деменція.
Махов підпер обличчя руками, подивився на Ігоря так, наче хотів назавжди запам'ятати фасон його зачіски. Сказав:
— А мені нема кому дзвонити...
— Брешеш.
— Приятель є. Більше нікого. Разом в одному батальйоні служили. Давно його не бачив. Гриць Сотников. Завгар. У нього жінка, дочка. Жінка шикарно одягається.
— Якого біса дзвонити? — здивувався Ігор. — Радіти треба, що нікому.
Він підійшов до вікна. Паркан, який оточував майданчик, де лежало сіно, намокнув, став темно-шоколадний. Під парканом валявся кузов "Москвича" — без коліс і мотора, з порожніми, обведеними іржею, прорізами фар: кузов молодо, волошково полискував під дощем. З імунологічної стайні повільно виїхав візок, у якому лежав кістлявий труп коняки. У мряці вгадувались контури сусідньої гори, баштових кранів, корпусів, що зводилися на її горбі.
— Жінка в нього на лікерно-горілчаному працює. Гриць — парубок гарний. На акордеоні грає.
— Що ж, дзвони, — сказав Ігор. — Я розумію. Ми на Білалакаї сиділи. Теж влипли. Або пан, або пропав. Мені страшенно хотілося побалакати з хлопцями. Рація в нас була. З ким-небудь побалакати. Не можна було. Батареї сіли.
Махов витяг із столу шухляду, знайшов картонну теку з написом: "Власні дослідження" (за планом Махов повинен був подати дисертацію до Нового року). Почав ретельно переглядати папірці. Нарешті знайшов зім'ятий клапоть.
— Гриців телефон. Б 4-75-60. Що йому сказати?
— Кому?
— Та Грицеві.
— Грицеві? А-а... скажи, що ти радий героїчно померти в ім'я науки.
— Облиш, — мовив Махов. — І без тебе тоскно.
— Гаразд, — сказав Ігор. — Поспитай, чи не може він тобі дістати самовчитель гри на акордеоні.
— Який самовчитель? — не зрозумів Махов.
— Звичайний. Попросимо Твінга, передадуть нам місцевкомівський акордеон. Навчимося грати з тобою. Карапет. Потім будемо виступати. Гроші зашибати. Вільний час тепер у нас є.
— Знайшов коли жартувати, — розсердився Махов.
— Сергію Онисимовичу, — покликала Ліля, прочиняючи двері. — І ви також, Ігорю Станіславовичу. На вас чекають у кабінеті. Буде нарада.
— Особлива? — поцікавився Ігор.
— Зараз прийдемо, — сказав Махов. — Спасибі, що сказали,
— Почекають! — крикнув Ігор навздогін Лілі. — Ти їсти хочеш?
— Хочу. Саме час іти до їдальні...
— Давай поїмо. У мене сніданок.
— Потім, — підвівся Махов. — Потерпи трохи. Спочатку треба з ним побалакати.
Вони подалися через коридор, біля замкнених дверей, що вели в серологічну кімнату, перетнули прохідне приміщення, де стояв холодильний прилавок.
Увійшовши до кабінету Баландіна, ще на порозі Махов випалив:
— Чому ви випустили Ординцева?
Баландін підвівся з крісла, наблизився до Махова; кулаки Баландіна, наче булижники, випинали кишені халата.
— В чому справа, Сергію Онисимовичу? Чим ви незадоволені?
— Навіщо ви відпустили Ординцева? Як це називається? Якого біса ми тоді сидимо? Я вас сьогодні підтримав. Але принцип є принцип. Ви певні, що він не захворіє? Ми сидітимем тут... тут... а він квіточки нюхатиме?
Баландін горою зводився перед Маховим — на голову вищий, плечистий, міцношиїй і непокірливий стояв він — коротке сивіюче волосся стовбурчилося на карку, брови насуплені, лице чи то загоріле, чи то потемніле від злості. Але Баландін знайшов ще в собі сили спокійно витягти руки з кишень й схрестити їх на грудях. Рукави його халата було засукано, й на голому ручиську, біля ліктьового згину, весело грали м'язи — видно було, як здригалася шкіра. "Міцний дуб, — подумав з повагою Ігор. — Лапи як у штангіста. Куди там Махову".
— Так, — одрізав Баландін. — Нюхатиме квіточки. А післязавтра піде на футбол. Якщо квитки дістане. А ви сидітимете в лабораторії.
— Послухайте, — сказала Дорошенко, що досі мовчки стояла, спершись на підвіконня. — Я дуже прошу вас — не починайте знову мордобиття. Це гидке видовисько.
— О ні, — простягнув Баландін. — Ми ведемо коректну наукову суперечку. Я пояснюю своєму опонентові: Ординцеву нема чого сидіти з нами. Вам зрозуміло, колего?
— Ні, не зрозуміло.
— Нічим не можу допомогти, — злегка вклонився Баландін. — Я, на щастя, не ваш науковий керівник. Віруси Джосера не стрибають, як жаби по болоту. Існує особливий механізм передачі цієї інфекції. Ординцев не нюхав аерозоль. Він не цілувався з вами... А втім, якби навіть він і поцілувався з вами, — в чому я дуже сумніваюсь, — теж нічого жахливого б не сталося: ви чудово продезінфікували свою фізіономію. Отже, Ординцев безпечний для суспільства. На відміну од вас. Тому я випустив його. За стіною загув мотор холодильного прилавка.
— Полагодили лінію, — помітив Ігор.
Ліля мовчки сиділа на дивані, перегортаючи якусь книжку. Махов та Ігор примостилися поруч. Ігор зазирнув у книжку: "Епідемічні енцефаліти" Л. О. Зільбера. Ліля встигла зняти халат і тепер сиділа в чорному светрі з високим коміром, який закривав горло, в лахматій шерстяній сукенці. У Лілі були міцні, круті коліна; вона носила німецькі сірі панчохи в ледве помітних нитяних пругах.
— Можете не шукати, — стишено сказав Ігор. — Там його нема.
— Кого нема?
— Джосера. Він у це видання ще не ввійшов.
— Я просто так, — Ліля закрила книжку. — Поки вони там лаються...
Баландін сів до столу, натиснув вказівним пальцем кнопку настільної лампи з вигнутою суглобистою шиєю. Блиснуло світло.
"Війну оголошено, — подумав Ігор. — Ракети в повітрі".
— О четвертій підвезуть постіль та ліжка. Я попросив чотири ліжка. Я обійдусь, у мене є диван. Розмістимося так: Сергій Онисимович і його... цей... приятель мешкатимуть у канцелярській кімнаті. Ви з Лілею — в лаборантській. Там тепліше. Я — в кабінеті. Зрозуміло?
Через дванадцять хвилин за стіною знову загув мотор холодильного прилавка: він працював на мінусовому режимі, тому вмикався через невеликі проміжки часу, після восьми хвилин роботи наставала пауза; рурки, через які струмував фреон, були вкриті пухнастим шаром снігу. Вони тягнулися у блідо-зелений комод, облицьований пластмасою, облямований крицевими штабами. Зверху прилавок був накритий трьома кришками. В правому відсіку працівники лабораторії зберігали продукти. Зараз там лежало півтора кілограма свинини, що її вранці купила Дорошенко. Під горою, на якій розкинулись будівлі інституту, ліпилася до тиру маленька м'ясна крамничка — дощана будка із зеленою вивіскою, де червоними кровожерливими літерами було написано: "м'ясо". Дорошенко обіцяла Баландіну прийти раніше в лабораторію, а тому полаялась із синюшним дідуганом у довгому ватянику.
"Мадам, чого ви здіймаєте ґвалт? — спитав м'ясник, витираючи руки об закривавлений фартух. — Вам що, на котлети? Цукрову кісточку? Ну добре, добре. Даю м'якоть".
"М'ясо треба передати Феді", — подумала Дорошенко, прислухаючись до гудіння холодильного прилавка,
— А що з куривом чути? — спитав Махов.
— Холера, — ляснув Баландін долонею по коліну. — Забув!
— Подзвоніть Білану. Нехай куплять. У мене три штуки залишилось.
— Білана нема в кабінеті.
— Подзвоніть Кизименкові, — наполягав Махов.
— Його теж нема, — сказав Баландін. — Хочете "Джебел"? У мене є зайва пачка. Гарні сигарети.
— Ні, — Махов міцно стулив губи. — Я сигарет у рот не беру. Палю тільки цигарки.
— Кінчай, — сказав Ігор. — Переб'єшся. Невеличка біда.
— Величка.
— А ви кинути не можете? — спитала Ліля. — Мій батько кинув. Зустрічали Новий рік. Сорок перший. Батько заклався з сусідом. Цілий рік, сказав, палити не буду.
— Годі, — перебив Баландін. — Лілю, помовчте. Повно всяких справ. Сьогоднішній експеримент треба закінчити. Завтра знову працюватимемо з камерою. У нас ще залишилася мозкова емульсія?
— Ні, — відповіла Дорошенко. — Треба приготувати.
— Лілю, ви підготуєте емульсію на завтра. А ми займемося камерою. Це вас стосується, Сергію Онисимовичу.
— До камери я більше не підійду, — спокійно сказав Махов, дивлячись на портрет Мечнікова — олівцевий, спритно підфарбований аквареллю портрет, намальований приятелем Баландіна — ленінградським художником.
— Що?!
— Годі. Добігалися. З самого початку було ясно, що "Макбет" непридатний. І ви — головний винуватець усього. Ваша камера.
Баландін креслив щось задумливо тупим кінцем олівця на аркуші чистого паперу, Перед ним, приставлена до чорнильного приладдя, стояла велика фотографія: на глянцевому тлі МДУ сміються учасники міжнародного симпозіуму по використанню мікробіологічних аерозолів у мирних цілях; відбувався симпозіум взимку — падав теплий, лапатий сніг, — і фотограф прикрив об'єктив апарата чорною блендою; поруч з Баландіним підскакував змерзлий американець в смішному хутряному картузі зі шкіряним козирком — Веслі Стейблфортс — відомий спеціаліст по аерозольних установках з Массачусетського університету.